Звіт Amnesty International з правової та моральної точки зору
Звіт Amnesty International щодо тактики ЗСУ буквально підірвав інформаційний простір. Дочекавшись поки перші емоції вляжуться, хочу проаналізувати його юридичне підґрунтя.
З одного боку, Amnesty International – авторитетна міжнародна організація, яка, зокрема, зібрала докази щодо злочину збройних сил РФ проти цивільного населення в драмтеатрі Маріуполя, а, з іншого, новим звітом фактично продемонструвала, що теоретизування щодо війни часто розходяться з реальністю. Одразу зазначу декілька наріжних для розуміння ситуації моментів.
Жодна аналітика не може не враховувати контекст. А він полягає в тому, що всі міжнародні злочини на території України стали можливими внаслідок агресії РФ. Відповідно, Україна, як сторона конфлікту, має повне право оборонятися. До того ж, не ми, як жертва агресії, обирали театр бойових дій. Атаки на українські міста – свідомий вибір збройних сил Російської Федерації. Але війна – це завжди смерть, страждання і руйнування. В ній немає тільки чорного і білого.
І ще один штрих – у своєму звіті Amnesty International керуються насамперед положеннями Додаткового протоколу І, з одного з найголовніших положень якого Росія вийшла ще в 2019 році, ймовірно, вже тоді готуючись до повномасштабної агресії. Росія відкликала декларацію щодо права Міжнародної гуманітарної комісії зі встановлення фактів розслідувати випадки ймовірних воєнних злочинів. Тим самим фактично блокуючи роботу незалежного органу, який за запитом третьої сторони та без окремого дозволу країн уповноважений контролювати дотримання положень Женевських конвенцій та додаткових протоколів.
Звіт складається з чотирьох параграфів, три з яких зводяться до тверджень, що українські ЗС використовують цивільне населення як живий щит, тобто порушують ст. 28 Женевської Конвенції IV та 51 (7) Додаткового протоколу І.
Останній параграф присвячений невибірковим атакам ЗС РФ по цивільному населенню та обʼєктам на території України. Проте не згадується принцип пропорційності використання сили навіть по військовим обʼєктам, якщо це може загрожувати смертю або пораненням цивільним.
Отже, автори звіту зазначають, що ЗСУ розміщують свої підрозділи в школах, госпіталях тощо, ведуть вогонь з густонаселених районів, ставлячи під загрозу цивільне населення.
У самому звіті вказано, що збройні сили мають право використовувати цивільні об’єкти, якщо вони розташовані на достатній відстані від житлової забудови.
Тому фактично йдеться про звинувачення збройних сил України у тому, що не було вжито “максимально можливих” заходів для евакуації населення з таких районів.
Як мають виглядати такі заходи? Чи вважається повідомлення від офіційних осіб про заклик до евакуації “максимально можливими заходами”? Що робити з населенням, яке не хоче або не може евакуюватися? Як була оцінена оперативно-тактична обстановка під час аналізу дій військовослужбовців? Чи мали вони змогу розміститися в іншому місці, при цьому забезпечивши захист для себе та громадян?
На всі ці питання немає відповіді в звіті, а саме відповіді дали б підстави для правової оцінки.
Коментар до Додаткового протоколу І говорить, що стаття ст. 58 про запобіжні заходи щодо наслідків нападу (евакуації населення) не вимагає нездійсненного.
Далі, варто зрозуміти, чи не порушують росіяни принцип пропорційності, закріплений ст.51(5)(b) в Додатковому протоколі І, відкриваючи вогонь по місцях дислокації ЗСУ в містах?
Очевидно, що порушують. Так, одна зі свідків зазначає про дві військові вантажівки, які стояли неподалік її дому, після чого туди прилетіла ракета. Дві військові вантажівки та ракетний удар не нагадує дотримання принципу військової необхідності, коли військова перевага може виправдати такий удар. Можна навести й більш кричущі факти, наприклад, коли під часу обстрілу дому офіцерів у Вінниці загинули 24 цивільні особи. Військова мета удару серед білого дня по глибоко тиловому місту, по обʼєкту, де розташовані лікарня та торговельний центр, незрозуміла.
Таким чином, навіть якщо Amnesty International мали на меті вказати українській стороні на наші помилки для їх запобігання в майбутньому, реакція вийшла прогнозовано протилежною насамперед через форму донесення інформації. На мою думку, кожен факт імовірного порушення норм міжнародного гуманітарного й кримінального права, зокрема й українцями, має детально вивчатися й розслідуватися. Але однозначне твердження, що ЗСУ використовують живі щити як тактику – необґрунтоване, завчасне й слугуватиме зброєю в інформаційній війні. Тож можливо в умовах повномасштабної агресії, коли проти України спрямована вся могутність військової машини РФ, незалежним міжнародним організаціям варто для аналітичних звітів користуватися більш вагомими та верифікованими фактами замість припущень? Натомість звіт не містить належних доказів, позбавляючи нас можливості розглянути кожен епізод по суті.
Німецький соціолог Макс Вебер аналізує дві іпостасі етики: етику переконання та етику відповідальності. По суті це описує нашу щоденну постановку проблем: ми більше маємо думати про тут і зараз, про дотримання формальних процедур чи про наслідки своїх дій? Очевидно, що Amnesty International цим звітом хотіли продемонструвати свою неупередженість і дотрималися формальних процедур. Але чи вартує це потенційних наслідків: дискредитації ЗСУ, використання російською пропагандою і, зрештою, несприйняття українцями майбутніх звітів міжнародних організацій, які можуть містити більш збалансовану думку й конструктивну критику?
Ця війна ставить нові виклики перед всім корпусом міжнародного гуманітарного права. Яке, безумовно, має бути націлене насамперед на невідворотність покарання агресору. І змістовні дебати мають йти саме про це – як довести вину агресора та запобігти повторенню війни. Хотілося б, щоб міжнародні організації ініціювали саме такі обговорення з подальшим напрацюванням дієвих кроків. Бо ж якщо ми не знайдемо способу карати агресорів, кровопролиття в світі триватиме.
- Як ринок програмних фіскалізаторів змінює економіку України Андрій Сухов 14:51
- Принцип "легітимних очікувань": зміст та застосування в судовій практиці України Леся Дубчак 14:50
- Як інфляція змінює вартість електроенергії та газу у світі: аналітика та перспективи Ростислав Никітенко 10:42
- Як залишатися мотивованим, коли все йде не так? Катерина Мілютенко 03:06
- Обзор изменений в налоговом законодательстве для ФЛП с 2025 года Віра Тарасенко вчора о 21:40
- Персональні дані пацієнта в маркетингу: зміни Анастасія Полтавцева вчора о 16:01
- Нехтування сигналу "Повітряна тривога" суддями і прокурорами - під час ракетних атак Лариса Криворучко вчора о 00:21
- Що зміниться із скасуванням Господарського кодексу України? Олеся Романенко 08.02.2025 21:03
- Справа на мільярд Євген Магда 07.02.2025 09:57
- Коли спадщина стає відумерлою: юридичні тонкощі та судова практика Дмитро Зенкін 07.02.2025 09:00
- Військовослужбовець при виписці має право отримати комплект форми Дана Ярова 07.02.2025 07:49
- Не так страшен Трамп... Володимир Стус 06.02.2025 20:37
- "Великий", який хоче здаватися "малим", або як ресторанний бізнес мінімізує податки Юлія Мороз 06.02.2025 15:10
- Інвестиції – це нормально: чому потрібно відмовитися від негативних установок про гроші? Ірина Селезньова 06.02.2025 14:43
- Топ-5 ключових трендів українського бізнесу у 2024 році, які необхідно виправити Соломія Марчук 06.02.2025 14:19
- "Великий", який хоче здаватися "малим", або як ресторанний бізнес мінімізує податки 281
- Справа на мільярд 116
- Гроші, люди, хаос. Що стримує розвиток бізнесу в Україні? 98
- Що зміниться із скасуванням Господарського кодексу України? 84
- Чи зможе Україна забезпечити швидкі темпи повоєнного економічного зростання? 76
-
У Балтійському морі пошкоджено підводний російський кабель
Бізнес 2521
-
"Умовте українців продовжити транзит". Чим завершиться енергокриза у Молдові
Бізнес 2222
-
Бізнес-тиждень: Ахметов зберігає Укртелеком, Трамп хоче надра України, а в Києві "Чисте місто"
Бізнес 2082
-
Комарницького оголосили в розшук. НАБУ вважає, що він намагається втекти з України
оновлено Бізнес 1964
-
12 найромантичніших міст Європи до свята закоханих
Життя 1939