Цугцванг президента

Істотною проблемою президента Зеленського є необхідність доводити усім і собі, що він президент найбільшої держави континенту, який здатний приймати рішення та проводити самостійну політику.

Як сприймають президента в Європі 

Панібратське ставлення до українського президента - це дипломатичні знаки, які подавали щодо українського президента. Вони означали, що європейці хочуть диктувати умови та повчати. Важко собі уявити аби хтось з функціонерів в Європі чи США дозволи би собі таке ставлення щодо Петра Порошенка чи Юлії Тимошенко.

Не менш показовим стала прес-конференція Емануеля Макрона та Володимира Зеленського. Навряд чи Макрон припустився помилки, коли сказав, що Зеленський готовий до переговорів із сепаратистами. В таких промовах помилок не припускаються і тексти заяв президентів готуються і вивіряються дипломатичними відомствами до останньої коми. Ця заява французької сторони є ніщо інше як бажання одного з учасників нормандського формату бачити розвиток подій щодо ситуації на Донбасі. І те, що президенту України довелось виправляти очільника Франції свідчить про відсутність однозначної позиції з українського боку. 

Мир за будь яку ціну? 

Звичайно під час передвиборчої гонки Зеленський як втім і попередній президент в 2014 році обіцяв швидко встановити мир на Донбасі. Робились і гучні обіцянки щодо збереження територіальної цілісності і неприпустимості визнання Криму російським. Однак ці обіцянки є взаємовиключними з точки зору російської сторони. Для Путіна мир – це федералізація України, автономний статус Донбасу та визнання українцями кримського референдуму тобто відмова України від Криму. Всі інші речі апріорі можуть обговорюватись лише в цій тріаді.

Цікавим є те, що європейці як люди практичної політики згідні на мир за будь-яку ціну. Ціну, яку в ідеалі має сплатити Україна у вигляді своєї території та національного приниження. Тому вони  погодились би із вимогами Путіна щодо України аби на усе це була згідна українська сторона. Тоді б спокійно можна було б кожному з учасників процесу йти на свої національні вибори і строчкою в передвиборчих програмах записати: Завдяки нашим зусиллям встановився мир на східних кордонах ЄС.

Чи був план у президента Зеленського стосовно вирішення цих проблем? Як тепер бачимо не було. Немає його і досі. Риторика з якою оперує українська сторона незмінна з часів Порошенка. Це мінський формат, домовленості якого кожна сторона трактуює по своєму. Це санкції, які боляче б’ють як по тим, хто їх ввів, так і по тим, проти кого вони спрямовані. Особливих втрат по санкціям несуть звичайно європейці. Ці втрати є як економічного, так і, не будемо забувати, політичного характеру. Кожного разу пролонгуючи їх дію вони розуміють, що ці втрати для їх економік не зменшуються. А головне не зрозуміло, коли їх можна відмінити. Адже якщо ЄС знімне російські санкції, то швидше за все, росіяни проведуть парад перемоги на червоній площі співставний за розмахом та значенням такому параду в 1945 році. 

Росіяни не поступляться своєю позицією щодо України 

Скільки іще російська економіка здатна витримати економічний тиск з боку світової спільноти? Очевидно, що до безкінечності. І питання не в тому, що російська економіка має чи немає запас міцності. Питання в тому, що для росіян погіршення економічної ситуації практично не корелюється з політичними процесами. Надто вже сильні фантомні болі за СРСР і заради відновлення національної гідності, в тій формі в якій росіяни її собі уявляють. Тому ні в короткостроковій, ні в середньостроковій перспективі чекати поступок від росіян не варто. Тим більше, що учасник нормандського формату найвпливовіша європейська країна і далі розвиває центральний проект співробітництва ЄС та Росії – будує Північний потік 2. А тому колишній  канцлер, а тепер очільник проекту Північний потік з німецького боку Герхард Шредер напередодні візиту Зеленського до Берліну зробив гучну заяву про законність анексії Криму з боку Росії.

Тепер слово за президентом України, як він бачить розв’язання проблеми. Пригадується, що кілька минулих років проросійські сили запускали кілька інформаційних хвиль, лейтмотив яких був наступним: проблема Донбасу та Криму не вирішується через токсичність Порошенка для Путіна. Дійсно український президент мав однозначну позицію щодо територіальної цілісності країни. Тому зміна президента в Україні для росіян була задача стратегічна, яку в наслідок багатьох причин їм вдалось досягти. Тепер президент Зеленський має або погодитись на умови росіян, яким м’яко підігрують з багатьох європейських столиць або зафіксувати статус кво щодо Донбасу та Криму. 

Цугцванг президента 

Насправді, говорячи шахматною термінологією, президент Зеленський у цугцвангу. Виборці очікують розв’язання конфлікту, а переговорні сторони чекають на поступки від українців. І як наслідок, кожен крок для глави держави є програшним. Говорити, що у зовнішньополітичному напрямку Зеленський знайде такі ходи на політичній шахівниці, за яких і територіальна цілісність збережеться, і мир встановиться  - не приходиться. Принаймні на даному етапі.