Визначення особи такою, що вчинила злочин вперше в рамках ст.47 ККУ

В правозастосовній практиці в ході формування стратегії захисту клієнтів, виникло питання щодо практики звільнення особи від кримінальної відповідальності із застосуванням положень ст.47 КК України. В цілому все доволі таки зрозуміло, однак наріжним каменем у трактуванні диспозиції даної статті стало те, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, якщо вона вчинила злочин вперше. 

І дійсно, принципова важливість розуміння терміну особи як такої, що не вчиняла злочини, необхідна для застосування положень кримінального кодексу України, і зокрема Розділу IX, який передбачає юридичні підстави та умови для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Так, диспозиція ст.45 Кримінального кодексу України встановлює, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

В статтях, 46,47,48 КК України, які передбачають різні підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, обов’язковою умовою є вчинення особою злочину вперше.

За таких умов, виникає запитання, яку особу слід вважати такою, що не вчиняла злочини, для застосування положень про звільнення від кримінальної відповідальності.

Тут нам на допомогу приходить правова позиція висвітлена в Постанові Пленуму Верховного Суду України, 23.12.2005 року №12, в п.3 якої вказано: «такою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення».

Здавалось би цілком логічна позиція, але неоднозначність поглядів викликає формулювання «або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення». Яким, на думку Верховного суду, є злочин який втратив своє правове значення?

Серед масиву діючого законодавства, тлумачення даного поняття немає, і в існуючій судовій практиці суди не беруться трактувати дане формулювання розкриваючи його зміст.

Однак, вказану позицію ВСУ суди постійно використовують на практиці, під час вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, та з’ясуванні чи є дана особа такою, що раніше не вчиняла злочини.

Зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13.07.2016року № 425/4606/15-к вказано «Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що Особа-1., хоча й раніше був засуджений вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 березня 2011 року за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн, відповідно до ст. 89 КК України він є особою, що не має судимості».

Також, в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15.09.2015 року № 5-2552км11 визначено наступне «Як убачається з матеріалів справи, Особа-1 обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів невеликої та середньої тяжкості протягом 2007 2008 років з різними об’єктами посягання та правовими наслідками, а саме: грубе порушення законодавства про працю (ч. 1 ст. 172 КК України), підробка документів (частини 1, 2 ст.358 КК України), використання завідомо підробленого документа (ч.3 ст. 358 КК України). До того ж підроблення документів Стовбецький П.К. вчинив двічі, тобто в діях Стовбецького П.К. вбачаються й ознаки повторності». При цьому судом не враховано, що жодний з вказаних злочинів не втратив правого значення».

В даному випадку також варто звернути увагу на п.3 ч.3 Постанови пленуму Верховного суду України від 4 червня 2010 року № 7 « Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» яка встановлює, що не утворює повторності раніше вчинений злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, засуджено без призначення покарання або зі звільненням від покарання, а також злочин, судимість за який було погашено чи знято.

Отже, слідуючи законам формальної логіки, на основі наявної судової практики та виходячи із системного взаємозв’язку норм Кримінального кодексу України, під злочином, що втратив своє правове значення слід розуміти злочин, який вчинила особа, але який (під час вирішення питання про застосування положень Розділу IX Кримінального кодексу України) не утворює повторності, тобто втратив своє правове значення, саме в сенсі існування юридичних наслідків для особи яка його вчинила, у вигляді не знятої чи не погашеної судимості чи існування не закритого кримінального провадження відносно такої особи.

Відсутність чіткого визначення даного терміну, створює умови до зловживань та процесуальної невизначеності, тому дійсно, наразі існує необхідність, унормувати тлумачення даного терміну або ж отримати роз’яснення Верховного суду, для створення правової певності осіб, відносно яких вирішуватиметься питання про звільнення від кримінальної відповідальності в межах Розділу IX Кримінального кодексу України.