Чи потрібне Україні відеоспостереження на виборах?!

У листопаді 2018 р. члени Центрвиборчкому повідомили на прес-конференції, що вибори в 2019 році відбудуться без відеоспостереження. Громадськості пояснили, що це, по-перше, дуже дорого. По-друге, мало кого цікавить, оскільки перегляд зафіксованої інформації здійснюється рідко. І по-третє: в проекті бюджету на 2019 рік закупівля або здійснення будь-яких речей, пов'язаних з трансляцією на дільницях, взагалі не передбачені.А на прес-конференції 15 березня 2019 р. заступник голови ЦВК. Євген Радченко до цих причин ще й додав, що встановлення камер відеоспостереження не передбачено ніяким українським законом(у т.ч законом «Про вибори Президента України» ). Таким чином ЦВК цілком законно може не опікуватися цим питанням. При цьому він також додав, що органи державної влади або місцевого самоврядування мають право забезпечити безпеку приміщень для голосування, які їм належать. Тобто це має бути зроблено виключно з метою безпеки приміщень, а не задля контролю достовірності результатів вибору громадян. 

Щоб з’ясувати реальну ситуацію, повернемося на 20 років назад. Закон «Про вибори Президента України» був прийнятий 5 березня 1999 р за часів президента Л.Кучми, коли технічні можливості щодо забезпечення відеоспостереження були ще недосконалими, а попит суспільства на це не був таким гострим як нині. Тому у цьому законі питання відео спостереження дійсно не розглядалися. В результаті, коли Л.Кучма 14 листопада 1999 вдруге обирався на посаду Президента, процедура голосування практично не контролювалася громадськістю, а підрахунок голосів здійснювався вручну. Так само проходили парламентські і президентські вибори у 2002, 2004 2006, 2007 та 2010 роках.

У лютому 2010 р. президентом України став В.Янукович, який 5 липня 2012 р. підписав закон «Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року». Задля підвищення рівня довіри суспільства до виборів, публічності та відкритості виборчого процесу, доступу громадськості до спостереження у режимі реального часу під час голосування, а також створення відеозапису підрахунку голосів виборців цим законом було введено обов'язкову процедуру відеоспостереження, яка мала забезпечити створення інформації, передачу зображення з приміщення для голосування звичайної виборчої дільниці з можливістю його перегляду на відповідному веб-сайті у мережі Інтернет та подальше збереження цієї інформації.

Водночас було зазначено, що відеоспостереження має встановлюватися лише у приміщенні для голосування звичайної виборчої дільниці і не встановлюватися у приміщеннях Центральної виборчої комісії, окружних виборчих комісій, дільничних виборчих комісій закордонних та спеціальних виборчих дільниць. Статтею 4. було передбачено, що зазначена інформація може використовуватися правоохоронними органами, судами та ЦВК, яка може надавати її за запитом політичних партій та кандидатів у народні депутати України. На реалізацію цих заходів було виділено майже 1 млрд грн..

Розглянувши цей закон, Громадянська організація «Опора» закликала владу організувати відеоспосреження не тільки за перебігом голосування, а й за ходом підрахунку голосів. Для цього було запропоновано встановити відеокамери у приміщеннях, де засідають окружні виборчі комісії, та в коридорах біля них, оскільки непоодинокими є випадки, коли члени виборчих комісій виносили з приміщень для голосування печатки і вносили уточнення у протоколи саме у коридорах. Координатор виборчих програм цієї мережі О.Айвазовська на прес-конференції заявила, що слід фіксувати не просто те, що відбувається у приміщенні, де засідає ОВК, а й вести аудіо- та відеозапис всіх без винятку засідань. Особливо важливо фіксувати відео засідання, коли будуть оголошуватись і зачитуватися результати підрахунку голосів на дільницях. Тобто протоколи, які будуть привезені дільничними виборчими комісіями. Окрім того вона наголосила, що слід забезпечити всі виборчі дільниці Інтернетом та засобами належного збереження інформації з відеокамер. Вона, однак, зазначила, що при наявності "політичної волі до фальшування" відеокамери не стануть достатньою перешкодою для їх здійснення. 

Врешті решт саме так і сталося. Незважаючи на те, що відповідно до ст. 5. зазначеного закону веб-камери повинні розташовуватися так, щоб не порушувати таємницю волевиявлення виборців, одночасно забезпечуючи контроль за дотриманням процедури голосування і підрахунку голосів, на практиці ця вимога не завжди виконувалася. Крім того встановлене обладнання часто працювало з перебоями. Через недоліки практичного використання відео спостереження (а можливо і через інші неназвані тоді причини) Голова ЦВК М.Охендовський через рік запропонував відмовитись від подальшого його використання на виборах. 

Цю пропозицію підтримала і Рахункова палата, яка заявила про неефективність використання 955,3 млн грн бюджетних коштів для втілення зазначеної ідеї оскільки за данми ЦВК, отримані відеоматериал практично не використовувались. Тобто суспільству ця інформація виявилася просто непотрібною. А тому вирішили, що застосування процедури відеоспостереження під час наступних виборчих кампаній є недоцільним. Дію закону «Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів України 28 жовтня 2012 року» не продовжили на наступні роки. Крім того, ніхто вже й не планував внести відповідні вимоги ще й у закон «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р, що було б цілком логічним та технічно можливими в епоху розвитку цифрових технологій.

Після виборчої кампанії дороговартісне обладнання майже цілих два роки лежало без діла. А у липні 2014 р. ЦВК прийняла постанову, згідно якої ці програмно-апаратні комплекси було передано до сфери управління обласних державних адміністрацій. Вони, у свою чергу, це обладнання передали на баланс райдержадміністрацій та на відповідальне тимчасове зберігання виконкомам міст обласного значення і структурним підрозділам облдержадміністрацій.При проведенні позачергових виборів народних депутатів України 26 жовтня 2014 р. (після Майдану!) це обладнання вже не використовувалось. Більше того, ніхто не поніс відповідальності за розбазарювання майже одного мільярду бюджетних коштів. Цілком зрозуміло, що використання цієї техніки для проведення виборчих кампаній і після 2014 р. теж не передбачалося, оскільки постмайданною владою не було таки змінено законодавство. Та і великого бажання налагодити «життя по-новому» очевидно не було.

Залишається з’ясувати питання, чому законодавці у 2012 р., раптом, ввели цей прогресивний закон, а потім дуже швидко відмовилисть від його подальшого застосуваня задля забезпечення прозорості виборів. Думаю, відповідь дуже проста. Спочатку хтось безкарно нагрів на цьому руки. А коли влада зрозуміла, що з таким законом може суттєво ускладнитись фальсифікація виборчих процесів, то легко призупинила подальше використання вже закупленого обладнання для відеоспостереження у виборчих процесах.

Як писали тоді журналісти, цю відверто корупційну схему із закупівлі обладнання для відеоспостереження пролобіював тодішній народний депутат від Партії регіонів В.Забарський. Саме для цього і прийняли вищеназваний закон. На основі цього закону у жовтні 2012 р. виборчий процес в Україні вперше фіксувався за допомогою веб-камер.Організатором роботи по встановленню веб-камер на виборчих дільницях, тобто фактичним одержувачем коштів, виступив київський підрозділ російської ІТ-корпорації СІТРОНІКС - компанія "Сітронікс Інформаційні Технології". На відеоспостереження на виборах 2012 року з державного бюджету було виділено майже один мільярд гривень.

Голова ЦВК В.Шаповал на той час не побачив альтернатив цій російській компанії, яка займалася аналогічною роботою і на президентських виборах у РФ. Оскільки ця компанія вже мала відповідний досвід, рішення про її обрання було прийнято на безконкурсній основі. Тут слід нагадати, що на виборах президента Росії 4 березня 2012 р. відеокамери було встановлено на 90 тис. дільниць. Вартість проекту становила 13 млрд руб. (3,5 млрд грн). 

Цікаво, що на російських виборах 4 березня 2012 р. було записано 246 років відео, доступ до спостереження за яким здійснювався на сайті «Веб-вибори 2012». Для перегляду процедур голосування та підрахунку голосів зареєстровані користувачі порталу мали обрати ті виборчі дільниці, з яких вони хотіли отримати інформацію. Отримати можна було зображення з однієї з двох камер: або з тієї, що забезпечувала знімання загального плану дільниці, включно з місцями для видачі бюлетнів, або з тієї, що була спрямована на урни для голосування, де після його закінчення також відбувався і перерахунок голосів. Голова Держкомзв’язку РФ И.Щоголєв заявив, що за ситуацією на виборчих дільницях спостерігало в режимі онлайн близько 3,5 мільйонів людей. За результатами відео спостереження були виявлені певні порушення. Опозиційні партії заявили про їх масовий характер, але їх точка зору не була офіційно підтверджена. Але найцікавіше, що на відміну від нас, устаткування, що було закуплене у 2012 р., використовувалось і на виборах президента РФ 18 березня 2018 р.

Наостанок хочу висловити надію, що нова влада таки приділить цьому питанню належну увагу і не тільки покарає винних у неефективному використанні бюджетних коштів, але й знайде реальні можливості забезпечення надійного відеоспостереження за усіма виборчими процесами в Україні. Мова йде не стільки про створення умов для безпеки приміщень для голосування, скільки про встановлення належного контролю достовірності результатів вибору громадян та безперешкодного доступу громадськості до спостереження у режимі реального часу під час голосування. Соромно демократичній країні, при наявності сучасних технічних можливостей цифрових технологій, вручну проводити підрахунки волевиявлення народу на виборах президента та народних депутатів.