Нове життя індустріального простору

Як архітектори трансформують старі промзони в мультифункціональні об’єкти

Скільки існує людство стільки воно й адаптує спадок минулих поколінь до своїх нових потреб. Це стосується як архітектури так і міського простору. Згадаймо хоча б численні переробки античних споруд під потреби середньовічних християнських храмів. Або переробки середньовічних замків під розкішні палаци нового часу. Промислова революція ХІХ-ХХ століть залишила у спадок величезні індустріальні об’єкти та території, які потім також довелося адаптувати до реалій життя постіндустріального суспільства.

Раніше міська влада та приватні інвестори надавали перевагу зносу старих будівель та зведенню нових об’єктів з нуля. Проте, з 60-х років минулого століття в Західній Європі та США виник рух за адаптацію промислового спадку. Це був час, коли промислові підприємства масово виносили за межі міст, а їхні старі цехи стояли пусткою і заважали новому будівництву. Так виникла ідея через конверсію старих заводських і фабричних споруд подарувати їм нове життя. Цей процес сьогодні називають ревіталізацією або адаптивним повторним використанням, редивелопментом (Redevelopment).

У відродженні старих промислових кварталів бачили також спосіб скасувати відживший себе поділ районів міста на «багаті» та «бідні». Адже територія поруч з індустріальними об’єктами була мало привабливою для життя та відпочинку. Але коли старі цехи переробили в музеї, офісні центри, концертні майданчики, виставкові комплекси і навіть у житло – все змінилося.

Поступово на базі старих індустріальних кварталів сформувалась альтернативна естетика міського простору, що ґрунтується на «некласичній» основі і проявляється в так званому стилі лофт.

Адаптивне повторне використання промислових об’єктів дозволило поєднати на одній території різні міські активності: робочі та житлові площі, торгові та рекреаційні локації. Мультифункціональність лофту стала його візитівкою.

Процес адаптації промислових об’єктів до нових потреб складний і багатогранний. Він включає в себе створення функціональної ієрархії приміщень, технічну реконструкцію застарілих елементів, пріоритетність нових систем енергозбереження, врахування сценаріїв поведінки людини в архітектурному просторі у майбутньому, здатність його до трансформації тощо.

Методи адаптації різноманітні – від радикальної зміни фасаду до ретельного його збереження, аби підкреслити елементи, що мали індустріальне функціональне значення. Можлива врізка нових форм та додаткових об’ємів на основі подібності або ж контрасту.

В Європі та Америці архітектори завдяки ревіталізації успішно включають нові індустріальні території до оновленого міського простору. У французькому Нанті на старих складах фірми Alstom розмістили Вищу школу мистецтв. Навколо неї реконструюють цілий промисловий район. Компанія Herzog & de Meuron переобладнує стару електростанцію в Сан-Франциско в багатофункціональний об’єкт, що обіцяє стати однієї з візитівок міста. В Пітсбурзі завод Ford перетвориться на центр університетських досліджень та підприємницької діяльності The Assembly з лабораторіями та офісними приміщеннями. В китайському Шанхаї стартував амбітний проект перетворення сталеливарного заводу на сучасну Академію мистецтв, де будуть навчатися 4 тис. студентів. А штаб-квартира Google в Лос-Анджелесі знаходиться в трансформованому ангарі для літаків 1940-х років.

Один з найяскравіших прикладів архітектурної адаптації промислової зони існує і поруч з Україною Це торгово-розважальний комплекс «Manufaktura» в польському Лодзі, що був створений на початку 2000-х років. На базі колишньої ткацької фабрики, електростанції та пожежної частини за 5 років створили багатофункціональний простір, де діють 260 магазинів, кінотеатр на 15 залів, скейт-парк, фітнес-клуб, 60 ресторанів та кав’ярень.

Приблизно в той же час поблизу Варшави в приміщенні фабрики відкрили торговий центр «Стара папірня», в центрі Радома в споруді електростанції розмістили Мазовецький музей сучасного мистецтва, в Катовіце на території закритої шахти облаштували торговий центр «Сілезія».

Поляки, до речі, успішно поєднують велику комерційну ревіталізацію та дрібні муніципальні проекти, що мають на меті не отримання прибутку, а створення для людей зручного простору життя й відпочинку.

Україна теж має успішні кейси адаптації промислових зон, як в Києві, так і в інших великих містах. Мабуть, найвідоміший – це створення Мистецького Арсеналу в приміщенні Печерської фортеці, що з часом стала виробничо-складським комплексом. Крім того, реалізованими є інноваційний парк Unit City на території колишнього київського мотоциклетного заводу, столичний торгівельний центр «Більшовик», Арт-завод Платформа на потужностях Дарницького шовкового комбінату, креативна спільнота IZONE в межах Київського суднобудівного заводу, ГО ReZavod на заводі радіоелектронної медичної апаратури (РЕМА) у Львові, Fabrika.space на заводі «Союзсортнасіннєовоч» у Харкові.

Таким чином, адаптація старих індустріальних об’єктів під нові потреби мешканців міст поступово відбувається. Тут безліч можливостей для творчої фантазії, чим архітектори сповна і користуються. Ревіталізація дає цілий комплекс позитивних ефектів – з мапи міста зникають депресивні об’єкти або й цілі райони, городяни отримують нові креативні зони з різним багатофункціональним наповненням, де в одному просторі поєднуються різні активності, що додає йому зручності. Сподіваюсь, з часом в Україні буде більше успішних прикладів повернення до активного життя пасивних промислових територій.