Подивився сьогоднішній брифінг голови Конституційного Суду України Тупицького і судді цього суду Сліденка. Мали бути викладені міркування у обгрунтування рішення КСУ від 27 жовтня, яким визнано неконституційними положення Закону "Про запобігання корупції", зокрема, щодо повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції здійснювати моніторинг та контроль за етикою поведінки, конфліктом інтересів у діяльності чиновників, контролювати та перевіряти їх декларації, проводити моніторинг способу життя суб’єктів декларування, складати на порушників протоколи про адміністративне правопорушення, пов’язані з корупцією, а також визнано неконституційною норму Кримінального кодексу України про відповідальність за подання чиновником завідомо недостовірних відомостей у декларації, або умисне неподання декларації.
Багато положень Закону "Про запобігання корупції" визнано неконституційними, але мотивувальна частина рішення КСУ не містить аргументів, із яких стало б зрозуміло, чому конкретні норми цього Закону визнано неконституційними. Тому цікаво було почути міркування Тупицького і Сліденка.
Натомість перший дві з половиною години лив водичку і про те , і про інше, а своїх міркувань щодо мотивації рішення КСУ так і не зміг викласти. Усе кивав на Сліденка, як автора проекту рішення. Визнав, що придбав ділянку у Криму, не зазначив про неї у декларації, бо начебто не знав, як її позначити. Визнав, що може й слід було звернутись до НАЗК з приводу роз'яснення, як поступити, але не звернувся. Згадав про численні виклики до Генеральної прокуратури на допит як свідка, про свої зустрічі із послами великої сімки, про рішення КСУ по іншим справам. Нарікав на погану роботу Парламенту і про те, що Конституція застаріла вже за 30 років. Вихвалявся, що за його керівництва у КСУ найнижчий рівень захворюваності працівників на коронавірус серед усіх судів , бо він розпорядився, щоб працівників апарату КСУ возили на роботу і додому в автомобілях суддів. Запрошував журналістів до КСУ фотографувати, робити репортажі. Думаю, найбільше на цьому брифінгу Тупицькому сподобалось питання журналіста про переведення КСУ до Харкова, коли він ще міг щось говорити по суті. На початку брифінгу, коли ще посмішка сяяла на обличчі голови КСУ, запрошував зробити групове фото з усіма журналістами, присутніми на брифінгу. Але ті відмовились. Процитую одну його фразу, яка, на мою думку, пояснює рівень його суддівських аналітичних можливостей: "Давайте проаналізуємо не тільки останнє рішення Конституційного Суду, а взагалі спросимо офіційну юридичну спільноту зарубіжну, Венеційську комісію, Раду Європи, Департамент з виконання рішень (Європейського Суду з прав людини) і інші структури - ООН, ОБСЄ. Можливо, вони іншої думки щодо діяльності Конституційного Суду і його рішень". Масштабно мислить голова КСУ у виправдання неспроможності мотивувати рішення. Сумно від того, що Тупицький мав би бути у зеніті судівського розуму після 20-річної суддівської кар'єри і 7 років перебування суддею КСУ. А натомість він один із співавторів ще одного судового рішення, яке не назвуть великим.
Суддя КСУ Сліденко на початку виступу назвав себе "майже не суддею", бо вже подав заяву про відставку. Визнав, що це він готував проект рішення. Погодився із тим, що рішення КСУ більше нагадує студентський реферат, але це тому, що тут і так усе ясно. Виглядав знервовано, усе поривавсь піти, двічі йому хтось телефонував і йому важливо було узнати, хто. Розповів, що був тиск і погрози від офісу Президента. Тому він вирішив подати заяву про відставку. Кілька разів Сліденко згадував про те, як співробітники НАЗК "грязним чоботом намагались відкрити двері його оселі", аби вручити чи то протокол, чи то повідомлення про виклик. Вважає, що це неприпустимо викликати його, як суддю КСУ, для будь-яких пояснень до НАЗК тільки через те, що він не подав декларацію, бо відпочивав за кордоном. "Це приниження для судді ходити до НАЗК. Мене знеславлено, моя репутація знищена", - так вважає суддя Сліденко.
І стало зрозуміло, що тому нема мотивування у цьому рішенні КСУ, бо грунтується воно на образі за втручання у суддівський світ, який вони воліли б приховати від суспільства.
