Цінності відновного підходу

Як зазвичай діють у школах, коли діти порушують правила або неналежно поводяться? За традиційним авторитарним підходом  вчителі стараються розібратися в ситуації та застосувати дисциплінарні заходи. Вони ставлять питання:

• Що сталося?

• Хто винен?

І вирішують, яке покарання є доречним?

Однак наскільки дієвим є такий метод? Чи справді покарання допомагає запобігти наступним порушенням?

На противагу цьому підходу, експерти пропонують змістити фокус з покарання на вирішення конфлікту через проговорювання почуттів та потреб.

Цей підхід називається відновним. Він ставить наголос на слові «ми» та відчутті спільноти і передбачає що кожен, хто зазнав впливу  того, що сталося, буде почутим та візьме участь в пошуках виходу з ситуації. У цьому випадку питання будуть:

• Що сталося?

• На кого вплинула ця ситуація? Яким чином?

• Як ми можемо виправити завдану шкоду?

• Чого ми навчилися, що допоможе зробити нам інший вибір наступного разу?

Ці питання можуть видатися несподіваними і незвичними. Відновний підхід загалом кидає виклик багатьом вкоріненим в нашій культурі уявленням. Бо ми звикли до того, що той, хто вчинив проступок, заслуговує на покарання, яке має змінити його поведінку.

Що насправді важливо?

Британська експертка Белінда Гопкінс — одна з основоположниць відновного підходу — говорить, що важливо запитувати кожного учасника ситуації про те, що для них зараз важливо.

У своїй книжці «Просто справедливі школи» (Just Schools) вона наводить найпоширеніші відповіді, як постраждалих від конфліктів, так і їхніх ініціаторів, на це питання.  

Учасники освітнього процесу, що зазнали шкоди, поділилися, що їм потрібно:

• щоб хтось вислухав їхню розповідь;

• мати час, щоб заспокоїтися;

• можливість запитати: «Чому саме я? Чим я заслужив це?»;

• щоб порушник зрозумів і визнав, як його поведінка вплинула на потерпілого;

• отримати щире, добровільне вибачення;

• відновлення завданої шкоди, якщо це можливо;

• підтвердження того, що це не станеться знову.

Ті, хто умисно або ненавмисно завдав шкоди іншим, діляться, що їм треба:

• час на роздуми;

• щоб хтось вислухав їхню розповідь;

• можливість пояснити собі та іншій особі чому вони це вчинили;

• можливість попросити вибачення;

• можливість загладити провину;

• підтвердження того, що цю справу закрито і що можна рухатися далі;

• надія на те, що почуття образи більше нема.

Отже, у постраждалих і кривдників потреби частково навіть перегукуються. Водночас традиційний авторитарний підхід до встановлення стосунків рідко дає змогу задовольнити ці потреби.

Щоб виправити ситуацію, насамперед ми маємо змінити своє сприйняття та мислення. У повсякденному житті, а особливо у випадках неналежної поведінки, відновний підхід наголошує на важливості визнавати людські почуття, потреби та права. Він ставить на перше місце довіру, взаємоповагу та толерантність. Саме ці цінності та етичні принципи є основою підходу — без них жодні практики, навички та інструменти не спрацюють.

Що це змінює?

Завдяки своїй філософії відновний підхід здатен допомогти:

• перетворити школу на безпечне, щасливе місце;

• знизити почуття виключеності зі спільноти;

• натомість створити культуру включення і приналежності;

• зміцнити моральний дух і самоповагу;

• підвищити рівень відвідуваності шкіл;

• розв’язати проблему булінгу в шкільній громаді;

• знизити рівень плинності кадрів і вигорання персоналу.

Не варто недооцінювати те, як часті конфлікти у школі впливають на викладачів. Часом вони можуть відчути, як їх затягує у вир, в якому унікальні особистості намагаються протистояти системі, аби зберегти свої індивідуальні особливості.

Відновний підхід допомагає змінити школу так, щоб вона була комфортна для усіх учасників освітнього процесу. Відповідно, він орієнтований на:

• об’єктивність і неупередженість;

• повагу до точки зору всіх учасників;

• активне й емпатичне слухання;

• розвиток взаєморозуміння між учасниками.

У процесі розв'язання проблем та побудови стосунків у відновний спосіб учасники формують навички пошуку рішень замість нав’язування власних переконань; розвивають творчий підхід до формулювання запитань та розв'язання проблем; формують тепле ставлення до інших; розвивають емпатію та терпіння.

У широкому значенні відновний підхід покликаний змінити погляд на правопорушення та неналежну поведінку, трансформувати культуру покарання та змістити акцент на виправлення завданої шкоди. Проте навички, які він допомагає здобути, можна практикувати не лише під час конфліктів, щоб допомогти потерпілому та правопорушнику рухатися далі після серйозного інциденту. Їх можна і варто застосовувати й у щоденному неформальному спілкуванні.

Повага, турбота, розуміння, відповідальність та довіра — цінності, що лежать в основі відновного відходу. Саме відданість їм є ключем до якісних змін шкільних спільнот. Щоб кожен відчував себе почутим та прийнятим у своїй індивідуалістичності та одночасно був частиною великої спільноти, побудованої на турботі. Це і є етичні та справедливі відносини, які допомагає побудувати саме відновний підхід.