Здавалося б, після виграшу України в Стокгольмському арбітражі все повинно було налагодитися - працівники Нафтогазу мали б витрачати свої премії, українці платити ринкову ціну за газ, а російський Газпром нервово шукати гроші для виплати нашій країні 2,56 млрд доларів. Але щось пішло не так, і російська компанія в черговий раз намагається втягнути Україну в судову тяганину, декларована мета якої – скасування вигідного для нас рішення.
Нещодавно керівництво Газпрому заявило про те, що корпорація подала позов на розірвання діючих контрактів на поставку і транзит газу через Україну. Варто відзначити, що це стандартна процедура для розірвання контрактів такого рівня. Коли мова йде про мільярди доларів і терміни від декількох років, не можна просто взяти і перестати виконувати свою частину угоди. Замість цього потрібно використовувати положення самого контракту, аби потім не нарватися на величезні штрафні санкції та неустойки.
Тому позов Газпрому - це початок реалізації його погроз щодо відмови від транзиту газу через Україну. Насторожує лише одне – навіть в словах перших осіб компанії звучить умова, за якої вони можуть змінити своє рішення. Для цього Україна має відмовитись від раніше присуджених їй майже 4,6 млрд доларів, 2,56 млрд з яких повинні бути безпосередньо виплачені нашій країні. Але чи варто нам піддаватися на такий очевидний і прогнозований прийом, якщо втрата транзиту – це вирішена справа і лише питання часу?
У 2017 році Україна отримала за транзит російського газу в Європу близько 3 млрд доларів. У разі розірвання контрактів або зниження обсягів транзиту до 1/10 від поточних, країна втратить досить серйозні гроші.
У свою чергу, Росія активно намагається узгодити Північний потік-2, а також будує Турецький потік. І Європа, на превеликий подив багатьох вітчизняних політиків, здебільшого виявляється не проти. Німеччина, Франція і цілий ряд держав вже підтримали нашого північного сусіда. Насправді, це чистої води бізнес, з якого європейці досить успішно прибрали політику.
По-перше, для них пропаде одна із ланок процесу доставки – Україна. Також зникнуть і асоційовані ризики, на кшталт невиконання контрактних зобов’язань. Що стосується Росії, для нашого сусіда велику роль в цьому питанні грає в тому числі і політика. З одного боку, вони дійсно будуть економити 3 млрд доларів на рік. З іншого, зможуть маніпулювати Україною, вимагаючи певні поступки в обмін на залишок частки транзиту. Не всього об’єму, а, наприклад, половини, чи третини від сьогоднішніх показників.
Коли ж Європа від такої політики може виграти в грошах і знизити свої енергетичні ризики – вона не буде проти. При цьому складно говорити про якусь зраду інтересів України з боку європейських партнерів. Якщо на те пішло, ніхто не обіцяв нам ці інтереси захищати.
Зате з усієї ситуації можна засвоїти важливий урок - ніхто не буде вирішувати проблеми України, крім нас самих. У випадку з газом, при великому бажанні та необхідності, яка вкрай гостро нависла над державою, Україна може доволі швидко перейти із розряду імпортерів у групу експортерів блакитного палива. Сьогодні для повної відмови від імпорту нам не вистачає власного видобутку на рівні 14 млрд кубів на рік. При цьому Україна вже видобуває близько 18 млрд кубів. Ще еквівалент 1 млрд кубів можна отримувати з вторсировини - паралельно вирішуючи проблему сміттєзвалищ так, як це прийнято в Європі, США або інших розвинених економіках.
Мало хто згадує, але у 1975 році Україна видобувала близько 67 млрд кубів блакитного палива. Це більше ніж у два рази перевищує наше теперішнє споживання. Отже, якщо нашій країні вдалось б принаймні повернутись до показників видобутку, які вже існували, то ми могли б забезпечити населення і бізнес українським газом. Також ми могли б самі стати експортерами власного газу – продавати його у Європу по 200 – 250 доларів, заробляючи понад 5 млрд доларів на рік. При такому сценарії навіть втрата російського транзиту не є проблемою – українська ГТС буде зайнята перегоном власного газу.
Позитивний вплив відчули б усі. Коли ми закуповуємо газ у Європі, то, значить, повинні платити місцеву ціну. Яка, зазвичай, дорівнює ціні російського газу для Європи + націнка + доставка.
Звичайно, навіть тоді тарифи для бізнесу та населення мали б визначатись не за формулою якогось німецького хабу, адже Україна не імпортує газу на 100% від своїх потреб. Натомість, це повинна бути середньозважена вартість блакитного палива – українського та імпортного. Та сьогодні логіки у ціноутворенні не більше, аніж в розподілі премій в Нафтогазі.
Тому у нас виходять якісь неймовірні суми в 8-10 тисяч гривень за 1000 кубів для населення. З іншого боку, собівартість газу українського видобутку не перевищує 50-70 доларів США за 100 кубів. Якщо додати до цього нехай навіть 50 доларів на доставку і повернення інвестицій для тих, хто вкладе гроші в розвиток нашої нафтогазової галузі - так, зовсім безкоштовно нам газ ніхто не добуде, вийде сума в 100-120 доларів. Майже в 3,5 рази нижче від того, що доведеться платити українцям після чергового подорожчання.
До сьогоднішнього дня у Нафтогазу був серйозний запас міцності. Він - монополіст на ринку, і яку ціну скаже, таку всі і будуть платити. Якраз за рахунок цього вийшло зробити компанію беззбитковою. Ну і що, що хімічні заводи перестали працювати, а витрати на субсидії, левову частку із яких забирає саме газ, перевалюють за десятки мільярдів гривень? Компанія то беззбиткова.
Далі Нафтогаз займає вигідну позицію - поки транзит російського блакитного палива до Європи буде йти через Україну, він отримуватиме додаткових доходів на близько 3 млрд доларів. А коли транзит припинитися, то вже збиткові транспортні потужності звалять на окрему компанію, а сам Нафтогаз почнуть робити прибутковим шляхом чергового зростанням цін.
Та варто розуміти, що такий підхід – тупиковий, і як тільки левова частка українців не зможуть платити за за комуналку, він в одну секунду зазнає краху. Натомість перехід на власний видобуток та отримання ролі експортера – це зовсім не примара, а вкрай реальний сценарій. По суті, це єдиний вихід для України, який може не тільки уберегти економіку держави, а надати їй додаткові ресурси для розвитку на сотні мільярдів гривень.
Сьогоднішні події чітко показують Україні, що перемогу в Стокгольмі не можна сприймати як стратегічну, а лише як тактичну перевагу. Якою потрібно правильно розпорядиться, а виграні час і гроші витратити на залучення інвесторів до видобутку газу в Україні, щоб створювати всередині країни попит на машини, робочі місця, і, нарешті, забезпечити бізнес і населення недорогим газом.