КНИГА ПЕРША. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

КНИГА ПЕРША.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ 1. ВСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначенняпонять

У цьому Кодексі поняття вживаються у такомузначенні:

гарантії –це засоби, способи та умови, за допомогою яких забезпечується наданняпрацівникам прав у сфері соціально – трудових правовідносин;

гарантійні виплати – це виплати з метою збереженнядоходів працівника, що здійснюються роботодавцем за періоди, коли працівник зпідстав, визначених цим Кодексом, законом України, нормативно – правовимиактами про працю, колективним чи трудовим договором, не працював. Догарантійних виплат належать також грошова виплата за невикористану відпусткуабо її частину і вихідна допомога. Розмір гарантійних виплат визначається, якправило, виходячи із середньої заробітної плати працівника;

захворювання на ВІЛ – це захворювання на вірусімунодефіциту людини, який послаблює імунні систему організму і врешті – рештпризводить до захворювання на СНІД;

захворювання на СНІД – це синдром набутогоімунодефіциту (поєднання медичних симптомів, що часто свідчать про розвитокінфекційних чи онкологічних захворювань);

компенсації– це грошові виплати, встановлені з метою відшкодування працівникам витрат,пов’язаних з виконанням ними трудових чи інших передбачених цим Кодексом,законами та колективним договором обов’язків або інші соціально – трудовіпереваги, що відповідно до законів України компенсують працівникам особливостіїх праці або законодавчо встановлені обмеження їх трудових прав;

працівник – це фізична особа, яка вступила у трудові правовідносиниз роботодавцем і особисто виконує визначений їй роботодавцем обсяг робіт заобіцяну чи фактично сплачену винагороду;

неповнолітній працівник – це працівник, якому невиповнилося вісімнадцять років;

працівник із обмеженими фізичними можливостями – це працівник, якомувстановлено інвалідність;

працівник із сімейними обов’язками – це працівник, який маєобов’язки стосовно дітей, котрі перебувають на його утриманні, або стосовноінших найближчих родичів – членів його сім’ї, котрі потребують його догляду запевних обставин (хвороба, інвалідність, похилий вік, неповноздатність тощо);

роботодавець– це фізична або юридична особа, яка використовує найману працю. Повноваженнямироботодавця наділяється керівник підприємства, установи, організації в силутакого свого юридичного становища;

робоче місце – це місце постійного або тимчасового перебуванняпрацівника в процесі виконання трудових обов’язків;

робочий час– це час, протягом якого працівник знаходиться у розпорядженні роботодавця іповинен виконувати свої трудові обов’язки, а також інші відрізки часу, щовідповідно до законів України чи інших нормативно – правових і локальнихнормативних актів про працю відносяться до робочого часу;

трудові обов’язки - це встановлений трудовимдоговором обсяг робіт, завдань, повноважень визначеної якості тавідповідальності, який має виконати працівник або групапрацівників відповідної професійної кваліфікації у встановленийтермін робочого часу та за визначених організаційно-технічних умов;

умови праці – це сукупність факторів трудового процесу івиробничого середовища, в якому здійснюється виконання працівником трудовихобов’язків;

час відпочинку– це час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків іякий він, відповідно до цього Кодексу може використовувати за власним розсудом.

Стаття 2. Відносини, що складають предметзаконодавства про працю

1. Законодавство про працюрегулює трудові та пов`язані з ними правовідносини між працівниками тароботодавцями, а також допоміжні відносини, що покликані сприяти нормальномурозвиткові правовідносин між зазначеними суб`єктами, забезпеченню їх інтересіві захисту прав.

2. Законодавство про працюпоширюється на колективні правовідносини, що покликані сприяти нормальномурозвиткові правовідносин між працівниками та роботодавцями через їхпредставників чи представницькі вільно обрані організації.

3. Законодавство про працюпоширюється на правовідносини з участю органів щодо здійснення контролю танагляду за додержанням законодавства про працю, за охороною праці, прозайнятість та загальнообов’язкове державне соціальне страхування тощо.

4. Законодавство про працюпоширюється на правовідносини з участю органів з розгляду трудових спорів таорганів державної виконавчої служби, які виникають в зв?язку з розглядом трудових спорів та виконаннямрішень органів з розгляду трудових спорів. Закони України, що регулюють порядокздійснення правосуддя та виконання судових рішень, застосовуються до відносинщодо розгляду трудових спорів та виконання рішень у цих спорах за умови, щовони не суперечать цьому Кодексу.

Стаття 3. Мета трудового кодексу

1. Метою трудового кодексу є встановлення єдиних нормвикористання найманої праці, забезпечення прав і свобод у сфері праці,соціальної справедливості і економічного прогресу.

2. Єдині норми використання найманої праці покликані гарантувати:

1) можливість виконання робітшляхом використання роботодавцем найманої праці;

2) достатні умови для реалізаціїгромадянами України свого конституційного права на працю;

3) належний рівень державнихгарантій трудових прав працюючих.

Стаття 4. Основні засади правового регулюваннятрудових правовідносин

Відповідно до Конституції України таміжнародних норм про працю регулювання трудових правовідносин здійснюється натаких основних засадах:

1) свободи праці, що включає право на працю, яку кожен вільно обираєабо на яку вільно погоджується,право розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію та виддіяльності;

2) заборони примусової праці;

3) заборони дитячої праці;

4) недопущення дискримінації у сфері праці та забезпечення особам, якізазнали такої дискримінації, права на звернення до суду щодо визнання фактудискримінації та її усунення, а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідокдискримінації;

5)забезпечення повної і продуктивної зайнятості працівників та їх захисту відбезробіття;

6)стабільність трудових правовідносин;

7) забезпечення права працівників і роботодавців на свободу об’єднаннядля захисту своїх прав та інтересів;

8) поєднання державного і договірного регулювання трудових відносин;

9) сприянняведенню колективних переговорів з метою укладання колективних договорів і угод;

10)відповідальність сторін трудових і колективних трудових правовідносин завзятими на себе зобов’язаннями;

9) рівність прав іможливостей працівників, у тому числі гендерна рівність;

11) забезпечення працівникам державних гарантій у сфері праці;

12) гарантування працівникам своєчасної та в повному розмірі виплатизаробітної плати, що забезпечує достатній життєвий рівень;

13) створення належних, безпечних і здорових умов праці та відпочинку;

14) створення працівникам рівних можливостей щодо їх професійногозростання, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації;

15) забезпечення права працівників на загальнообов’язкове державнесоціальне страхування;

16) гарантування права на розв’язання індивідуальних і колективнихтрудових спорів, у тому числі забезпечення права працівників на страйк;

17) захисту від незаконного звільнення;

18) забезпечення права працівників на участь в управлінні юридичноюособою ? роботодавцем у порядку і на умовах, визначенихзаконодавством, колективним договором, колективною угодою, статутомюридичноїособи;

19) забезпечення судового захисту трудових прав, честі та гідностіучасників трудових відносин;

20)здійснення нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства;

21) поєднаннядержавного нагляду та контролю й громадського контролю за дотриманнямсуб’єктами трудових і колективних трудових правовідносин взятих на себезобов’язань і законодавства про працю.

Стаття 5. Принципизастосування Трудового кодексу

1. Трудовий кодекс застосовується до трудових іпов’язаних з ними правовідносин працівників і роботодавців.

2. Норми цього Кодексу можутьзастосовуватись для регулювання трудових правовідносин, що виникають за іншихніж трудовий договір підстав (військова, альтернативна (невійськова) служба,служба в органах внутрішніх справ, безпеки та інше) у випадках та межахвизначених законами України.

3. При виникненні спору щодо сутітрудових правовідносин, вони вважаються такими, що виникли за фактом допущенняпрацівника до роботи чи/та укладення трудового договору, якщо роботодавець недоведе протилежного або, якщо за своїм характером такі правовідносини свідчатьпро їх іншу правову природу.

4. У разі укладення трудовогодоговору з метою приховати іншу угоду застосовуються правила, що регулюютьфактичні трудові правовідносини, які сторони передбачали насправді.

5. Під час визначення дійсногозначення норми у разі можливості її неоднозначного тлумачення слід враховувати основнізасади правового регулювання трудових правовідносин, визначені статтею 4 цьогоКодексу, і роз’яснювану норму.

Стаття 6. Недопущеннядискримінації у сфері трудових правовідносин та обмеження трудових прав

1. Дискримінація у сфері трудовихправовідносин – це дії чи бездіяльність роботодавця або іншої уповноваженої нимособи, що виражає приниження чи зневагу, а також порушення трудових прав чинадання привілеїв на підставі віку, походження, сімейного стану, наявностісімейних обов’язків чи інвалідності, соціального й майнового стану, расової танаціональної приналежності, громадянства (крім випадків передбачених Законом),статі, сексуальної орієнтації, підозри чи факту наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, політичних поглядів, віросповідання, членства упрофесійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять,місця проживання (у тому числі наявності або відсутності реєстрації за місцемпроживання), а також переслідування роботодавцем або іншою уповноваженою нимособою працівника, який подав скаргу про дискримінацію, що він зазнав чизазнає.

2. будь-яке пряме або непрямеобмеження трудових прав при укладанні та зміні трудового договору, призупиненніта припиненні трудових правовідносин не допускається.

3. Умови нормативно – правових ілокальних нормативних актів про працю, що містять дискримінаційні положення чиобмежують трудові права порівняно з вимогами Конституції України і цьогоКодексу, вважаються недійсними.

4. Не вважаютьсядискримінаційними законодавчі обмеження мінімального віку прийняття на роботута встановлення граничного віку роботи для окремих категорій працівників,винятки, обмеження чи надання переваг, установлені цим Кодексом, законамиУкраїни чи нормативно – правовими актами про працю з огляду на вимоги, щоставляться до певних видів робіт, які можуть виконуватися тільки особами певноїстаті або, зумовлені необхідністю особливої турботи держави про осіб, якіпотребують посиленого соціального чи правового захисту (жінок під часвагітності та народження дитини, осіб з обмеженими фізичними можливостями,неповнолітніх, літніх людей та ін.).

5. Допускається встановленнястатутами виробничих кооперативів, товариств (крім акціонерних товариств) таселянських (фермерських) господарств переваг для членів зазначених господарств,товариств і кооперативів при наданні роботи, переведенні на іншу роботу тазвільненні з роботи.

6. Роботодавці або іншіуповноважені ними особи, винні у порушенні вимог щодо недопущення дискримінаціїу сфері трудових правовідносин, несуть відповідальність згідно із законамиУкраїни.

7. Особи, які вважають, що їхдискриміновано у трудових правовідносинах, чи обмежені їх трудові права маютьправо звернутися до суду з вимогою захисту своїх прав, у тому числі -відшкодування завданої їм матеріальної та моральної шкоди.

8. Доказ відсутностідискримінаційних мотивів у разі відмови у прийнятті на роботу, просуванні послужбі чи здійсненні професійної кар’єри й у разі звільнення працівникапокладається на роботодавця.

Стаття 7. Недопущеннясексуальних домагань

1. Сексуальні домагання – цепринизлива (образлива) поведінка сексуального характеру, словесна чи фізична,по відношенню до особи, щодо якої є трудові або такі, що передують трудовим,виробничі чи інші правовідносини підпорядкування.

2. Роботодавці або інші уповноваженіними особи зобов’язані присікти сексуальні домагання до працюючих та вживатизаходи щодо їх недопущення.

3. Працівник, який зазнав чизазнає по відношенню до себе сексуальних домагань може звернутися зі скаргоюпро це до свого роботодавця або іншої уповноваженої ним особи чи до професійноїспілки і у державну інспекцію праці. Посадові особи і зазначені организобов’язані про кожен випадок надходження такої скарги інформувати компетентнийорган влади визначений Кабінетом Міністрів України.

4. Особи, які зазнали чи зазнаютьпо відношенню до себе сексуальних домагань під час пошуку роботи або під часроботи, мають право звернутися до суду з вимогою захисту своїх прав, у томучислі - відшкодування завданої їм матеріальної та моральної шкоди.

Стаття 8. Заборонапримусової праці

1. Примусова праця забороняється.

2. Примусовою працею вважаєтьсяробота, не передбачена трудовим договором виконання якої вимагається відпрацівника без його згоди чи під загрозою застосування насильства, шантажу чиіншого (наприклад, психологічного) впливу, в тому числі:

1) з метою підтримання трудовоїчи виробничої дисципліни;

2) як засіб мобілізації тавикористання праці працівників для потреб економічного розвитку;

3) як покарання працівника заучасть у страйку, за політичні погляди чи ідеологічні та релігійні переконання;

4) як міра будь – якоїдискримінації.

3. Не вважається примусовоюпрацею військова чи альтернативна (невійськова) служба, а також робота числужба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповіднодо законів України про воєнний і надзвичайний стан.

Стаття 9. Терміни і строки

1. Термін – це момент у часі, ізнастанням якого пов'язуються юридичні наслідки.

2. Строк – це період у часі міжтерміном його початку й терміном спливу, з початком або спливом якогопов'язуються юридичні наслідки.

3. Терміни і строки можутьвстановлюватись із застосуванням будь-яких одиниць часу, що звичайно,використовуються в Україні. Термін також може визначатися вказівкою на подію,яка обов’язково має відбутися.

Стаття 10. Установлення термінів

1. Термін може встановлюватисьзазначенням або на дію чи подію, або на початок одиниці часу, що відраховуєтьсявідповідно до існуючого порядку обчислення часу, або на момент спливу такоїодиниці часу.

Якщо юридичні наслідкипов'язуються з дією чи подією, момент їх настання визначається з точністю, щовідповідає суті відносин, щодо яких визначається цей момент.

Якщо юридичні наслідки наступаютьз моменту початку року, місяця, іншої одиниці часу, що містить в собі певнукількість днів, чи з моменту початку дня, вони вважаються такими, що наступилиз нуля годин відповідного дня (першого дня місяця, року чи іншої одиниці часу,що містить у собі певну кількість днів).

Якщо юридичні наслідки наступаютьіз певної години або хвилини, вони вважаються такими, що наступили зі спливомвідповідної години або хвилини.

2. Термін може встановлюватись зпосиланням на рік, місяць, іншу одиницю часу, що містить у собі певну кількістьднів чи з посиланням на день, до початку яких (до яких) можуть наступитиобставини або здійснюватись певні дії, що мають юридичне значення. В цьому разіюридичні наслідки наступають із нуля годин дня (першого дня відповідного року,місяця чи іншої одиниці часу, що містить певну кількість днів), до якого можутьнаступати обставини чи здійснюватись певні дії.

3. Термін може встановлюватипосилання на одиницю часу, зазначену в частині першої цієї статті, із спливомяких (по які) можуть наступати обставини або здійснюватись певні дії, що маютьюридичне значення. В цьому разі юридичні наслідки наступають о 24 годині дня(останнього дня відповідного року, місяця чи іншої одиниці часу, що міститьпевну кількість днів), із спливом якого пов'язуються такі наслідки.

Стаття 11. Установлення та обчислення строків

1. Строк починається з наступногодня після календарної дати, якою визначено початок строку, якщо не передбаченообчислення строку з моменту у часі, що встановлюється більш точно. Строкитривалості трудових правовідносин, відпусток та інші подібні строки відраховуютьсявід першого дня роботи (існування трудових правовідносин), відпустки тощо.

2. На виняток із норми частини 1цієї статті строки, що встановлюються в календарних місяцях і роках,відраховуються відповідно з першого дня першого місяця строку або з першогомісяця першого року строку.

3. До тривалості строкузараховується весь час від початку строку. Цим Кодексом і законами Україниможуть встановлюватись правила про те, що певні дні, чи певний час, який обчислюєтьсяіншими одиницями, до строку не зараховується. Законами України можутьвстановлюватись випадки, коли до строків зараховуються лише певні періоди.

4. До строків звернення доорганів із розгляду трудових спорів застосовуються правила цивільногозаконодавства про зупинення, переривання строків позовної давності.

5. Поновлення строків зверненнядо органів з розгляду трудових спорів здійснюється відповідно до положень цьогоКодексу.

Стаття 12. Закінчення строку

1. Строк, що обчислюється роками,спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

2. До строку, визначеногопівріччям або кварталом, застосовуються правила, що встановлені для строків,які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

3. Строк, що обчислюєтьсямісяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

4. Строк, що визначається упівмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким,що дорівнює п?ятнадцяти дням.

5. Якщо закінчення строку, щообчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідногочисла, то строк спливає в останній день цього місяця.

6. Строк, що обчислюєтьсятижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

7. Якщо останній день строкуприпадає на неділю, святковий або неробочий день, що офіційно визнаний таким умісці подання заяви або вчинення певної дії, днем закінчення строку вважаєтьсянайближчий за ним робочий день.

Стаття 13. Порядок учинення дій в останній день строку

1. Якщо строк установлено длявчинення будь-якої дії, вона може бути виконана до закінчення 24 годиниостаннього дня строку. Проте, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строкспливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідніоперації.

2. Письмові заяви таповідомлення, що їх здали до установи зв'язку до закінчення 24 годиниостаннього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

РОЗДІЛ 2. ЗАКОНОДАВСТВО ПРОПРАЦЮ

Стаття 14. Законодавствопро працю

Законодавство про працюскладається з цього Кодексу, законів України та інших нормативно – правовихнормативних актів про працю, що пройшли державну реєстрацію, і локальнихнормативних актів про працю.

Стаття 15.Нормативно – правові акти про працю

До нормативно – правових актів про працювідносяться:

1)     Конституція України;

2)     Трудовий кодекс України;

3)     міжнародні договори таугоди про працю;

4)     закони України, якімістять норми трудового права;

5)     укази Президента України,які містять норми трудового права;

6)     постанови і розпорядженняКабінету Міністрів України, які містять норми трудового права;

7)     накази спеціальноуповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальноїполітики;

8)     рішення Верховної РадиАвтономної Республіки Крим і накази інших органів виконавчої влади (кріморгану, визначеного пунктом 7 цієї статті), прийняті в межах наданої їмкомпетенції та, погоджені спеціально уповноваженим центральним органомвиконавчої влади у сфері праці та соціальної політики;

9)     рішення ПленумуВерховного Суду України.

Стаття 16.Міжнародні договори та угоди про працю

Якщо міжнародним договором або угодою, в яких бере участь Україна,встановлено інші норми, ніж ті, що їх містить цей Кодекс, закон України, УказПрезидента України чи інший нормативно – правовий акт про працю, тозастосовуються норми міжнародного договору чи міжнародної угоди, крім випадків,коли законами, іншими нормативно-правовими актами України, колективнимидоговорами та угодами, трудовими договорами для працівників встановлені більшсприятливі умови або більш високий рівень захисту їхніх прав.

Стаття 17. Норми пропрацю в законах України

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, міжнароднимдоговором чи угодою про працю, законом України може бути встановлено норми пропрацю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті бездотримання вимог частини 1 цієї статті є недійсними.

Стаття 18. Норми пропрацю в Указах Президента України

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, закономУкраїни, міжнародним договором чи угодою про працю, Указом Президента Україниможе бути встановлено норми про працю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті бездотримання вимог частини 1 цієї статті є недійсними.

Стаття 19. Норми пропрацю в постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, закономУкраїни, Указом Президента України, міжнародним договором чи угодою про працю,постановою чи розпорядженням Кабінету Міністрів України може бути встановленонорми про працю, що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті бездотримання вимог частини 1 цієї статті є недійсними.

Стаття 20. Норми пропрацю в наказах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої владиу сфері праці та соціальної політики

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, закономУкраїни, Указом Президента України, постановою чи розпорядженням КабінетуМіністрів України, міжнародним договором чи угодою про працю, наказомспеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері праці тасоціальної політики може бути встановлено норми про працю, що не суперечатьцьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті бездотримання вимог частини 1 цієї статті є недійсними.

Стаття 21. Норми пропрацю в рішеннях Верховної Ради Автономної Республіки Крим і наказах органіввиконавчої влади

1. У випадках, передбачених Конституцією України, цим Кодексом, закономУкраїни, Указом Президента України, рішенням Кабінету Міністрів України,наказом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сферіпраці та соціальної політики, міжнародним договором чи угодою про працюрішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим і наказом центральногооргану виконавчої влади за погодженням із спеціально уповноваженим центральниморганом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політикиможе бути встановлено норми про працю,що не суперечать цьому Кодексу.

2. Норми про працю, прийняті бездотримання вимог частини 1 цієї статті є недійсними.

Стаття 22. РішенняПленуму Верховного Суду України

Рішення Пленуму Верховного СудуУкраїни з питань застосування нормативно – правових актів про працю повиннівідповідати змісту цих актів і є обов'язковими для суб'єктів, на якихпоширюється їх чинність при розгляді індивідуальних і колективних трудовихспорів.

Стаття 23. Локальнінормативні акти про працю

1. До локальних нормативних актів про працювідносяться:

1)     генеральна угода;

2)     галузева (міжгалузева) угода;

3)     територіальна угода;

4)     колективний договір;

5)     локальні нормативні акти, прийнятіорганом місцевого самоврядування;

6)     локальні нормативні акти, прийнятіроботодавцем.

2. Локальні нормативні акти не можуть містити умови, що знижують рівеньправ, гарантій та компенсацій для працівників, встановлений цим Кодексом йіншими нормативно – правовими актами про працю.

3. Локальні нормативні акти можуть регулювати обов’язки сторін трудових іпов’язаних з трудовими правовідносин лише в межах, визначених цим Кодексом ізаконами України.

Стаття 24. Локальні нормативні акти про працю,прийняті органом місцевого самоврядування

1. Орган місцевого самоврядування приймаєлокальні нормативні акти про працю у межах наданої йому цим Кодексом та іншиминормативно – правовими актами компетенції та можливостей місцевого бюджету зурахуванням норм локальних нормативних актів вищого рівня (пункти 1 – 3 частини1 статті 23 цього Кодексу).

2. Локальні нормативні акти пропрацю, прийняті без дотримання вимог частини 1 цієї статті є недійсними.

Стаття 25.Локальні нормативні акти про працю, прийняті роботодавцем

1. Роботодавець приймає локальні нормативніакти про працю у межах наданої йому цим Кодексом та іншими нормативно –правовими актами компетенції та можливостей підприємства, установи, організаціїз урахуванням норм локальних нормативних актів вищого рівня (пункти 1 – 5частини 1 статті 23 цього Кодексу).

2. Локальні нормативні акти пропрацю, прийняті без дотримання вимог частини 1 цієї статті є недійсними.

Стаття 26. Актинормативно-технічного характеру

Державні стандарти,тарифно-кваліфікаційні довідники й інші акти нормативно-технічного характеру єобов'язковими для застосування до правовідносин, що регулюються законодавствомпро працю, за умови, якщо це передбачено нормативно – правовими актами пропрацю.

Стаття 27.Застосування та дія законодавства про працю

1. За наявності протиріч міжнормою цього Кодексу та положеннями іншого закону України (крім КонституціїУкраїни, міжнародного договору чи угоди, в яких бере участь Україна) чинормативно – правового акту застосовується норма цього Кодексу.

2. Якщо закон України, прийнятий після набуття чинності цим Кодексом,суперечить цьому Кодексу, то в частині регулювання трудових правовідносин цейзакон застосовується за умови внесення відповідних змін і доповнень у цейКодекс.

3. Закон України, іншийнормативно – правовий чи локальний нормативний акт про працю не має зворотноїсили і застосовується до правовідносин, що виникли після введення його в дію.

4. Дія закону України, іншогонормативно – правового чи локального нормативного акта про працю поширюється направовідносини, що виникли до введення його в дію, лише у випадках, прямопередбачених цим актом за умови, що це не звужує права сторін трудовихправовідносин.

5. До правовідносин, що виниклидо набуття чинності законом України, іншого нормативно – правового чилокального нормативного акту про працю такий закон або акт застосовуються лишестосовно прав й обов'язків, що виникли після набрання ним сили.

6. За наявності протиріч міжнормами законодавства про працю застосовується норма більш вигідна дляпрацівника.

7. У випадках відсутності нормизаконодавства про працю, до врегулювання трудових правовідносин, застосовуютьсянорми Цивільного Кодексу за умови, що це не суперечить основним засадамправового регулювання трудових правовідносин, визначених статтею 4 цьогоКодексу.

Стаття 28. Особливостізастосування законодавства про працю

1. Трудові правовідносини, що виникають із членства в корпоративнихпідприємствах і організаціях (господарських товариствах, кооперативних,орендних й інших), регулюються в частині принципів і гарантій щодо умов праці,визначених законодавством про працю, а інші правовідносини - законодавством продіяльність відповідних юридичних осіб, їхніми статутами та положеннями.

У випадку відсутності у цьомузаконодавстві положень про діяльність зазначених юридичних осіб, а такожвідсутності у їхніх статутах і положеннях норм, безпосередньо регулюючихконкретні трудові правовідносини, що виникають із членства в них,застосовуються відповідні норми законодавства про працю.

2. Законодавство про працю (крім норм, що стосуються обов’язковоговідпочинку, охорони і гігієни праці) не поширюється на самозайнятих осіб таосіб, які займаються приватною підприємницькою діяльністю без використаннянайманої праці.

Стаття 29. Порядок оприлюднення норм законодавства пропрацю

1. Усі норми про працю (завиключенням індивідуальних норм визначених трудовим договором) є публічними тапідлягають оприлюдненню у порядку визначеному цим Кодексом та рішенням КабінетуМіністрів України.

2. Органи влади, місцевогосамоврядування, сторони колективних договорів і угод, роботодавці забезпечуютьоприлюднення, безоплатний та вільний доступ до прийнятих ними відповідно доцього Кодексу нормативно-правових актів, локальних нормативних актів про працюта актів нормативно-технічного характеру.

3. Під час оприлюднення новихнорм законодавства про працю одночасно мають бути оприлюднені також нормизаконодавства про працю, визначені документами вищого рівня, із яких вонивитікають.

РОЗДІЛ 3. ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГОСАМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ПРАВОВІДНОСИН

Стаття 30. Повноваження органів законодавчої влади усфері регулювання трудових і пов’язаних із ними правовідносин

1. Держава встановлює єдині для всіхучасників трудових і пов’язаних з ними правовідносин норми використання працінайманих працівників із метою забезпечення достатніх гарантій трудових тасоціальних прав.

2. До компетенції органівзаконодавчої влади зокрема належать:

1) визначення основних напрямівдержавної політики у сфері трудових та пов’язаних із ними правовідносин;

2) ухвалення законодавчих актів,спрямованих на регулювання трудових та пов’язаних із ними правовідносин;

3) установлення нормальної тривалостіробочого часу;

4) визначення державних свят ісвяткових днів, робота у які не проводиться;

5) установлення мінімальноїтривалості щорічної відпустки, як гарантії права на відпочинок;

6) регулювання розміру мінімальноїзаробітної плати працівників;

7) визначення нормзагальнообов’язкового державного соціального страхування та недержавногопенсійного забезпечення;

8) визначення умов та підставматеріальної відповідальності працівників і роботодавців;

9) установлення видіввідповідальності працівників та порядку застосування до них дисциплінарнихзасобів впливу;

10) визначення порядку розглядутрудових спорів і колективних трудових спорів (конфліктів);

11) установлення особливостейправового регулювання трудових правовідносин окремих категорій працівників;

12) визначення додаткових гарантій ікомпенсацій окремим категоріям працівників за законодавче обмеження їх трудовихправ.

Стаття 31. Повноваження органів державної виконавчоївлади у сфері регулювання трудових і пов’язаних із ними правовідносин

1. Органи державної виконавчої владипокликані забезпечити неухильне дотримання усіма учасниками трудових іпов’язаних із ними правовідносин Конституції України, цього Кодексу, законівУкраїни та інших нормативно – правових і локальних нормативних актів про працю.

2. Для цього вони в межах своєїкомпетенції:

1) ухвалюють нормативно – правові акти,спрямовані на реалізацію та виконання цього Кодексу та законів України, вчастині регулювання трудових відносин;

2) беруть участь у колективнихпереговорах, активно сприяють розвиткові соціального діалогу та виступаютьоднією зі сторін колективно-договірних правовідносин;

3) утворюють та координують роботуспеціально уповноважених органів, що здійснюють державний нагляд і контроль задотриманням законодавства про працю;

4) здійснюють державну політику усфері оплати праці, охорони праці, використання та міграціі трудових ресурсів,зайнятості населення, загальнообов’язкового державного соціального страхуваннята недержавного пенсійного забезпечення;

5) визначають систему та порядокздійснення державної статистичної звітності про працю, охорону праці,зайнятість, трудову міграцію, охорону здоров’я, соціальне страхування тапенсійне забезпечення.

Стаття 32. Повноваження органів місцевогосамоврядування у сфері регулювання трудових і пов’язаних із ними правовідносин

1. Органи місцевого самоврядуванняздійснюють свої повноваження у сфері регулювання трудових і пов’язаних з нимиправовідносин у межах своєї компетенції та у відповідності з чиннимзаконодавством.

2. Органи місцевого самоврядуванняможуть ухвалювати локальні нормативні акти, що містять норми трудового права,якщо існує потреба конкретизувати нормативно – правові та локальні нормативніакти про працю стосовно умов і можливостей відповідного регіону. При цьомурівень гарантій трудових прав, що встановлюються у таких актах не повинен бутинижчим ніж це визначено нормативно – правовими актами про працю.

Стаття 33. Повноваження Верховного Суду України усфері регулювання трудових і пов’язаних із ними відносин

Верховний СудУкраїни на основі узагальнення судової практики приймає рішення щодоврегулювання норм про працю, що не врегульовані Конституцією України, цимКодексом і законами України.

РОЗДІЛ 4. ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Стаття 34. Ознакитрудових правовідносин

Ознаками трудових правовідносинє:

1) факт обумовленого місцем ічасом виконання робіт (надання послуг) під наглядом роботодавця за обіцяну чифактично сплачену винагороду, обіцяні чи надані привілеї, можливістьвикористання засобів виробництва, матеріалів чи приміщень, що є власністюзамовника таких робіт (послуг) чи перебувають у його оперативному управлінні;

2) замовник робіт (послуг) єюридичною чи фізичною особою, які за нормами законодавства про працю можутьвиступати в якості роботодавця чи його уповноважених осіб;

3) виконавець замовлених робіт(послуг) є фізичною особою і виконує замовлені роботи (послуги) особисто.

Стаття 35. Трудовіправовідносини

1. Трудовими є правовідносини, щомають ознаки трудових, визначені статтею 34 цього Кодексу, і, відповідно дояких, працівник виконує певну роботу на користь роботодавця незалежно від формидомовленості про це. За таких умов трудові правовідносини не виникають лишетоді, коли обов`язок виконання роботи прийняла на себе фізична особа, яказареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, у відповідності до такогосвого спеціального правового статусу.

2. У разі виконання працівникомроботи за дорученням роботодавця – фізичної особи строком до п’яти днів намісяць без укладення трудового договору трудові правовідносини виникають міжними в обсягах, що відповідають основному їх змісту (частина 1 статті 36 цьогоКодексу). Число днів роботи працівника у одного роботодавця на таких умовах неможе перевищувати двадцять днів на рік.

Стаття 36. Основний змісттрудових правовідносин

1. За трудовими правовідносинамироботодавець зобов'язаний надати працівникові роботу, погоджену сторонами(допустити працівника до роботи), створити належні безпечні умови праці тавиплачувати винагороду (заробітну плату), а працівник зобов'язаний виконуватисвої трудові обов’язки з дотриманням правил безпеки праці, визначеного режимуробочого часу та часу відпочинку.

За згодою працівника тароботодавця можуть встановлюватись й інші права та обов`язки передбачені цимКодексом, що можуть бути відненсені ними до основного змісту трудових правовідносин.

2. передбачені цим Кодексом права і обов’язки є обов’язковимидля врахування сторонами трудових правовідносин під час визначення основногозмісту трудових правовідносин, крім випадку передбаченого частиною 2 статті 35цього Кодексу.

Стаття 37. Трудовіправовідносини членів виробничих кооперативів, товариств (крім акціонернихтовариств) та селянських (фермерських) господарств

На трудові правовідносини членіввиробничих кооперативів, товариств (крім акціонерних товариств) та селянських(фермерських) господарств поширюється законодавство про працю, якщо інше невстановлено спеціальними законами України або статутами таких підприємств (господарств)у межах, що допускаються цим Кодексом та зазначеними законами.

Стаття 38. Трудові правовідносини державних службовців, військовослужбовців іосіб, які проходять альтернативну (невійськову) службу та деяких інших осіб

1. Правовідносинидержавних службовців із відповідними державними органами щодо їх трудовоїдіяльності (виконання ними службових обов`язків) є трудовими. На ціправовідносини поширюється законодавство про працю, якщо інше не встановленозаконом України про державну службу.

Це положенняпоширюється на правовідносини з участю державних службовців, яким присвоюютьсяспеціальні звання або ранги (на посадових осіб митних органів, державноїподаткової служби та інших).

2. Законодавствопро працю поширюється на працівників воєнізованої гірничо - рятувальної служби,воєнізованої охорони, якщо інше не передбачено спеціальними законами України.

3. На правовідносинивійськовослужбовців усіх військових формувань, що створені відповідно доКонституції України, осіб начальницького та рядового складу органівМіністерства внутрішніх справ із приводу виконання ними службових обов'язківзаконодавство про працю поширюється у межах, передбачених відповіднимиспеціальними законами України.

4. Направовідносини з приводу проходження альтернативної служби трудове законодавствопоширюється за винятками, передбаченими спеціальним законом України.

5. На правовідносини священнослужителів та осіб, що займають виборніпосади в релігійних організаціях, з приводу виконання ними своїх функційтрудове законодавство поширюється, якщо це передбачено статутом або іншимивнутрішніми встановленнями релігійної організації.

Трудові правовідносини інших осіб, які працюють у релігійних організаціях,регулюються законодавством про працю.

Стаття 39. Правовідносинищодо праці осіб, які відбувають покарання

1. Правовідносини щодо праціосіб, яким у порядку кримінального покарання чи адміністративного стягненняпризначені виправні роботи, є трудовими. На них поширюється законодавство пропрацю за винятками, встановленими спеціальним законом України.

2. На правовідносини щодо праціосіб, що відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі,законодавство про працю поширюється у межах, передбачених спеціальним закономУкраїни.

Стаття 40. Трудові тапов'язані з ними правовідносини громадян України, які працюють за межами України

1. Громадяни України мають правозайматися трудовою діяльністю за кордоном у період перебування за кордоном,якщо це не суперечить законам України або законодавству країни перебування. Натрудові правовідносини, що виникають при цьому, законодавство України про працюне поширюється.

2. Законодавство України пропрацю застосовується до трудових та пов'язаних з ними правовідносин, в рамкахяких трудова діяльність здійснюється за межами України, у випадках:

1) роботи громадян України наумовах трудового договору з органами дипломатичної служби України за кордоном;

2) укладення громадянами Українитрудових договорів із роботодавцями - резидентами України з умовою провиконання роботи за кордоном, у тому числі, у їх відокремлених підрозділах замежами України чи, відповідно до договору між роботодавцями резидентом знерезидентом України, якщо це не суперечить законодавству країни, на територіїякої виконується робота.

3. Положення цієї статтізастосовуються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згодана обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 41. Трудові тапов'язані з ними правовідносини громадян інших держав, які працюють на територіїУкраїни

1. Іноземні громадяни та особибез громадянства, які постійно та на законній підставі проживають на територіїУкраїни, мають право вступати у трудові та пов'язані з ними правовідносини напідставі та у порядку встановлених для громадян України. Таке право іноземнимгромадянам і особам без громадянства, якщо вони не мають законного тапостійного місця проживання в Україні, може бути надане законами України. Уінших випадках іноземні громадяни та особи без громадянства можуть вступати утрудові правовідносини за умови наявності дозволу, що видається територіальниморганом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику усфері зайнятості населення та трудової міграції, якщо інше не передбаченоміжнародними договорами України.

2. На трудові та пов'язані з нимиправовідносини громадян інших держав та осіб без громадянства, які працюють натериторії України, поширюється законодавство про працю України, якщо інше непередбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість якихнадана Верховною Радою України, та законами України.

3. Законодавство про працюУкраїни не поширюється на трудові та пов'язані з ними правовідносини громадянінших держав та осіб без громадянства, які уклали трудові договори здипломатичними представництвами інших держав, із представництвами міжнароднихорганізацій в Україні, якщо інше не передбачено трудовим договором.

4. Законодавство про працюУкраїни не поширюється на трудові та пов'язані з ними правовідносини громадянінших держав та осіб без громадянства, які уклали трудові договори зроботодавцем – резидентом іншої держави з умовою про виконання роботи натериторії України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України,згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або трудовимдоговором.

Стаття 42. Трудові тапов'язані з ними правовідносини громадян України, які працюють на територіїУкраїни, з іноземними роботодавцями

1. На трудові та пов'язані з нимиправовідносини, що здійснюються на території України, громадян України іздипломатичними представництвами іноземних держав, представництвами міжнароднихорганізацій в України, співробітниками засобів масової інформації, що заснованів інших країнах, представництвами іноземних юридичних осіб поширюєтьсязаконодавство про працю України.

2. У разі, коли громадянинУкраїни виконує роботу в межах трудових правовідносин з іноземним роботодавцем– нерезидентом України без виїзду за межі України, якщо це можливо захарактером роботи й умовами трудового договору, на трудові та пов'язані з нимиправовідносини законодавство України про працю не поширюється. .

Стаття 43. Трудові тапов'язані з ними правовідносини членів екіпажів не військових морських,річкових і повітряних суден

На трудові та пов'язані з нимиправовідносини членів екіпажів не військових морських, річкових і повітрянихсуден поширюється чинність законодавства про працю України, незалежно від портучи місця знаходження судна.

РОЗДІЛ 5. ВИНИКНЕННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Стаття 44. Підставивиникнення трудових правовідносин

1. Основною підставою виникненнятрудових правовідносин є трудовий договір, що укладається між працівником іроботодавцем за нормами, встановленими у цьому Кодексі.

2. У визначених цим Кодексом ізаконами України випадках, в порядку передбаченому нормативно - правовимиактами, статутами (положеннями) юридичних осіб, трудові правовідносини можутьвиникати на підставі:

1) обрання на посаду;

2) конкурсного відбору назаміщення вакантної посади;

3) призначення чи затвердження напосаду;

4) направлення на роботу врахунок установленої квоти (броні) або попередньо замовленого фахівця;

5) рішення суду про прийняття нароботу чи поновлення працівника;

6) фактичного допущенняпрацівника до роботи з відома чи за дорученням роботодавця або йогопредставника, незалежно від того, чи був трудовий договір оформлений належнимчином.

3. За рішенням суду підставамидля виникнення трудових правовідносин можуть бути визнані також ознаки трудовихвідносин, визначені цим Кодексом.

Стаття 45. Трудові правовідносини, що виникають напідставі обрання на посаду

Трудові правовідносини, щовиникають на підставі обрання на посаду застосовуються за фактом такого обранняза умови, що обрання посадової особи визначено законом України, нормативно –правовими актами про працю, статутами чи положеннями юридичних осіб іпередбачає виконання працівником відповідних трудових обов’язків за посадою.

Стаття 46. Трудові правовідносини, що виникають напідставі конкурсного відбору на заміщення вакантної посади

Трудові правовідносини напідставі конкурсного відбору на заміщення вакантної посади виникають за фактомукладення трудового договору з особою, яка пройшла такий відбір відповідно доіснуючих вимог стосовно певних категорій працівників, проведення конкурсноговідбору яких передбачено, як обов’язковий етап для заміщення вакантної посади(стаття 75 цього Кодексу).

Стаття 47. Трудові правовідносини, що виникають напідставі призначення чи затвердження на посаду

Трудові правовідносини напідставі призначення чи затвердження на посаду виникають за фактом такогопризначення чи затвердження у випадку, якщо це передбачено законодавством пропрацю, статутами (положеннями) юридичних осіб.

Стаття 48. Трудові правовідносини, що виникають напідставі направлення на роботу в рахунок установленої квоти (броні) абопопередньо замовленого фахівця

Трудові правовідносини напідставі направлення на роботу в рахунок установленої квоти (броні) абопопередньо замовленого фахівця виникають за фактом укладення трудового договоруз особою, направленою на роботу спеціально уповноваженим на це органом,відповідно до вимог цього Кодексу чи Закону України.

Стаття 49. Трудові правовідносини, що виникають напідставі рішення суду

1. Трудові правовідносини на підставірішення суду виникають за фактом рішення суду, яким зобов’язано роботодавцяприйняти на роботу чи поновити на роботі особу.

2. У разі покладення судом нароботодавця обов’язку прийняти працівника на роботу трудові правовідносинивважаються такими, що виникли з дати, зазначеної у рішенні суду.

Стаття 50. Трудові правовідносини, що виникають напідставі фактичного допущення працівника (особи) до роботи з відома чи задорученням роботодавця

1. Трудовіправовідносини на підставі фактичного допущення працівника (особи) до роботи звідома чи за дорученням роботодавця виникають за наявності такого факту увипадках, передбачених цим Кодексом, чи за наявності ознак трудовихправовідносин, визначених статтею 34 цього Кодексу.

2. Трудові правовідносини виникають з дня початку працівником роботи занаказом (розпорядженням) чи з дозволу роботодавця. Дозволом роботодавцявважається дозвіл, наданий особою, яка уповноважена від його імені укладатитрудові договори.

Трудові правовідносини виникають із встановленого у трудовому договорідня початку роботи також у разі, якщо працівник не розпочав роботу увідповідний день у зв’язку з хворобою або іншими поважними причинами,визначеними сторонами трудового договору.

РОЗДІЛ 6. УЧАСНИКИ (СТОРОНИ) ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИПРАВОВІДНОСИН, ЇХ ОСНОВНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ,гарантії ЇХ реалізації

Стаття 51. Сторони трудових правовідносин

1. Сторонами трудовихправовідносин є працівник і роботодавець.

2. Повна трудоваправоздатність і дієздатність працівника виникає при досягненні ним шістнадцятироків.Для окремих категорій працівників законом може бути встановленовищий віковий ценз.

3. Юридична особа може бути роботодавцем незалежно відформи власності, галузевої належності, підпорядкування та інших ознак. Статусроботодавців мають всі державні органи, що є юридичними особами.

4. Повноваження роботодавців – юридичних осіб у трудовихправовідносинах здійснюють уповноважені на те органи управління юридичної особи(керівники чи інші посадові особи) в порядку визначеному нормативно – правовимита локальними нормативними актами про працю, установчими документами(статутами, положеннями).

Право укладення трудових договорів від іменіюридичної особи – роботодавця з усіма правовими наслідками передбаченимизаконодавством про працю, можуть мати керівники відокремлених підрозділів(філій) юридичних осіб, що розташовані поза межами місцезнаходження основноїюридичної особи, якщо про це зазначено в статутних чи установчих документах,положеннях, якими регулюється правове становище основної юридичної особи.

5. адміністраціюпідприємства, установи, організації складають посадові особи. Вони вправі умежах своєї компетенції давати обов’язкові для виконання доручення працівникам,які знаходяться в їхньому підпорядкуванні.

6. Керівник підприємства, установи, організації вправі умежах компетенції частину своїх повноважень у трудових правовідносинахделегувати фізичній чи юридичній особі.

7. Роботодавець - фізична особа, яка може вступатив трудові правовідносини незалежно від віку та наявності цивільно-правовоїдієздатності. Якщо фізична особа – роботодавець не володіє повною цивільноюдієздатністю, юридичні дії від її імені в трудових правовідносинах іправовідносинах, що передують трудовим, здійснює представник, відповідно до положеньцивільного законодавства.

Стаття 52. Учасники правовідносин, що пов’язані ізтрудовими

Крім працівників і роботодавцівучасниками правовідносин, що пов’язані з трудовими можуть виступати:

1) професійні спілки (виборні органи первинної профспілкової організації чипрофспілкові представники, уповноважені на представництво інтересів професійноїспілки на підприємстві, в установі, організації, їх філіях чи відокремленихпідрозділах згідно із статутом) та їх об’єднання, а у разі їх відсутності чи уразі не передачі їм працівниками функції представництва та захисту їхінтересів, - інші вільно обрані представники трудящих;

2) об’єднання роботодавців;

3) державні й громадські органи,уповноважені здійснювати нагляд і контроль за дотриманням законодавства пропрацю та охорону праці;

4) суди й інші органи, що здійснюютьрозгляд трудових спорів і колективних трудових спорів (конфліктів);

5) інші суб’єкти, які залучаються доучасті у правовідносинах пов’язаних із трудовими.

Стаття 53. Основні права працівників

Відповідно до законодавства про працюпрацівники реалізують у правовідносинах, що регулюються законодавством пропрацю, наступні основні права:

1) право на працю,що він вільно обирає або на яку вільно погоджується, у тому числі правовідмовитися від трудових правовідносин, що виникли;

2) право на рівніможливості та рівне ставлення до нього при вирішенні питання щодопрацевлаштування, оплати за працю рівної цінності, професійного зростання абозвільнення;

3)право на повагу до його гідності ічесті,конфіденційність особистоїінформації та їх захист;

4) право напродуктивну зайнятість та захист від безробіття, на професійну підготовку,перепідготовку і підвищення кваліфікації;

5) право дітей і підлітків наособливий захист від фізичних та моральних ризиків, на які вони наражаються взв?язку з трудовими відносинами;

6) право працюючих жінок на особливийзахист у випадку материнства;

7) право осіб із обмеженими фізичнимиможливостями та хворих на ВІЛ/СНІДна соціальну інтеграцію та трудову реабілітацію;

8) право трудящих - мігрантів назахист їх трудових і пов’язаних з ними правовідносин і допомогу їх захисту натериторії України відповідно до міжнародних договорів та національногозаконодавства України;

9) право осіб із сімейнимиобов'язками, які працюють або бажають працювати, робити це без дискримінації тапо можливості таким чином, щоб їхні службові обов'язки не суперечили сімейним;

10) право вільнообраних представниківтрудящих на захист від дій, що завдають їм шкоди, і на створення належних умовдля виконання ними своїх представнитцьких обов'язків;

11) право наналежні та безпечні умови праці; включаючи право на отримання інформації щодоумов праці та вимог охорони праці на робочому місці, а також право на відмовувід виконання роботи в умовах, що не відповідають вимогам охорони праці;

12) право на гіднузаробітну плату за виконану роботу та своєчасну її виплату;

13) забезпеченнямінімальних держаних гарантій і компенсацій, визначених цим Кодексом, нормативно– правовими й локальними нормативними актами про працю;

14) право наналежні виробничо-побутові умови, пов’язані з виконанням працівником обов’язківза трудовим договором;

15) право на участьу загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні та недержавномупенсійному забезпечені, що включає право працівника, а у випадках передбаченихзаконом – членів його сім’ї, на отримання страхових виплат, відшкодувань,допомог, лікування та соціальні послуги у разі повної, часткової або тимчасовоївтрати працездатності, захворювання, інвалідності, втрати годувальника,безробіття, а також у старості;

16) право навідпочинок;

17) право на забезпечення роботодавцем умов трудового договору, включаючи правопрацівника вимагати від роботодавця дотримання ним своїх обов'язків за трудовимі колективним договором, законодавства про працю та охорону праці, у тому числіправо працівників на здійснення контролю через своїх представників задотриманням роботодавцем взятих на себе зобов’язань щодо працюючих та вимогзаконодавства про працю;

18) право наоб’єднання в професійні спілки, з метою представництва й захисту своїх трудовихі соціально-економічних прав та інтересів;

19) право наведення колективних переговорів особисто чи через своїх представників;

20) право настрайк, як крайній захід захисту своїх економічних і соціальних інтересів;

21) право навідшкодування шкоди, заподіяної його здоров’ю або майну у зв’язку з виконаннямтрудових обов’язків;

22) право на захиствід незаконного звільнення;

23) право на захистсвоїх трудових прав, у тому числі в суді.

Стаття 54. Основні обов’язки працівників

Відповідно до законодавства про працюпрацівники несуть у правовідносинах, що регулюються законодавством про працюнаступні основні обов'язки:

1) особистовиконувати роботу та покладені на нього трудові й суміщувальні функції затрудовим договором, встановлені завдання та норми праці;

2) виконувати іншісвої зобов’язання за трудовим договором;

3) не розголошуватидержавну чи комерційну таємниці та іншу захищену законом інформацію.

4) дотримуватисьвиробничої дисципліни й вимог правил внутрішнього трудового розпорядку, правилохорони праці та техніки безпеки;

5) дбайливоставитися до ввіреного майна;

6) негайноповідомляти роботодавця про наявність загрози для життя та здоров’я працівниківчи інших осіб, збереження його майна.

Стаття 55. Основні права представників трудящих

1. Відповідно до законодавства про працю представникитрудящих реалізують у правовідносинах, що регулюються законодавством про працю,наступні основні права:

1) право вести колективні переговори, укладатиколективні договори і угоди та здійснювати контроль за їх виконанням;

2) право надавати пропозиції роботодавцю стосовнопитань організації праці;

3) право бути стороною колективного трудового спору,очолювати страйк чи здійснювати будь – які інші законні заходи працівників;

4) право вносити пропозиції в органи влади і місцевогосамоврядування;

5) право здійснювати громадський контроль задотриманням законодавства про працю;

6) право захищати права працівників у разіреорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або змінипідпорядкованості підприємства, установи, організації чи зміни роботодавця, атакож у разі ліквідації юридичної особи-роботодавця;

7) право отримувати інформацію від роботодавця щодосоціального та економічного стану та змін, що намічаються та можуть вплинути настан працюючих;

8) право оскаржити до суду рішення, дії чибездіяльність роботодавця та уповноважених ним осіб, що порушують правапрацюючих.

2. Суб’єкти, які представляють трудящих, виконуютьтакож інші дії, посередством яких здійснюється представництво інтересівтрудящих за наявності трудових правовідносин і які відповідають законодавству.У випадку, коли компетенція представників трудящих не визначена законодавством,межі їх компетенції визначаються колективним договором, угодою.

Стаття 56. Основні права роботодавця

1. Відповідно дозаконодавства про працю роботодавець реалізує у правовідносинах, що регулюютьсязаконодавством про працю, наступні основні права:

1) право на професійний і кваліфікаційний добір працівників;

2) право наукладення трудових догорів із працівниками;

3) право вимагативід працівника належного виконання роботи, відповідно до умов трудовогодоговору, додержання трудової дисципліни та правил охорони праці та технікибезпеки, дбайливого ставлення до ввіреного йому майна та здійснення контролю зацим;

4) право оцінюватиякість (організувати оцінку якості) виконуваних чи виконаних робіт;

5) право на веденняколективних переговорів;

6) право наоб’єднання у самоврядні організації з метою представництва й захисту своїх правта інтересів;

7) правозаохочувати працівників за добросовісну працю;

8) правозастосовувати до працівників, винних у порушенні виробничої дисципліни таправил внутрішнього трудового розпорядку, заходи дисциплінарного впливу таматеріальної відповідальності; право на припинення трудових правовідносин зпрацівником;

9) право ухвалюватилокальні правові акти.

2. У разі порушенняпредставниками трудящих прав роботодавця, законодавства чи колективнихдоговорів і угод роботодавець вправі звернутися до суду з вимогою проприпинення діяльності, що порушує його права, законодавство чи колективнідоговори і угоди.

Стаття 57. Основні обов’язки роботодавця

Відповідно до законодавства про працюроботодавець несе у правовідносинах, що регулюються законодавством про працю,наступні основні обов'язки:

1) застосовувати справедливі(безпристрасні) критерії найму працівників;

2) шануватиособистість працівника, його честь і гідність;

3) дотримуватисьнорм законодавства про працю;

4) забезпечуватиналежні рівні умови праці та критерії оцінки її результатів;

5) своєчасновиплачувати працівникам заробітну плату та інші види винагород і компенсацій,що передбачені трудовим і колективним договором, нормативно – правовими йлокальними нормативними актами про працю;

6) здійснюватизагальнообов’язкове державне соціальне страхування та забезпечувати на умовахколективного договору сплату внесків на користь працівників, а у випадкахпередбачених законами України – і членів їх сімей, у недержавному пенсійномузабезпеченні;

7) вживативідповідних заходів щодо попередження сексуального насильства по відношенню допрацівників та попередження переслідування працівників, які подали скаргу просексуальні домагання чи дискримінацію, яких вони зазнали чи зазнають;

8) створюватиналежні побутові умови працівникам, пов’язані з виконанням ними своїхобов’язків за трудовим договором;

9) забезпечуватипрацівників відповідними засобами колективного та індивідуального захисту, якщоце необхідно для належного виконання ними своїх трудових обов’язків;

10) інформуватипрацівника про перебіг строку у випадках, визначених цим Кодексом, протягомякого працівником має бути прийняте рішення стосовно трудових правовідносин іпро можливі наслідки такого рішення;

11) надаватипрацівнику на його вимогу повну та достовірну інформацію стосовно його трудовоїдіяльності, а також безоплатне надання працівникам копій документів, що містятьперсональні дані щодо них;

12) забезпечитипроведення колективних переговорів та укладення колективного договору упорядку, визначеному цим Кодексом;

13) забезпечитиумови передбачені законом України і колективним договором для здійсненняпредставниками трудящих своїх повноважень на території підприємства, установи,організації;

14) надаватипрацівникам та їх представникам повну та достовірну інформацію, що необхіднадля ведення колективних переговорів і контролю за виконанням колективногодоговору, угоди;

15) забезпечуватизахист та конфіденційність персональних даних працівника в порядку,встановленому законодавством, а також у будь-який час на вимогу працівникаознайомлення його з персональними даними, вносити зміни до них у разі їхневідповідності фактичним обставинам;

16) сприяти участіпрацівників в управлінні юридичною особою - у порядку і на умовах, визначенихзаконодавством, колективним договором (колективною угодою), статутом юридичноїособи;

17) виконувати іншіобов’язки, передбачені цим Кодексом, нормативно– правовими й локальними нормативнимиактами про працю та зобов’язання за колективним і трудовим договором.

Стаття 58.Правонаступництво у трудових правовідносинах

1. У разі реорганізації (злиття,приєднання, поділу, виділення, перетворення) або зміни підпорядкованостіпідприємства, установи, організації чи зміни роботодавця трудові правовідносинипродовжуються у порядку, визначеному статтею 148 цього Кодексу, а звільнення працівниківпри цьому може здійснюватись лише за наявності підстав, визначених цимКодексом.

2. Правонаступництво в трудовихправовідносинах наступає також у разі ліквідації юридичної особи-роботодавця істворення на її базі іншої юридичної особи, яка продовжує ту ж діяльність, щоздійснювалась юридичною особою, яка ліквідована.

Стаття 59. Права й обов’язки учасників правовідносин,що пов’язані з трудовими

Права і обов’язкиучасників правовідносин, що пов’язані з трудовими, визначаються цим Кодексом,генеральною, галузевими (міжгалузевими) та територіальними угодами,колективними договорами, якщо вони беруть у них участь, а також законамиУкраїни, нормативно – правовими та локальними нормативними актами, статутами йположеннями, що регулюють їхній правовий статус.

Стаття 60. Захист прав сторін трудових правовідносин

1. На захист своїх порушених абооспорюваних прав сторони трудових правовідносин можуть пред?явити матеріально-правові вимоги щодо:

1) визнання прав сторони, обов?язків іншої сторони;

2) визнання прав або обов?язків такими, що припинилися;

3) визнання трудового договору,іншої угоди, окремих їх умов дійсними чи недійсними;

4) визнання певних обставинтакими, що потягли чи не потягли виникнення прав та обов?язків;

5) примушення сторони довиконання обов?язків в натурі;

6) відновлення стану, що існувавдо порушення права;

7) заборони здійснення певнихдій;

8) відшкодування шкоди абостягнення грошових сум, передбачених законодавством про працю, у тому числістягнення моральної шкоди;

9) зміни або припиненняправовідносин.

2. На захист своїх прав сторонитрудових правовідносин вправі пред?явити також інші вимоги,що відповідають характеру порушення чи оспорювання суб?єктивних прав та забезпечують їх захист.

3. Кожна із сторін трудовогодоговору вправі звернутись до суду із заявою про тлумачення змісту трудовогодоговору або окремих його умов.