Аналіз окремих підстав повернення касаційної скарги

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення закріплено в статті 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.

.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених закономвипадках - на касаційне оскарження судового рішення закріплено встатті 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.

Право касаційного оскарження закріплено також в процесуальних кодексах,зокрема, статтею 107 ГПК України передбачено, що сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, алещодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право податикасаційну скаргу.                  

Процесуальними кодексами також встановлено вимоги до форми і змістукасаційної скарги та підстави для повернення касаційної скарги.

Так, статтею 111 ГПК України затверджено вимоги до форми і змістукасаційної скарги та передбачено, що касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування касаційноїінстанції;

2) найменування апеляційного господарського суду, постанова якогооскаржується, номер справи та дату прийняття постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення абонеправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги документів.

А статтею 111-3 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав для повернення  касаційної скарги. За змістомвказаної статті касаційнаскарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1) касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, абоособою, посадове становище якої не зазначено;

2) скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарськийсуд, що прийняв рішенняабо постанову;

3) до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судовогозбору у встановлених порядку і розмірі;

5) скаргу подано після закінченнястроку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цьогостроку або таке клопотання відхилено;

6) у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування нормматеріального чи процесуального права;

7) до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, щоподала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Хочу звернути увагу на найбільш неоднозначну підставуповернення касаційної скарги, а саме п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України: скарга неприймається до розгляду і повертається судом, якщо у скарзі не зазначено сутіпорушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуальногоправа.

Наведена підстава повернення касаційної скарги, на мою думку, має неоднозначнийзміст, а випадки її застосування ґрунтуються виключно на припущеннях та суб’єктивнихоцінках змісту касаційної скарги та наведених у ній підставах переглядуоскаржуваних рішень, що залишає широкі можливості для зловживань ізвикористанням вказаної норми процесуального закону.

Враховуючи значний проміжок часу та витрат, необхідних для оскарженняподібних ухвал про повернення касаційної скарги, сторони не знаходять доцільнимїх оскарження та звертаються до суду касаційної інстанції повторно.

Розуміючи наведене, оціночний зміст п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України тадвозначність його трактування, Вищим господарським судом України (надалі -ВГСУ) часто використовується вказані положення для повернення "окремих"касаційних скарг, на підтвердження чого можна навести наступні ухвали ВГСУ (реєстр судових рішень взагалі"багатий" на подібні рішення):

-       ухвала ВГСУвід 17.11.2015 р.(№ в ЄДРСУ 53563956);

-       ухвала ВГСУвід 24.02.2016 р.(№ в ЄДРСУ 56091602);

-      ухвала ВГСУвід 15.03.2016 р.(№ в ЄДРСУ 56450853);

-       ухвала ВГСУвід 14.11.2016 р.(№ в ЄДРСУ 62695380);

-       ухвала ВГСУвід 17.11.2016 р.(№ в ЄДРСУ 62785439);

-       ухвала ВГСУвід 30.01.2017 р.(№ в ЄДРСУ 64395147);

Обґрунтовані вказані судові акти або виключно цитуванням процесуальногокодексу, або посиланням на пункт 62 постанови пленуму ВГСУ від24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-1 Господарського процесуального кодексуУкраїни", згідно до якого якщо вкасаційній скарзі не зазначено, порушення або неправильного застосування якихконкретно норм матеріального і/або процесуального права припустилися судинижчих інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягаєтаке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло наприйняття цих рішень, то касаційна скарга до розгляду не приймається і підлягаєповерненню судом.

З особистої практики хочу зазначити, що ВГСУ досить частозловживає положеннями п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України.Подана мною касаційна скарга, яка була викладена на 10 аркушах (з розбивкою нарозділи та підрозділи в залежності від порушень апеляційним судом окремих нормматеріального та процесуального права), двічі поверталась в зв'язку із "не зазначенням суті порушення або неправильногозастосування норм матеріального чи процесуального права". Посилання ВГСУ наневідповідність поданої мною касаційної скарги вимогам процесуального законуспростовувалось змістом самої касаційної скарги. 

Мабуть, виділення та збільшення розміру шрифту до 16 в окремихчастинах касаційної скарги "змусили суддів побачити" порушення,відкрити касаційне провадження та частково задовольнити мою скаргу (хоча змістукасаційної скарги я не змінював). Однак, час було втрачено, що мало наступнінаслідки.

Наслідки, до яких може привести необґрунтованеповернення касаційної скарги.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили здня її прийняття (ст. 105 ГПК України). А з набранням постановою законної сили,місцевим господарським судом видається судовий наказ на їїпримусове виконання та за заявою стягувача відкривається виконавче провадження, з покладенням на боржника витрат на оплату виконавчогозбору та авансового внеску за відкриття виконавчого провадження.

Примусове виконання оскаржених вкасаційній інстанції рішень, може привести не тільки до матеріальнихзбитків заявникакасаційної скарги, а і утруднити чи взагалі зробити неможливим виконання рішення судукасаційної інстанції у майбутньому.

Законодавцем на такий випадок в ст. 121-1 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєюініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду дозакінчення його перегляду в порядку касації.

Однак, в зв'язку з поверненням касаційної скарги, клопотання про зупинення виконання оскарженого рішення не розглядається та повертається разом із скаргою, а касатор позбавляється найдієвішогоспособу захисту від примусового виконання оскарженого в касаційній інстанціїрішення до остаточного закінчення перегляду справи.

Таким чином, зловживання нормами п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПКУкраїни, у випадку подальшого прийняття та задоволення касаційної скарги,можуть привести не тільки до матеріальних збитків касатора, а іноді і до непоправимих наслідків та необхідностіповороту виконання скасованого рішення за для відновлення порушених правсторони.

Окремо слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 131-2 КонституціїУкраїнивиключно адвокат здійснює представництвоіншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Підпунктом 11 пункту 16-2 Розділу ХV "Перехідні положення"Конституції України  роз'яснено, що представництвовідповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституціївиключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційноїінстанції здійснюється з 1 січня 2017року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першоїінстанції - з 1 січня 2019 року.

З наведеного вбачається, що з 01 січня 2017 року,виключно адвокат здійснює представництво іншої особи у суді касаційноїінстанції.

Оскільки адвокатом може бути виключно фізична особа, якамає стаж роботи в галузі права неменше двох років та склала кваліфікаційний іспит, практика повернення касаційним судом скаргиадвокату на підставі п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України може "кинутитінь" не лише на кваліфікацію окремого адвоката, а і на орган, що видавйому відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю в цілому.

Одним із шляхів вирішення вказаної проблеми, на моюдумку, є посилення персональної відповідальності суддів за обмеження доступу доправосуддя, що наразі, мабуть, є нереальним. Ну а поки в країні триває черговасудова реформа, залишається лише сподіватись, що новий Верховний суд більшзважено підходитиме до питань прийому касаційних скарг, а законодавцем буде врегульованопорядок повернення касаційних скарг таким чином, щоб не залишилось поля длязловживання цим правом.