Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
12.02.2017 20:21

Аналіз окремих підстав повернення касаційної скарги

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення закріплено в статті 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.

.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення закріплено в статті 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.

Право касаційного оскарження закріплено також в процесуальних кодексах, зокрема, статтею 107 ГПК України передбачено, що сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу.                  

Процесуальними кодексами також встановлено вимоги до форми і змісту касаційної скарги та підстави для повернення касаційної скарги.

Так, статтею 111 ГПК України затверджено вимоги до форми і змісту касаційної скарги та передбачено, що касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування  касаційної інстанції;

2) найменування апеляційного господарського суду, постанова якого оскаржується, номер справи та дату прийняття постанови;

3)  найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

4)  вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5)  перелік доданих до скарги документів.

А статтею 111-3 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав для повернення   касаційної скарги. За змістом вказаної статті касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1)  касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2)  скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішенняабо постанову;

3)  до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують  сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі;

5) скаргу подано після  закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено;

6)  у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

7)  до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Хочу звернути увагу на найбільш неоднозначну підставу повернення касаційної скарги, а саме п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України: скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

Наведена підстава повернення касаційної скарги, на мою думку, має неоднозначний зміст, а випадки її застосування ґрунтуються виключно на припущеннях та суб’єктивних оцінках змісту касаційної скарги та наведених у ній підставах перегляду оскаржуваних рішень, що залишає широкі можливості для зловживань із використанням вказаної норми процесуального закону.

Враховуючи значний проміжок часу та витрат, необхідних для оскарження подібних ухвал про повернення касаційної скарги, сторони не знаходять доцільним їх оскарження та звертаються до суду касаційної інстанції повторно.

Розуміючи наведене, оціночний зміст п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України та двозначність його трактування, Вищим господарським судом України (надалі - ВГСУ) часто використовується вказані положення для повернення "окремих" касаційних скарг, на підтвердження чого можна навести наступні ухвали ВГСУ (реєстр судових рішень взагалі "багатий" на подібні рішення) :

-        ухвала ВГСУвід 17.11.2015 р. (№ в ЄДРСУ 53563956 ) ;

-        ухвала ВГСУвід 24.02.2016 р. (№ в ЄДРСУ 56091602 ) ;

-        ухвала ВГСУвід 15.03.2016 р. (№ в ЄДРСУ 56450853 ) ;

-        ухвала ВГСУвід 14.11.2016 р. (№ в ЄДРСУ 62695380 );

-        ухвала ВГСУвід 17.11.2016 р. (№ в ЄДРСУ 62785439 ) ;

-        ухвала ВГСУвід 30.01.2017 р. (№ в ЄДРСУ 64395147 ) ;

Обґрунтовані вказані судові акти або виключно цитуванням процесуального кодексу, або посиланням на пункт 62   постанови пленуму ВГСУ від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-1   Господарського процесуального кодексу України", згідно до якого якщо в касаційній скарзі не зазначено, порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального і/або процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень, то касаційна скарга до розгляду не приймається і підлягає поверненню судом.

З особистої практики хочу зазначити, що ВГСУ досить часто зловживає положеннями п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України. Подана мною касаційна скарга, яка була викладена на 10 аркушах (з розбивкою на розділи та підрозділи в залежності від порушень апеляційним судом окремих норм матеріального та процесуального права), двічі  поверталась в зв'язку із "не зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права". Посилання ВГСУ на невідповідність поданої мною касаційної скарги вимогам процесуального закону спростовувалось змістом самої касаційної скарги. 

Мабуть, виділення та збільшення розміру шрифту до 16 в окремих частинах касаційної скарги "змусили суддів побачити" порушення, відкрити касаційне провадження та частково задовольнити мою скаргу (хоча змісту касаційної скарги я не змінював). Однак, час було втрачено, що мало наступні наслідки.

Наслідки, до яких може привести необґрунтоване повернення касаційної скарги.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття (ст. 105 ГПК України). А з набранням постановою законної сили, місцевим господарським судом видається судов ий наказ на її примусове виконання та за заявою стягувача відкри вається виконавч е провадження , з покладенням на боржника витрат на оплату виконавчого збору та авансового внеску за відкриття виконавчого провадження.

П римусове виконання оскаржених в касаційній інстанції рішень, може при вести не тільки до матеріальних збитків заявника касаційної скарги , а і утруднити чи взагалі зробити неможливим виконання рішення суду касаційної інстанції у майбутньому.

Законодавцем на такий випадок в ст. 121-1 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Однак, в зв'язку з поверненням касаційної скарги, клопотання про зупин ення виконання оскарженого рішення не розглядається та повертається разом із скаргою, а касатор позбавляється найдієвішого способу захисту від примусового виконання оскарженого в касаційній інстанції рішення до остаточного закінчення перегляду справи.

Таким чином, зловживання нормами п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України, у випадку подальшого прийняття та задоволення касаційної скарги, можуть привести не тільки до матеріальних збитків касатора, а іноді і до непоправимих наслідків та необхідності повороту виконання скасованого рішення за для відновлення порушених прав сторони.

Окремо слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті   131 - 2   Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Підпунктом 11 пункту 16-2 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України  роз'яснено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

З наведеного вбачається, що з 01 січня 2017 року, виключно адвокат здійснює представництво іншої особи у суді касаційної інстанції.

Оскільки адвокатом може бути виключно фізична особа, яка має стаж роботи в галузі права не менше двох років та склала кваліфікаційний іспит, практика повернення касаційним судом скарги адвокату на підставі п. 6 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України може "кинути тінь" не лише на кваліфікацію окремого адвоката, а і на орган, що видав йому відповідне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю в цілому.

Одним із шляхів вирішення вказаної проблеми, на мою думку, є посилення персональної відповідальності суддів за обмеження доступу до правосуддя, що наразі, мабуть, є нереальним. Ну а поки в країні триває чергова судова реформа, залишається лише сподіватись, що новий Верховний суд більш зважено підходитиме до питань прийому касаційних скарг, а законодавцем буде врегульовано порядок повернення касаційних скарг таким чином, щоб не залишилось поля для зловживання цим правом.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net