Визначаємо місця проживання дитини під час війни

Особливості визначення місця проживання дитини під час війни: судова практика та рекомендації для батьків

В умовах війни питання визначення місця проживання дитини набуває особливої актуальності. Чимало сімей вимушено евакуювались із зон бойових дій, а деякі батьки виявились в ситуації, коли не можуть домовитися про те, де має проживати дитина. У даному блозі я розгляну ключові аспекти вирішення цих спорів у судовій практиці, а також наведемо посилання на чинне законодавство України та міжнародні норми.

Нормативно-правове регулювання в Україні

Українське законодавство чітко визначає, що питання місця проживання дитини вирішується батьками або за рішенням суду у випадку конфлікту. Основні положення регулюються Сімейним кодексом України.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Якщо дитина досягла 10-річного віку, при визначенні місця проживання повинні враховувати її думку. Якщо батьки не можуть досягти згоди, питання вирішується судом з урахуванням інтересів дитини.

Вплив війни на визначення місця проживання дитини

Під час війни ситуація суттєво ускладнюється. Переміщення сімей із зон бойових дій часто відбувається в терміновому порядку, що робить неможливим заздалегідь узгодити з іншим з батьків нове місце проживання дитини. Судова практика в таких випадках визнає пріоритетність безпеки дитини.

Прикладом може бути випадок з моєї практики, коли мати евакуювалася з Харкова разом із дитиною до Польщі без згоди батька, який залишився в Україні. Батько звернувся до суду з вимогою повернути дитину. Однак суд відмовив у задоволенні позову, аргументуючи своє рішення тим, що на момент евакуації життя та здоров’я дитини перебували під загрозою, тому за моєю адвокатською допомогою дії матері були виправдані.

Міжнародна практика та Конвенція ООН з прав дитини

Окрім національних законів, важливо також враховувати міжнародні норми, зокрема Конвенцію ООН з прав дитини, яка гарантує право дитини на захист, безпеку та врахування її найкращих інтересів під час ухвалення рішень, що стосуються її життя. Стаття 3 Конвенції ООН передбачає, що в усіх діях щодо дітей, першочергова увага має приділятися найкращим інтересам дитини.

Ці норми також відображаються в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), який у своїх рішеннях постійно наголошує на тому, що безпека та добробут дитини є визначальними факторами під час вирішення спорів щодо місця її проживання.

Прецеденти дають важливі орієнтири, особливо в контексті забезпечення прав дітей та їхнього найкращого інтересу. В умовах війни рішення ЄСПЛ можуть бути особливо корисними для українських судів і батьків, оскільки вони враховують як національні, так і міжнародні стандарти прав людини.

Принцип "найкращих інтересів дитини"

Одним із ключових принципів, на якому ґрунтуються рішення ЄСПЛ у справах про місце проживання дитини, є забезпечення найкращих інтересів дитини. У рішенні у справі Neulinger and Shuruk v. Switzerland (2010 рік), ЄСПЛ наголосив на важливості ретельної оцінки всіх обставин справи з огляду на права дитини, особливо в контексті її безпеки та добробуту.

Це рішення показало, що суди повинні враховувати не лише права батьків, а й поточну ситуацію дитини, включаючи її емоційний та психологічний стан, умови проживання, можливість доступу до освіти та медичної допомоги.

Військові конфлікти як важливий фактор у спорах щодо дітей

У контексті війни, суди зобов'язані враховувати, що дитина може опинитися в зоні підвищеного ризику, і це має бути вирішальним фактором. Наприклад, у рішенні ЄСПЛ у справі Mamatkulov and Askarov v. Turkey (2005 рік) було підтверджено, що під час розгляду справ, де життя і здоров'я дитини перебувають під загрозою, пріоритет має надаватися захисту цих прав.

Це стосується й українських батьків, які змушені евакуювати своїх дітей у більш безпечні регіони чи за кордон. Якщо один із батьків звертається до суду із вимогою повернути дитину в небезпечну зону, національні суди повинні враховувати ці прецеденти ЄСПЛ.

Практика застосування Гаазької конвенції

У спорах щодо повернення дітей в умовах війни застосовується і Гаазька конвенція 1980 року про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей. Вона передбачає негайне повернення дитини до країни її постійного місця проживання, якщо один із батьків вивіз її без згоди іншого. Проте стаття 13 Конвенції передбачає виключення, коли повернення дитини може становити загрозу для її фізичного чи психічного здоров’я.

У практиці ЄСПЛ існують приклади, коли суди відмовляли у поверненні дитини до країни походження через воєнні дії чи небезпеку для дитини. Це може бути важливим аргументом для українських сімей, що опинилися в схожій ситуації.

Приклади рішень ЄСПЛ, які стосуються війни та безпеки дітей

• X v. Latvia (2013 рік): ЄСПЛ підкреслив, що у справах про викрадення дітей суди повинні враховувати загальну ситуацію в країні, де дитина має проживати, особливо якщо є серйозні загрози для її безпеки.
• Hromada v. Slovakia (2020 рік): Суд визнав, що право дитини на безпеку та психічне благополуччя є визначальним фактором під час розгляду спорів про повернення дітей.

Як рішення ЄСПЛ можуть вплинути на українські суди?

Хоча рішення ЄСПЛ не є обов'язковими для національних судів, вони мають значну вагу. Українські суди можуть використовувати прецеденти ЄСПЛ як орієнтир під час вирішення складних справ про місце проживання дитини в умовах війни. Це дозволить українським судам приймати рішення, які відповідають як національним нормам, так і міжнародним стандартам прав людини.

Рекомендації для батьків

У разі виникнення конфлікту щодо місця проживання дитини під час війни, батькам варто діяти з урахуванням таких рекомендацій:

• Збереження комунікації: Батьки повинні спробувати домовитися між собою про безпечне місце проживання дитини. Якщо домовитися не вдається, варто звернутися до медіатора або юриста.

• Забезпечення прав дитини: Важливо зважати на права дитини, зокрема її право на спілкування з обома батьками. Навіть у складних обставинах важливо забезпечити дитині контакт з іншим батьком через відеодзвінки, листування тощо.

• Документація обставин: Якщо один із батьків змушений евакуюватися разом із дитиною, варто задокументувати причини, які вплинули на це рішення, щоб у разі судового спору мати необхідні докази.

• Звернення до адвоката: Якщо батьки не можуть домовитися, варто звернутися до адвоката й за його допомогою позиватись до суду. Суд, керуючись інтересами дитини, зважить на всі обставини, включаючи загрозу для її життя та здоров'я в зоні бойових дій.

Війна створює складні умови для сімей, особливо коли мова йде про визначення місця проживання дитини. Пріоритетом залишається безпека дитини та забезпечення її прав. Прецеденти Європейського суду з прав людини дають чіткі орієнтири щодо того, як вирішувати спори про місце проживання дитини в умовах війни. Пріоритетом завжди повинні бути найкращі інтереси дитини, зокрема її безпека та захист.

Тому рішення українських судів мають враховувати як національне законодавство, так і міжнародні норми, щоб забезпечити дітям право на безпечне та здорове життя. Як українська судова практика, так і міжнародні норми визнають, що в умовах війни дії, спрямовані на захист дитини, є виправданими, навіть якщо вони порушують звичні норми спільного виховання.