Усім набридла ця матрьошка?

Переможці рашизму приречені побудувати гідну, вільну від корупції і відкриту для інвестицій державу.

Місцевий інвестиційний ландшафт довго бентежив західних інвесторів. Сьогодні американці та європейці плекають надії (сподіваюсь, не ілюзії), що позбудуться своїх сум’ять, тільки-но буремна Україна стане частиною ЄС.

Як на мене, першопричиною всеохопної бентеги був менталітет. У глухий кут заганяли індивідуальна ментальна інфантильність мас та тодішня чудернацька філософія функціонування держави, її політики, економіки, культури, включаючи підприємництво. Оця пострадянська розібраність, добре знана у багатьох республіках колишнього СРСР, дозволила спорудити олігархічно-какістократичну управлінську піраміду, що притисла пагони народної перспективи.

Україна була країною, де “чорні лебеді” (Нассім Талеб) пурхали зграями, а спосіб функціонування державних органів сильно нагадував іноземним інвесторам "Замок" Кафки. Брак чітких регламентацій комусь сприяв, решту деморалізував, адже не секрет, що відсутність правил зазвичай призводить до хаосу та множить ризик невдачі.

Так, підприємець може адаптуватися до будь-яких обставин, тому західні компанії, попри все, були присутніми в Україні, але це коштувало їм надто багато часу та грошей. Нестабільність і непередбачуваність у бізнесі — надто важкий якір.

Цей пострадянський український шпагат міг тривати довго, оскільки така "господарська матрьошка" заряджалася тут значними російськими грішми. Практично з кожної вагомої галузі економіки визирала кремлівська мармиза. Дурні московські капітали плекали тут специфічні запахи та клімат. У цій токсичній атмосфері гинула будь-яка здорова ініціатива.

Частково це змінилося, коли під час Майдану в 2014 році українці голосно сказали "Ні!". Тоді, можливо, ще не повністю свідомо, український народ вирішив, що він виборсався з тенет пострадянського менталітету. За це "Ні!" Україна заплатила велику ціну — втратою контролю над важливим економічним промисловим районом Донбасу в Донецькій та Луганській областях, а також російщенням Криму. Попри негатив, це дало Києву час розпочати багато ключових процесів внутрішньої трансформації. Перша масова хвиля трудової міграції дозволила українцям побачити переваги ЄС. Українці отримали шанс і право, хоч і повільно, йти своїм власним шляхом.

Війна з Росією модернізує та консолідує українське суспільство, яке остаточно рве застарілі радянські шаблони. Україна свідомо прагне бути частиною Європи і планує майбутній успіх. Але московська ментальна твань, кремлівські матрьошки ще довго тягнутимуть українців на дно, ще довго розбиратимуть на молекули, якщо переможці рашизму не побудують гідну, вільну від корупції і відкриту для інвестицій державу.