Чому антикризовий штаб – must have для політика вищого рівня

Менеджерська посада завжди передбачає періодичне стикання із кризовими ситуаціями. Чим вище позиція та сфера відповідальності, тим частіше і масштабніше кризи.

Найскладніше доводиться менеджеру всієї країни. Політичні та комунікаційні правила вимагають від нього не лише правильної, але і швидкої реакції, аби задавати вектор всьому інформаційному дискурсу. Забарився – і вже інші лідери формують ключові меседжі для “блискавок” інформаційних агенцій.

Як бути першим

Формування антикризового штабу – одна з першочергових комунікаційних задач для політика найвищого рівня. До нього мають увійти люди, експертні у зовнішніх і внутрішніх комунікаціях, райтингу, аналітиці та зборі даних. Люди, здатні швидко акумулювати необхідну інформацію, обробити її та сформувати правильні з точки зору політики і комунікації меседжі. Команда антикризового штабу не обов’язково має бути постійною. Експерти можуть змінюватися залежно від сфери проблемного питання. Головне – щоб команду можна було зібрати у лічені хвилини, а ключові люди були завжди у прямому доступі.

На чолі антикризового штабу має стояти людина, яка, в першу чергу, має повноваження для ухвалення комунікаційних рішень – це запорука швидкої та правильної реакції, не викривленої та не затягнутої чисельними правками. У неї має бути досвід вирішення комунікаційних криз та менеджменту цього процесу. Людина стресостійка і гнучка, зі стратегічним мисленням і здатністю до швидких рішень. Яка швидко може розпізнати природу кризи, знає протоколи поведінки та здатна обрати правильні способи реагування. Менеджер, який вибудує роботу команди так, щоби відповідь на кризу з’явилася максимум за декілька годин. Якщо треба – серед ночі. Але головне – раніше, ніж в опонентів.

Як дотримуватися таймінгу

Під час кризи має значення кожна хвилина. Український польовий хірург Микола Пірогов винайшов правило “діамантової хвилини і золотої години”. Це час, за який можна врятувати пораненого на полі бою. Комунікаційна криза – це свого роду війна, тому правило Пірогова можна поширити і на цю сферу.

Протоколи роботи антикризового штабу передбачають дуже стислі терміни. У нього є лише 15 хвилин на те, щоб зрозуміти характер кризи, 60 хвилин на збір інформації та аналітику проблеми, ще 15 хвилин – на вибір лінії поведінки, інструментів реагування і формування ключового меседжу. Далі справа за райтером, який максимум за півгодини має сформувати фінальне повідомлення. Всього – до 2 годин.

Якщо антикризового штабу нема

Відсутність або неорганізованість антикризового штабу призводить до того, що лідер перетинає червону лінію антикризових комунікацій у 2 години і залишається поза дискурсом. Ключові меседжі вже сформовано за нього. Він вже не спікер, а коментатор, реакцію якого чекали так довго, що вона перестала бути цікавою і ЗМІ, і суспільству.

Повільні реакції українського лідера під час кризи свідчать про те, що команда офісу президента щоразу “вигадує велосипед”, а це затягує час на десятки годин. Хоча вибудувана та налагоджена робота антикризового штабу на чолі з досвідченим антикризовим менеджером допомогла б дотримуватися протоколів, а разом із тим – таймінгу. Як це відбувається у світових лідерів.

Для порівняння. Коментар Дональда Трампа щодо інформації про можливе збиття українського літака іранською ракетою з’явився 9 січня приблизно о 19:00 за київським часом. Джастіна Трюдо – 2 годинами пізніше. Володимира Зеленського – наступного дня о 9:00, тобто через півдоби.

Аналогічна ситуація з затягуванням реакції відбувалася після першої телефонної розмови українського і російського президентів, про яку всі дізналися від прес-служби Кремля, а не від офісу президента України. Або інформацією про можливе повернення Росії до “Великої вісімки”, реакцію на яку Володимир Зеленський затягнув, а потім ще й отримав різке безтактне звернення МЗС Росії щодо його допису з пропозицією “по-братськи періодично консультувати”.

Антикризовий штаб – must have для політика найвищого рівня, якщо він хоче бути першим і задавати порядок денний, особливо стосовно питань загальнодержавного значення. Недооцінюючи антикризові протоколи, можна раз за разом програвати комунікаційні битви, поступаючись тим, хто працює з кризою системно і злагоджено.