Воскресити мерця, або нормандський епілог

        Майже тиждень минув з моменту проведення зустрічі «нормандської четвірки» в Берліні, але суперечки щодо її результатів не припиняються до цього часу. Це зумовлено як резонансним характером самої події, так і тим, що в інформаційному просторі навколо неї продукуються контраверсійні думки. Більше того, можна спостерігати, що результати зустрічі поступово обростають різного роду міфами, оскільки, як відомо, сторони не підписали жодного документу. Вся інформація стосовно подальшої реалізації мирного врегулювання на Донбасі, якою ми володіємо на даний момент, сконструйована із публічних заяв учасників берлінської зустрічі (кожен з яких виступав, насамперед, для своєї внутрішньої аудиторії). Саме тому такий стан справ дає широкі можливості для здійснення маніпуляцій громадською думкою.

            Проблема впливу російської пропаганди на свідомість українців не є новою, але в контексті останнього рандеву «нормандської четвірки» вона набуває якісно іншого значення. Перш за все, слід звернути увагу на те, що протягом всього часу з моменту закінчення зустрічі можна спостерігати мінливість офіційної позиції Кремля в бік заперечення тих чи інших досягнутих домовленостей. Наприклад, стосовно обміну полонених за формулою «всіх на всіх» або створення озброєного сегменту ОБСЄ, який допускатиметься до будь-якої ділянки окупованої території і т. і. У той же час російська риторика концентрується виключно на вимогах до української сторони – надання особливого статусу так званим ДНР та ЛНР із проведенням там місцевих виборів. У такий спосіб цілеспрямовано формується думка про те, що зустріч у Берліні була спрямована виключно на те, щоб змусити «непоступливий» Київ виконувати Мінські домовленості. Хоча, як відомо, ситуація мала зворотній характер і стосувалася Російської Федерації.

            Звісно ж,  часто публічні заяви та реальні дії перебувають абсолютно в різних площинах. Але такі елементи роботи російських ЗМІ вказують на те, що Москва відверто нехтує Мінськими домовленостями, оскільки не вважає себе зобов’язаною їх виконувати. Такий стан справ зумовлений тим, що сам документ є політично застарілим, оскільки приймався в абсолютно іншій ситуації. Відповідно, він не враховує наявних реалій, які потребують більш детального врегулювання.

            Загалом можна констатувати, що Мінські домовленості є політично «мертвими». Росія використовує їх у власній політиці подвійних стандартів, наприклад, з позицій того, що Київ має чітко дотримуватися прописаних вимог, а Москва – ні (варто лише згадати питання щодо приналежності Дебальцево). Тому в контексті даної ситуації взагалі слід вести мову про потребу в напрацюванні нового документу, з яким Кремль повинен рахуватися.