Провал чергових "нормандських" переговорів

Вчора в Парижі відбулась одинадцята зустріч міністрів закордонних справ у «нормандському» форматі. Результати п’ятигодинних перемовин не задовольнили жодну зі сторін, про що глави МЗС відверто заявили після їх завершення.

За словами очільника закордонного відомства Німеччини Штайнмайєра,  проблему не вдалося зрушити з мертвого місця через непоступливі позиції України та Росії. Тому для вирішення конфлікту дипломат закликав сторони піти на серйозні компроміси: «Мінськ необхідно швидше реалізувати, тому що в іншому випадку ми ризикуємо втратити легітимність і авторитет наших зусиль. У підсумку Київ і Москва повинні вирішити, чого вони хочуть – щоб конфлікт продовжував тліти з регулярною ескалацією, або нарешті, прийняти сміливі рішення і йти на компроміси, які необхідні, щоб привести до успіху Мінськ».

Ці слова яскраво засвідчують, що європейські лідери, безумовно, є реалістами, але водночас їх реальність цілком паралельна тій, в якій знаходяться Росія та Україна. По-перше, на Заході до цього часу так і не зрозуміли, що Москва вже давно вирішила, чого вона хоче. Її курс передбачає не пошук рішення, а роботу на його зрив, на дестабілізацію і хаос на Донбасі, в Україні та в Європі. Росія – єдиний на сьогодні учасник процесу, якому нестабільність на Сході України загрожує значно менше, ніж Києву і Брюсселю. Тому логіка тут проста – підтримувати той сценарій розвитку подій, що завдає більше шкоди противнику. До того ж, хто б що не говорив, а політичні тенденції в ЄС та Україні на даний момент грають на руку Кремлю і показують його переваги. По-друге, - і це найголовніше – компроміс, до якого закликають європейці, має далеко не рівноцінний характер. В ЄС неодноразово підкреслювали, що головна мета мирного процесу полягає у відновленні порушеного суверенітету Української держави. Але якщо Росія повинна поступатися частиною свого імперіалістичного інтересу за межами власних кордонів, то, відповідно до Мінських угод, компроміс з боку України фактично передбачає поступки у питанні державного суверенітету. Тож виходить, що наші партнери є прихильниками відновлення українського суверенітету шляхом його порушення через компроміс з Москвою.

Правду кажучи, провал вчорашніх переговорів був передбачуваний. Ні дванадцяті, ні п’ятдесяті «нормандські» зустрічі, ні будь-які інші дипломатично-словесні спроби врегулювати конфлікт на чинній мінській основі не принесуть результату, поки незмінними залишатимуться базові інтереси і можливості сторін. І якщо на інтереси вплинути важко, то можливості піддаються корекції. Тож поки Захід не наважиться на нову хвилю тиску на Росію, залишиться тільки розмовляти. Ні про що. Очевидно, що до існуючих обмежень Кремль так чи інакше прилаштувався, і це не змінило його поведінку. Проблема в тому, що нині ЄС і США сприймають за власний героїзм навіть продовження діючих санкцій, хоча ситуація вимагає нових і більш дієвих кроків. Якщо бути відвертими , то останнім часом головним союзником України у протистоянні з Росією є не стільки свідома вольова позиція міжнародних союзників, скільки «невидима рука» ринку, яка постійно знижує ціни на нафту і б’є по російській валюті.

Наостанок доречно ще раз процитувати Штайнмайєра: « Невеликих кроків вже недостатньо, щоб заспокоїти ситуацію, щоб подолати конфлікт". Золоті слова, нічого додати. Однак "великі" кроки для подолання конфлікту - це не жертвування національним суверенітетом України. Це, перш за все, додатковий вплив на Росію з боку тих, хто має змогу його здійснювати.