"Перемога забезпечить економічний підйом" чи "економічний підйом забезпечить перемогу"?

Війна на виснаження це в тому числі і змагання економік.

Ми вже точно знаємо, що з "два-три тижні максимум" не склалося і зараз ми вже ставимо питання про "два-три роки". Це війна на виснаження. На виснаження не лише психологічне чи фізичне, а на виснаження економічне.

Зазвичай, коли обговорюють українську економіку, то згадують якихось інвесторів, які сплять і мріють, як інвестувати в нашу країну свої мільярди (недарма днями нашого президента - безумовно, народного, - видання Politico визнала переможцем у категорії "Мрійники").

Але навіть якщо припустити, що такі інвестори існують у природі, здоровий глузд каже, що все це можливе за однієї дрібної умови: коли завершиться війна. А до того... Інвестор приходить туди, де його бізнес є захищеним - як законодавчо, від потрясінь, які ми, українські бізнесмени, сприймаємо як належне, як зміну погоди за вікном, так і фізично, від агресії сусіда.

Насправді очевидну залежність між поняттями "економіка" та "війна" слід розглядати з протилежного боку, не ставлячи віз поперед конем. На мою думку, не перемога у війні дозволить підняти економіку та створити "українське диво", а розвиток економіки та підйом бізнесу дозволить Україні заробити достатньо, аби воювати скільки необхідно і перемагати. Це ж дозволить стати незалежними від наших західних партнерів, які можуть дати якийсь вид зброї, а можуть передумати.

Звісно, багато хто вважає, що це в умовах війни неможливо або, скажімо так, сумнівно. Але не забуваймо, що український бізнес має величезну перевагу перед іншими бізнесами. Так, у нас є певні труднощі зі сталим розвитком і тривалими стратегіями, але ми маємо унікальний досвід виживання та адаптації. А ситуація війни - шокова ситуація - стала каталізатором, який виявив саме ці навички.

Згадайте, наприклад, як швидко почали реагувати енергетики, як вони навчилися оперативно відновлювати мережі після обстрілів. Або як після розгрому численних нафтобаз перебудували усі логістичні ланцюжки, щоби забезпечити пальним військових і цивільних. Або можна навести приклад аграріїв, які навчилися сіяти, вирощувати, збирати та зберігати врожай під обстрілами, фактичної на лінії фронту, і як вони постійно вигадають способи постачання зерна на ринок. І це попри цілеспрямовані удари по відповідних логістичних хабах!

Очевидно, що така гнучкість - не є особливістю певної компанії чи галузі. Це властивість українського бізнесу та бізнесменів, такий собі must have. Можливо, нам навіть слід бути вдячними тим, хто протягом трьох десятків років влаштовував нам "життя на вулкані" - настільки добре ми добре опанували ці скіли, що ми і на нашестя марсіан відреагуємо адекватно, щось їм продавши.

Наведу приклад. Ще до повномасштабного наступу ми планували перенести наше виробництво котлів у межах Броварів, але на інший, сучасніший майданчик, де можна реалізувати всі свої управлінські задуми, зробити справді конкурентне європейське підприємство.

Війна, з одного боку, перекрутила наші амбітні плани. Але водночас вона змусила нас зайнятися альтернативними проєктами, про які ми й думати не могли, вивела на контакти зі споживачами, яких ми не вважали нашою ЦА тощо. Тобто війна певною мірою виступила нетворкінгом. Нам довелося вишукувати способи максимального заощадження та "скидання" баласту - щоби ми могли сконцентрувати обмежені ресурси на тому, що насправді потрібно робити.

В результаті ми зробили навіть більше, ніж планували до наступу, розширили виробництво і диверсифікували його. Що стосується конкретики, то ми створюємо виробничий кластер у Броварах, поетапно переносимо наше виробництво, встановлюємо нове обладнання, пропонуючи водночас площі для «гаражних» виробничих старт-апів. Так, торішній досвід роботи в режимі «війна» змусив переглянути технічну сторону проекту – вклались в безпеку людей, енергоефективні рішення, альтернативу енергопостачання. І що найцікавіше, до війни ми планували поетапно збільшувати присутність на ринку ЄС, але про цю роботу було страшно навіть думати, а зараз, коли через війну двері на захід нарешті розчахнулися, ми дуже оперативно змінюємося, впроваджуючи як нові нормативи, так і нові види продукції.

Ми свідомі того, що "як раніше" вже не буде, тому "хіба хочеш - мусиш". Мусиш відповідати стандартам, мусиш вижити, мусиш забезпечити роботою досвідчених працівників, мусиш знайти клієнтів, які забезпечать і оплатять замовлення.

Тобто, по суті, ми вже створюємо нову економіку - не ту, майбутню, яку через величезну кількість відомих змінних і потенційних "чорних лебедів" важко прогнозувати і моделювати, - а сьогоднішню, з реальним виробництвом, ринком, зв'язками. Ту, яка є кровʼю сучасної України та українців в умовах позиційної війни, і яка повинна дати можливість її виграти.

P. S. Скільки б не іронізували з приводу "тримання економічного фронту" - війна на виснаження це саме змагання економік. То ж коли з’являється чергова новина зі словесними «наїздами» посадовців чи про фізичні «наїзди» «силовиків» на якийсь працюючий український бізнес варто дати зважену оцінку на чиєму боці «воюють» ці наділені владою і повноваженнями люди.