блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
08.08.2017 16:49

Проблемні питання застосування ч. 2 ст. 172-6 КУпАП

Останнім часом досить актуальним стає питання практики застосування норм щодо адміністративних правопорушень, пов’язаних х корупцією, що відбувається у зв’язку з посиленням політики держави у сфері запобігання та протидії корупції.


Останнім часом досить актуальним стає питання практики застосування норм щодо адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією, що відбувається у зв’язку з посиленням політики держави у сфері запобігання та протидії корупції.

22.05.2017 року судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ направила головам апеляційних судів лист, в якому висвітлила позиції застосуванням норм діючого законодавства України щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов’язані з корупцією.

Одна, нажаль, у вказаному листі ВССУ фактично зовсім не висвітлено позиції щодо практики застосування ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, незважаючи на те, що вказана норма є не менш актуальною у практиці застосування.

Відповідно до ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, відповідальність за цією статтею настає за неповідомлення або не своєчасне повідомлення про відкриття рахунку в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані. Сама по собі ч. 2 ст. 172-6 КУпАП не встановлює: строків звернення відповідним суб’єктом; орган в який необхідно звернутися; форми відповідного звернення; визначення «суттєвих змін у майновому стані» відповідного суб’єкта.

Для об’єктивності необхідно відзначити те, що відповідно до примітки цієї статті, визначений суб’єкт з відсиланням до ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» та на те, що відповідальність за цією статтею за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних сум від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Однак і примітка не відсилає нас до будь-якого закону і не надає визначенню та розумінь наведених вище питань.

В наведеному роз’ясненні ВССУ, як і в судовій практиці, склалася позиція, що для настання відповідальності, в тому числі за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП необхідно застосовувати Закон України «Про запобігання корупції».

Так, наприклад, в постанові Апеляційного суду міста Києва, від 17.02.20017 року справа № 33/796/390/2016 суд зазначає, що відповідно до ч.2  ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції»   в редакції  закону № 1022-VIII   від 15.03.2016/ встановлено, що у разі суттєвої зміни у майновому стані суб'єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року, зазначений суб'єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов'язаний письмово повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Національного агентства. Порядок інформування Національного агентства про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента, а також про суттєві зміни у майновому стані визначаються Національним агентством.

Так, рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від червня 2016 року №3 затверджено Форму повідомлення про суттєві зміни в майновому стані суб'єкта  декларування, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за №961/29091, відповідно до якої, під суттєвою зміною у майновому стані суб'єкта декларування розуміється отримання ним одноразового доходу або придбання майна на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня року, у якому подається повідомлення. Якщо вартість майна перевищує 50 мінімальних заробітних плат, але була сплачена частинами, то повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подається після переходу права власності на таке майно. Дохід, який був нарахований, але не сплачений (не отриманий), не повідомляється. Повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб'єкта декларування подається ним особисто шляхом заповнення відповідної електронної форми на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції через власний персональний електронний кабінет суб'єкта декларування у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Інформація, включена в повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб'єкта декларування, повинна бути також відображена в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яку такий суб'єкт декларування подає відповідно до  Закону України «Про запобігання корупції ».

Причому, ані ВССУ, ані Апеляційний суд міста Києва в (вищенаведеному прикладі) не вказав, у зв’язку з чим вони зробили висновок про необхідність застосування норм Закону України «Про запобігання корупції».

Чи можна вважати, що у вказаних випадках суди застосували блакетну норму і що є бланкетною нормою?  В теорії права визначено: При бланкетному способі конкретного посилання немає, але окремі елементи формулюються у спеціальних правилах, що видно з тексту бланкетної норми (наприклад, норма, що встановлює відповідальність за порушення протипожежних правил). А. Й. Міллер.

Для відповіді на це запитання пропоную проаналізувати Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотні дію кримінального закону в часі від 19 квітня 2000 року у справі № 1-3/2000.

У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України зазначив:

«Бланкетна диспозиція  кримінально-правової норми лише називає
або описує злочин, а для повного визначення його ознак відсилає до
інших  галузей  права
.  Основна  особливість бланкетної диспозиції
полягає в тому,  що така норма  має  загальний  і  конкретизований
зміст.
Загальний зміст бланкетної диспозиції передається
словесно-документною  формою  відповідної статті Особливої частини
Кримінального   кодексу   України   і   включає   положення  інших
нормативно-правових   актів   у   тому   вигляд
і,   в  якому  вони
сформульовані  безпосередньо  в  тексті  статті. Саме із загальним
змістом  бланкетної  диспозиції  пов'язане визначення кримінальним
законом  діяння  як  злочину певного виду та встановлення за нього
кримінальну відповідальності». Далі Конституційний Суд зазначає: «Конституція України встановила,  що діяння,  які є злочинами,
та відповідальність за них визначаються виключно законами  України
(пункт 22 частини першої статті 92), а не підзаконними актами.

  Кримінальний закон,  який  визначає  діяння  як злочин,  може
містити посилання
на положення  інших  нормативно-правових  актів.
Якщо   ці  положення  в  наступному  змінюються,  загальний  зміст
кримінального закону,  в даному випадку -  диспозиція  його  норм,
змін не зазнає.   Протилежне   означало   б   можливість   зміни
кримінального  закону  підзаконними  актами,  зокрема  постановами
Верховної Ради  України,  указами  Президента  України  та  актами
Кабінету  Міністрів  України,  що  суперечило  б вимогам пункту 22
частини першої статті 92 Конституції України».

Сама ж ч. 2 ст. 172-6 КУпАП не відсилає до будь-якої галузі права і вона не має конкретизованого характеру, а відтак, на наш погляд, не є бланкетною нормою, а відтак, і посилання при застосуванні ч. 2 ст. 172-6 КУпАП на Закон України «Про запобігання корупції» є недопустимим, так як в такому випадку зазначене не відповідає вказаному Рішенню Конституційного Суду України.

Разом з цим, пропоную проаналізувати питання якості закону в аспекті практики Європейського Суду з прав людини.

 «Правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи» Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ґавенда проти Польщі» від 14 березня 2002 року;

«Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні» Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Броньовський проти Польщі” від 22 червня 2004 року;

«Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право» Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Ґавенда проти Польщі” від 14 березня 2002 року; Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Аманн проти Швейцарії” від 16 лютого 2000 року

 «Закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання» Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Круслена” від 24 квітня 1990 року;

 «Якість закону пов’язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи» Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Волохи проти України” від 2 листопада 2006 року;

 «Жодна норма не може вважатися „законом”, якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики» Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Фельдек проти Словаччини” від 12 липня 2001 року;

Ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах» Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Реквеньї проти Угорщини" від 20 травня 1999 року;

 «Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування» Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України” від 14 червня 2007 року.

Таким чином, можемо констатувати відсутність «якості закону» в ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, так як вказана норма є не конкретною і не містить бланкетних норм, а її застосування здійснюється за «звичкою» розуміння статті і за тлумаченням не на користь особи, які притягається до адміністративної відповідальності.

Разом з тим, практику притягнення відповідної особи до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП необхідно розглянути в аспекті дотримання вимог ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як Суд вказує, що звідси випливає, що злочини та відповідні покарання повинні бути чітко визначені законом. Ця вимога виконується тоді, коли особа може знати з формулювання відповідного положення – у разі необхідності, за допомогою його тлумачення судами і після отримання відповідної юридичної консультації, - які дії або бездіяльність тягтимуть за собою її кримінальну відповідальність та яке покарання вона може отримати в цьому зв’язку, що було відображено у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дел Ріо Прада проти Італії».

Таким чином, на наш погляд, в ч. 2 ст. 172-6 КУпАП необхідно внести зміни та викласти її  в наступній редакції: «Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни у майновому стані, у спосіб строки і в порядку передбаченому  Законом України «Про запобігання корупції» - тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян». 

Разом з наведеним, досить цікавим є питання суб’єктивної сторони вказаного складу адміністративного правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх  або свідомо допускала цих наслідків (ч. 1 ст. 10 КУпАП).

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ч. 1 ст. 11 КУпАП).

Таким чином КУпАП передбачає лише дві форми вини умисел або необережність.

Пропоную розглянути практичний випадок.

Особа, яка є суб’єктом адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 162-7 КУпАП отримавши у подарунок від свої батьків майно на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року, у десятиденний строк з моменту отримання подарунку не повідомила про це Національне агентство, однак у відповідності до Закону задекларувала таке майно. Отримавши декларацію вказаного суб’єкта, Національному агентству стало відомо, що вказаний суб’єкт отримав у подарунок від свої батьків майно на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року, і у десятиденний строк з моменту отримання подарунку не повідомив про це Національне агентство, у зв’язку з чим  на вказаного суб’єкта був складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП. Вказана особа надала пояснення і зазначила, що не повідомила Національне агентство про отриманий подарунок від свої батьків, а саме майно на суму, яка перевищує 50 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня відповідного року, у десятиденний строк з моменту отримання подарунку, у зв’язку зі смертю батьків, занятістю похоронами і у зв’язку з тяжким душевним станом, тобто без умислу скрити вказану інформацію від Національного агентства. В підтвердження відсутності умислу, вказана особа надала докази направлення декларації, в якій вже було відображене вказане майно.

Чи підлягає вказана особа притягненню до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП?

Згідно з положень ст. 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», корупційним правопорушенням є тільки умисне діяння, а відтак, за діяння, передбачені ст. 172-6 КУпАП, вчинені через необережність, відповідальність особи за цією статтею настати не може.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що у вказаному випадку особа не підлягає адміністративній відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП, так як в її діях відсутній умисел.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Последние записи

Контакты

E-mail: blog@liga.net