Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Вибори і оновлення влади.

Ось і пройшли вибори до місцевих органів влади. І в черговий раз вони принесли не задоволення зробленим вибором, а глибоке розчарування. Це стосується як тих, хто намагався зайняти відповідне місце у владних структурах, так і тих, хто йшов до виборчих урн з надією на покращення як загальної ситуації, так і свого власного стану. Але надії ні перших, ні других не справдилися. Тому закономірно постає питання: чому в котрий уже раз ми не можемо зробити адекватний вибір? Над цим питанням задумався і я і хочу поділитися деякими власними роздумами і висновками. Перш  ніж перейти до суті проблеми хочу зробити два попередні зауваження.

1. Вибори уже відбулися і тому мої думки і висновки не треба сприймати як агітацію за ту чи іншу політичну силу. Я не належу і практичними діями не підтримую ні одну з політичних сил України, хоча не заперечую, що є такі, за які я голосую і є такі, за які я не то що за гречку, а за золото не проголосував би.

2. Мої думки про необхідність зміни влади є тільки моїм конституційним правом і не мають нічого спільного з закликами до насильницького повалення влади. Тим більше, що в Україні відроджуються традиції Майданів і Віча, як форми і способу участі громадян у вирішенні загальносуспільних проблем.

Тепер можна і до аналізу причин чергових проблем в українському виборчому процесі.

Перша, найбільш глибинна причина полягає в нездатності переважної більшості громадян України раціонально, зі знанням справи підійти до самої суті виборів і виборчого процесу. Ця нездатність виявляється в тому, що:

по-перше, значна кількість виборців проголосувала за представників таких ситуативних партій як «Наш край», «УкрОП», «Відродження» (кого, чого), «Єдність» і їм подібні. Хто задумався над тим, яка ідеологічна основа партій «Наш край» чи «УкрОП»? Адже будь-яке об'єднання громадян може претендувати на статус політичної партії тільки за наявності чіткої політичної ідеології, що дає їм право висувати кандидатів на депутатські мандати. Особливо паплюжним є «УкрОП», бо воно претендує на громадянство вище звичайних громадян, які на їх думку є громадянами, бо дають їм право на владу, але тільки «укропів ці» є патріотами!

Якщо чесно подивитися на нинішнє політичне обличчя України, то найбільш стабільною ідеологічною політичною партією є «Батьківщина», яка, попри усі негаразди на своєму шляху вистояла і продовжує політичну діяльність. Навіть ув'язнення її лідера не підірвало її ціннісних орієнтацій. Звичайно, як і в будь-якому соціальному організмі були свої злети і падіння, окремі люди приходили і покидали її ряди з різних причин: як через ідеологічну несумісність, так і через власні амбіції. Але це є нормальним для будь-якої політичної партії: одні її покидають, від інших партія сама звільняється. Можна надіятися, що на цьому шляху стоять «Радикальна партія» і «Самопоміч». За їх межами справжніх ідеологічних партій не видно, бо і БПП – це не партія у власному розумінні. Сумно це констатувати, але така реальність.

по-друге, майже ніхто в процесі виборів не звернув увагу на те, що главою Уряду і значна кількість урядових посадовців від партії, яка відмовилася від особистої участі у виборах, залишаються на вищих державних посадах. Тим більше, пан Яценюк цинічно заявив, що «не барська справа» копатися в проблемах реального життя громад, що він буде займатися високою політикою, а проблемами реального життя нехай займаються інші. Такий цинізм пройшов майже не поміченим з боку суспільства і більшості політичних сил.

по-третє, поза увагою суспільства залишився олігархічний характер БПП «Солідарність» і намагання олігархізувати і органи місцевої влади. Адже Україна, по суті справи, є єдиною європейською державою з олігархічною формою правління і спостерігається тенденція олігархізації влади зверху донизу. Це страшна тенденція і наслідки її будуть ще важчими, ніж наслідки правління Януковича. Про це свідчить:

- успішний бізнес головного олігарха України в країні-агресорі, в Криму;

- його поступка Путіну в питанні федералізації України шляхом нав'язування «особливого місцевого управління» в окремих районах Донбасу. Не зрозуміло, чим ці «окремі райони»  заслужили цю «особливість» по відношенню до районів Київщини, Чернігівщими чи Полтавщини? Тому антикремлівська і «патріотична риторика Порошенка не більше як лукавство;

- поки Порошенко буде Президентом – Банкова буде залишатися основною базою корупції, бо саме олігархи орієнтуються на куплю-продаж всього сущого, в тому числі і виборців.

Нагадування: під час президентської кампанії після заяви Ю.Тимошенко про те, що при її президентстві олігархи не будуть мати доступу до влади, Порошенко відмовився від дебатів у прямому ефірі і помчався в Австрію до підслідного Фірташа за допомогою. Саме союз олігархів забезпечив Порошенку перемогу в першому турі, що для нормального виборчого процесу не можна вважати нормальним. Тут однією гречкою не обійшлося.

Друга, але не менш важлива причина полягає в уже традиційному використанні адміністративного ресурсу, який має найрізноманітніші прояви: від фарбування лавочок на дитячих майданчиках і «латання» доріг – до компрометації окремих політичних сил. Навіть поняття «популізм» стало вживатися виключно як якесь шкідливе поняття, що підриває підвалини влади. Звичайно, тут усі стріли направляються на Ю.Тимошенко, яка відмовляється грати в закулісні ігри і відверто говорить громадянам про зраду нинішньою олігархічною владою ідеалів Майдану, на плечах якого вони і прийшли до влади.

Я переконаний, що найбільш оптимальнім рішенням для України в нинішній ситуації було би проведення весною наступного року дочасних парламентських і президентських виборів. Це дозволить не формально, а по суті перезавантажити владу і врешті-решт вийти на шлях стабільного розвитку. Головне в тому, що нинішня влада за своєю природою не здатна подолати корупцію, яка роз'їдає Україну з середини і підриває довіру до неї всього світового співтовариства. Найкраще було би, якби нинішня влада це зрозуміла і сама ініціювала таке переформатування. Колишнє рішення першого Президента Л.Кравчука переконує, що краще не доводити суспільство до нової кризи.

Війну на Донбасі, фігурально кажучи, треба винести за дужки, забезпечивши надійний захист полоси розмежування як тимчасового державного кордону. Таке рішення необхідне тому, що остаточно виходу з кризової ситуації на Донбасі найближчим часом не буде.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]