Міф про Путіна і нову Росію

Сьогодні прийнято вважати, що Володимир Путін реанімував свою державу і намагається відновити колишню могутність Росії у світі, яку колись мав СРСР.

Сьогодні прийнятовважати, що Володимир Путін реанімував свою державу і намагається відновитиколишню могутність Росії у світі, яку колись мав СРСР. Його постать наділяютьамплуа злого генія і меткого стратега, з яким всі неодмінно мають рахуватися.Критерієм такої слави виступає здатність без особливого клопоту відбиратитериторії інших держав, ігнорувати будь-які норми і правила, а головне, жоднимчином за все це не відповідати. Російська армія ще навіть не думала полишатиокуповані території України, як військо Путіна вже дислокується неподалікДамаску. Відтак, вкотре поспіль російський президент ніби показує всім своюперевагу чинити так, як йому подобається.

Тому складаєтьсявраження, ніби нова Росія справді має невичерпні можливості для поверненняколишньої ролі і стрімко актуалізує потенціал світової наддержави.

Насправді ж Путінне щасливий обранець долі, а відчайдушний неборак, і його нова Росія – несвітовий лідер, а найменш впливова за кілька останніх століть імперія з центромв Москві. Скільки б хто не говорив про зміцнілу путінську Росію, достатньозвернутися до очевидних фактів, аби спростувати це.

Так, Москвадійсно контролює Придністров’я, але втратила контроль над всією Молдовою. Так,Путін позбавив Грузію Абхазії і Південної Осетії, але тепер не має влади надТбілісі. Російська армія анексувала Крим та окупувала частину Донбасу, цедоконаний факт. Та ще до початку минулого року Кремль урядував всією Україною зКиєва! Наразі під його опікою залишився блокадний півострів і декільказруйнованих районів на Сході України. Всього півтора роки тому Росія маланайбільш впливових союзників у Європі – Францію і Німеччину (які в 2008 роціпід час Бухарестського саміту закрили Україні двері в НАТО через «дружнє»прохання Москви). Сьогодні Берлін і Париж керують антиросійською політикоюсанкцій в ЄС. І навіть Китаю, з яким Путін від безвиході зав’язав показушнудружбу, Росія віддала декілька спірних територій на Далекому Сході (йдеться проо. Великий Уссурійський, о. Тарабаров та ще низку малих островів). Зараз,вочевидь, настав час прощатися і з Близьким Сходом, зокрема з сирійськимдиктатором Асадом, який довгий час гарантував захист російських геополітичнихінтересів у даному регіоні.

Зі сказаногослідує, що в усіх останніх конфліктах і гібридних війнах Путін не наступає, анавпаки, відступаючи, намагається вхопити бодай по клаптику від колись«братніх» держав, опікуваних Москвою. Він втрачав і стрімко продовжує втрачативплив не тільки в світі, але і в межах колишніх володінь Російської імперії таРадянського Союзу. Все, що йому під силу в цій незворотній ситуації - вістериці нескінченних війн хапатися за фантоми колишньої імперської величі. Утаких умовах претензії на статус світової держави виглядають нікчемно. Натомістьстатус сучасної Росії - не наддержава, а країна-агресор і ізгой.