Дифтерія. Так, вовк такий страшний, як його малюють

Під час останнього  спалаху епідемії цієї небезпечної  хвороби, лише в Україні, за п’ять років загинуло близько 700 людей. Як бачите,  жарти з нею недоречні. Тому, давайте разом розбиратись: що це таке?

Ще у літописах, які датуються першим сторіччям нашої ери, часто згадували хворобу "петля удавленніка" або "смертельна виразка горлянки". Тож визначенню дифтерії, як хвороби більше 2 000 років! 

Смертність, від цього гострого інфекційного захворювання, до появи сироватки проти неї, сягала від 70 до 100%. При цьому, основною масою хворих були діти. Найнебезпечніше в ній — її збудник бактерія Corynebacterium diphtheriae, яка отруює наш організм токсином, що вражає серцево-судинну та нервову системи.

І хоча ця хвороба має поважний вік, культуру дифтерії в чистому вигляді виділив, лише в кінці дев'ятнадцятого століття, Фрідріх Лефлер, який був асистентом знаменитого Роберта Коха.  Саме він висунув теорію, про наявність дифтерійного токсину. Тому, дифтероїди — токсиноутворюючі бактерії, досі називають паличкою Лефлера.

А от 26 грудня 1891 року Еміль Берінг —  ще один асистент Коха, врятував життя хворій дитині, зробивши їй перше щеплення від дифтерії. Після цього випадку летальність від хвороби різко знизилася. А коли біолог та ветеринар Гастон Рамон відкрив дифтерійний анатоксин, в 1923 році, то і рівень захворюваності різко впав. Адже це відкриття дозволило проводити масові вакцинації.

Через те, що вакцина — це інактивований токсин, то організм утворює антитіла не до збудника хвороби-  Corynebacterium diphtheriae, а до дифтерійного токсину. 

В календарях багатьох країн світу, в тому числі в Україні, традиційна схема вакцинації така — робити щеплення необхідно раз в 10 років. Хоча різні країни підходять до вирішення цього питання по-різному. От наприклад, у Франції, Ліхтенштейні, Португалії роблять щеплення в 25, 45, 65 років, а потім уже раз в 10 років. А в Словаччині — роблять щеплення раз в 15 років. В Іспанії в 14-16 років, потім в уже 65. У Великобританії в 14 років, а потім раз в 20 років. 

А от Голландія, Фінляндія, Ісландія, Мальта, Чехія, Данія, Хорватія, Угорщина взагалі не вакцинує дорослих. Адже вважається, що більше сприйнятливі з усіх до зараження дифтерією — діти у віці 3-7 років. Проте зараз збільшилася захворюваність у підлітків та дорослих.

Джерелом інфекції є хворі люди або здорові носії токсигенних бактерій. Найбільш заразні хворі на дифтерію зіва, носа та гортані, так як вони активно виділяють збудників захворювання шляхом дихання (повітряно-крапельним). А от хворі на дифтерію очей та шкіри, можуть поширювати інфекцію тільки контактним шляхом, через предмети побуту, будь-які речі, яких торкався хворий або через  особистий контакт з ним. 

Здорові носії бактерій  менш заразні. Проте, відсутність у них будь-яких симптомів захворювання не дозволяє контролювати поширення ними інфекції, адже виявити у них збудника можна тільки випадково — в ході масових диспансерних обстежень. 

Час, від моменту зараження до появи перших ознак захворювання, становить від 2-х до 10 днів. Токсин, що виробляється дифтерійною паличкою, складається з декількох компонентів. Один з них — фермент гіалуронідаза, руйнує гіалуронову кислоту капілярів та збільшує їх проникність, що призводить до відкладення білка фібриногену. 

Другий компонент — некротоксин руйнує клітини епітелію  та сприяє виділенню з них ферменту тромбокінази. А він, в свою чергу, перетворює фібриноген в фібрин, що утворює на поверхні тканин фібринову плівку. 

Третій основний компонент — власне сам токсин, здатний блокувати процеси клітинного дихання та синтезу білкових молекул. Першими він вражає капіляри, клітини міокарда та нервові клітини. В результаті цього, розвивається дистрофія міокарда, інфекційно-токсичний міокардит та пошкодження капілярів. 

Ось так, в загальному, вражає дифтерія. Тепер давайте розберемось з симптоми. Дифтерія зіва зазвичай, починається з невеликого підвищення температури, незначної хворобливості при ковтанні, почервоніння та набряклості мигдаликів і формування на них специфічного плівкового нальоту. Перші 2-3 дні захворювання колір плівки — білий, але потім вона набуває сірого або жовтувато-сірого відтінку. 

Приблизно через тиждень хвороба, якщо це легка форма,  закінчується одужанням. Вона як правило, проходить у щеплених. Або переходить в більш важку токсичну форму, обумовлену системною дією дифтерійного токсину.

Токсична форма дифтерії завжди протікає важко. Вона характеризується дуже високою температурою тіла: 39,5-41,0 °С, сильними головними болями, сонливістю, апатією. Шкіра стає блідою, в роті відзначається сухість, а у дітей можлива багаторазова блювота та біль в животі. Набряк мигдалин стає різко вираженим та може призводити до повного закриття входу в глотку. Він поширюється на м'яке та тверде піднебіння, часто також на носоглотку, через що ускладнюється дихання. Наліт поширюється на всі тканини ротоглотки. 

Класичною ознакою токсичної форми дифтерії зіва, є набряк підшкірної клітковини в області шиї, а іноді й грудної клітини.

Як це все діагностують? Звичайно,  на підставі даних огляду хворого та результатів аналізів. 

Якщо під час огляду хворого лікар виявляє характерні плівки на слизових оболонках, які важко відділяються ( при спробі зняти таку плівку може утворюватися виразка, яка кровоточить), ускладнене дихання, свистячий шум під час дихання та не характерний для ангіни, гавкаючий кашель, він одразу підозрює дифтерію та моментально направляє пацієнта на здачу аналізів. 

Перший аналіз, який необхідно здати — загальний аналіз крові. Він проявить ознаки  гострого запального процесу. 

Попереднім важливим дослідженням є вивчення мазка з тканини, яка вкрита плівкою під мікроскопом. Цей аналіз називається бактеріоскопія та виявляє бактерію Corynebacterium. Найважливішим, стане наступний крок -  необхідно зробити бактеріологічне дослідження, яке включає в себе посів біологічного матеріалу на спеціальне поживне середовище, культивування культури мікроорганізмів, та визначення біохімічних та токсигенних властивостей корінебактерій.

Також лабораторно визначають рівень антитоксичних антитіл та якщо рівень антитіл падає нижче захисного рівня 0,1 МО / мл, роблять серологічне дослідження для визначення специфічних антитіл в сироватці крові за допомогою методів РПГА, ІФА  та інших.

У випадку, коли діагноз підтверджується, починають лікування. Назначають етіотропну терапію, яка спрямована на усунення причини захворювання, шляхом введення протидифтерійної сироватки. Доза та кількість разів введення залежать від тяжкості та форми захворювання.

Проте дифтерія — це хвороба, якої набагато легше запобігти, ніж лікувати. Тому, будь ласка, піклуйтесь про своє здоров’я: вчасно здавайте регулярні аналізи та робіть щеплення. І будьте здорові!