Концептуальні засади балансування інтересів в енергетичному секторі

У лівих політичних колах циркулює думка, що однією з головних проблем реформи української енергетики є незадовільна природа регулятивного органу.

Це досить сміливе твердження, якщо ми враховуємо дату створення нинішнього формату регулятора (мається на увазі поточна ітерація – НКРЕКП, яку створено у серпні 2014 р.). До того моменту державне регулювання здійснювали дві різні комісії, а ще раніше у компетенцію НКРЕ входила лише електрична енергія.

Основна претензія тут – відсутність балансу інтересів споживача, держави та суб’єктів господарювання, що, згідно з чинним законодавством, має бути одним із основних завдань НКРЕКП, а завдання обумовлюють набір повноважень комісії.

Отже, на мій погляд, проблема постає у недостатньому рівні представлення інтересів споживача (як побутового, так і індустріального, щоправда, у випадку останнього річ іде більше про організацію представлення інтересів, ніж про їхню наявність), що...не входить і, мабуть, на має входити до завдань державного регулятора. Але треба визнати – якщо, припустимо, у випадку із споживчими товарами існують якісь спілки споживачів, які відстоюють їхні права, то ступінь організації побутових споживачів енергії закінчується на рівні ОСББ чи активної територіальної громади (що займається цілою низкою питань, і часто не має підготовлених до рішення питань енергетичного характеру людей). Відсутність навіть консультативної ролі представників споживачів у процесі формування споживчих цін має дещо негативний вигляд для діяльності регулятору в очах суспільства та призводить до того, що органи влади не готові пояснити свою енергетичну політику зрозумілою мовою, що і викликає, у свою чергу, обурення мас людей.

Є певні перепони у моделюванні такої організації, викликані традиційною структурою інституцій захист прав у пост-радянських країнах. У ЄС, наприклад, існує підгрупа у складі ECCG (Європейської групи із споживчих консультацій), тому можна вважати, що таке представлення інтересів споживачів не є «фізично неможливим».

З іншого боку, у напрямку інформування громадськості про діяльність регулятору вже є деякі позитивні зміни, наприклад, у 2017 році прийнято Постанову НКРЕКП «Про затвердження Порядку проведення відкритого обговорення проектів рішень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг». Також записи відкритих засідань регулятора доступні для бажаючих у Youtube.

Цей факт руйнує наратив про недобросовісне виконання повноважень державним органом і додає ваги до попереднього твердження про відсутність ефективних інструментів захисту прав та інтересів енергетичних споживачів.

Отже, що можна зробити для поліпшення ситуації? Вочевидь, створення спеціалізованої громадської організації, що може здійснювати допомогу споживачам, та на постійній основі здійснювати спостерігання за регулятором було б позитивним кроком. До цього ж можна додати стимулювання місцевого самоврядування на участь населення в енергетиці, зокрема здійснення роботи з інформування людей заздалегідь.