Спільні риси соціально-економічної моделі України та ОАЕ

Мова буде про певні несподівані схожі риси у двох країнах

Минулого тижня мені на очі потрапила книга “The Political Economy of Energy, Finance and Security in the United Arab Emirates: Between the Majilis and the Market”. Спочатку я відкинув ідею розглядання цієї теми, оскільки, здається, між транзитером палива та одним із відомих його експортерів, спільні риси мали б бути суто випадковим збігом. Але після навіть початкового аналізу стає зрозумілим, що ми часто використовуємо слово «збіг» для опису кореляцій, що не ми здатні пояснити самостійно.

По-перше, для обох країн характерна наявність так званого «патріотичного олігархату», тобто великих бізнесменів, що мають активи всередині розглядаємої країни та заінтересовані у їхньому розширенні. Такі особи у обох країнах також мають потужний політичний вплив, у тому числі на функціонування енергоринку.

По-друге, обидві країни є регіональними «хотспотами», де часто зіштовхуються інтереси найближчих країн та геополітичних гравців світового рівня, що також зумовлює певні проблеми на енергетичному ринку.

По-третє, у обох країнах популярним способом рішення тривалих суспільних проблем є грошові витрати з метою заглушення незадоволених. Різниця тут у методиці цих витрат: якщо в Україні такі процеси локалізовані у часі (часто біля виборчих кампаній, чи проходять протягом святкових днів) та просторі (у містах, де розташовані активи «патріотичних олігархів» чи виборчого кандидата), то в ОАЕ це є основою суспільного устрою – для опису цього використовуються термін «рантьєризм» чи «держава-рантьє». Читачі, напевно, знають про розподіл доходів із видобутку нафти серед громадян ОАЕ, але треба мати на увазі, що ці кошти громадяни не отримають безоплатно: за гроші вони розраховуються власними правами, а для іноземних громадян, зокрема тих, що не мають власного бізнесу чи працюють не як кваліфіковані фахівці, ситуація із захистом прав людини ще гірша.