Узаконено те, що і так нелегально існувало роками. Ув’язнені в СІЗО могли і до того користуватися всесвітньою павутиною та мобільними телефонами незаконно.
Доволі часто виступи українських політиків, представників правоохоронних органів, різного роду громадських діячів та навіть представників ЗМІ представляють собою маніпуляції на різноманітні теми. Поширеним вектором риторики представників вищезгаданих інституцій є безперервне наближення України до ідеалів правової держави. Дехто заявляє, що наша країна вже є саме такою державою і наразі ми просто удосконалюємо наявні інструменти. Однак не всі з нас мають рожеві окуляри і якщо тверезо подивитись на світ, все набагато прозаїчніше і працювати нам доведеться ще не один десяток років.
Тим не менш, що ж таке ця “правова держава” і чому всі так бажають досягти її ідеалів? Під цим поняттям мається на увазі держава, кожен громадянин якої дотримується чинних рівноправних законів. В той же час, всі ці закони, що прийняті державою, повинні гарантувати права людини та захищати їх, а порушників справедливо карати.
А що ж робити з людьми, які порушили закон, чи варто їх захищати? Звісно, і світова спільнота постійно наголошує на цьому, адже злочинці також є громадянами і мають права, хоч і обмежені призначеним покаранням за скоєне. У всьому іншому їх права аналогічні правам решти співгромадян.
В Україні, як і в будь-якій цивілізованій країні, існує пенітенціарна система, яка утримує в ув’язненні осіб, що порушили закон. В залежності від тяжкості скоєного, вони отримали покарання, відповідне чинному законодавству та відбувають його в установах виконання покарань або чекають суду в місцях попереднього ув’язнення. Про їх права ми і поговоримо.
Чи потрібен взагалі дозвіл? Міністерство юстиції висунуло постанову, в рамках якої пропонується запровадити у слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби експериментальний проєкт. За описом постанови, взятим під варту особам за встановлену плату буде офіційно надаватися доступ до мережі Інтернет та ІP-телефонії. Кабінет міністрів України ухвалив постанову.
Однак, чомусь ніхто не звернув уваги на те, що фактично було узаконено те, що і так нелегально існувало роками. Ув’язнені в СІЗО могли і до того безперешкодно користуватися всесвітньою павутиною та мобільними телефонами з незаконного дозволу адміністрації установи. Все, що для цього потрібно було від ув’язненого – достатні фінансові можливості.
Прихована загроза Офіційною причиною введення дозволу є захист прав людини, про який ми говорили вище. Риторика проста: кожен ув’язнений має право на спілкування зі своєю родиною, представниками зовнішніх організацій та іншими особами. Проте чи насправді мова йдеться про права людини, адже тут також можуть критися і не настільки добрі наміри.
Безумовно, в постанові немає ні слова про те, що з введенням її в силу кожен ув’язнений на законних підставах зможе спілкуватися не лише зі своїми родичами чи адвокатом, але й свідками чи навіть потерпілим по своїй кримінальній справі. Йому тепер нічого не завадить законно зателефонувати чи написати електронного листа з погрозами членам родини потерпілого чи і йому самому. Таким чином втрачається сенс утримання особи під вартою. В свою чергу, СІЗО не гарантує належної ізоляції.
Як адвокат, я неоднозначно зустрів цю постанову Мінюсту та її схвалення урядом. З одного боку, будучи захисником обвинуваченого можна говорити про розширення прав ув’язненої людини, що є добре. В той же час, з іншого боку, будучи захисником потерпілого приходить розуміння того, що мій клієнт став менш захищений законом і постійно перебуває в небезпеці незаконного впливу з боку обвинуваченого. Крім того, складно говорити про здобуття якогось аспекту правової держави, коли фактично нічого не було здобуто, а безпосереднє виконання постанови може подарувати нам ще численну кількість проблем з дотриманням прав людини.
Залишається лише пристосовуватись до нових реалій та запасатись попкорном.
