Англія Бориса Джонсона за Україну!

Те, що я зараз напишу нижче, ви, пані й панове, якщо виникне таке примхливе бажання, можете зовсім не брати до уваги цей резон, але я все-таки переконаний у правоті свого висновку. Білобрисий (світловолосий), здаэться, ніколи не стрижений, вихрастий і з зовнішнього вигляду начебто дещо баламутний, норовистий прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон (англ. Alexander Boris de Pfeffel Johnson) тому такий всезнайко, поміркований і розсудливий, що він пройшов великий курс серйозної англійської журналістики. Трудився, зокрема, у поважному і широко відомому виданні ’’The Daily Telegraph”, доріс до головного редактора одного з публічних видань сучасної Англії.

Іншими словами, я хочу сказати, що лише серйозна, вдумлива журналістика, яка опирається на мільйонну читацьку аудиторію виховує людей кмітливих, мудрих, путніх, розважливих. Саме таких, яким нині є сер Борис Джонсон. Лідер англійських консерваторів.

Він народився і виріс у поважній сім’ї відомого європейського політика Стенлі Джонсона, котрий трудився в Європейській Комісії, у Світовому банку, був депутатом Європарламенту.

Борис був старшим із чотирьох дітей родини, де мати була також високоосвіченою леді.

Навчався попервах у Європейській школі Брюсселя, в Ітон-коледжі і в Оксфордському університеті, де серйозно студіював класичну світову літературу, вивчав різноманітні стилі письменників, творчі почерки митців. В університеті його обрали президентом студентської спілки. Тут, власне, він починав шліфував уміння працювати з людьми — уважно вислуховувати співрозмовника, прислухатися до думок маси, бути уважним до опозиції і влади.

Завдяки його походженню та впливовим батькам, деякі сприймають Бориса Джонсона як представника британської еліти. Хоча в спілкуванні, зносинах, суперечках він вельми доступний, винятково уважний.

Сер Джонсон, сказати б, європеєць ось уже 57 своїх літ, хоча колись певний час із батьками мешкав і в Сполучених Штатах Америки.

У велику політику наш із вами герой прийшов під завісу двадцятого століття. Перший старт на парламентських виборах для нього був провальним. А ось 2001 року серу Джонсону вдалося обратися до Палати громад Сполученого Королівства. Кому цікаво ознайомитись із тим, як велася боротьба за папаху члена нижньої палати парламенту в виборчому окрузі Генлі-на-Темзі, дехто пише «Хенлі-на-Темзі», запрошую прочитати книгу Бориса Джонсона «Друзі, виборці, земляки: нотатки на пні».

Як усе таки добре, що окремі політики філігранно володіють пером і словом, не лінуються кілька сотень годин з власного життя витратити на шліфування добротних текстів майбутнього видання. Зате для поколінь залишається справжній підручник, шедевр з політичного життя відомої особи, часу епохи. Як скарбівниця мудрого досвіду для прийдешніх поколінь. Саме таким якраз є твір Б. Джонсона ’’Друзі, виборці, земляки: нотатки на пн''.

З книги стає зрозуміло, що новоявлений політик свою кар’єру будує від простих і мудрих речей — землі, людей, саду, пенька у ньому, до істин складних і не простих міждержавних зносин. Він добре усвідомив в міських кварталах над Темзою, що з людьми потрібно завжди вести діалог, вміти вислуховувати їх.

Це, звичайно, дивний парадокс, що ще з дитинства Борис Джонсон пошкодив слух. Переніс десятки операцій з власним слуховим апаратом. Але він, як кажуть англійці, найкраще чує своїх виборців. Вони плалять йому за це своєю постійною підтримкою на виборах. Зокрема, тоді, коли він практично пішки обійшов усі передмістя Лондона, балатуючись на посаду міського голови англійської столиці — 2008 року. Через 11 років сер Джонсон стає прем’єр-міністром Великобританії і лідером Консервативної партії (липень 2019 р.).

І тому, коли прийде довгождана перемога в нинішній уже затяжній війні з московськими ворогами, серед тих, хто в першому ряду повинен сидіти на урочистостях на оновленому Хрещатику, це має бути сер Борис Джонсон, прем’єр-міністр Великої Британії. Найпристрашніший будівничий нашої Грандіозної Перемоги. Це за його вказівкою одна з найпотужніших розвідок світу — англійська успішно (у період, зрозуміло, війни) працює на Україну. Англійський уряд постійно виділяє нашим збройним силам фінансову, матеріальну підтримку, нові види зброї.

Так і хочеться сказати: «О Борисе, ти, звичайно ж, у всьому правий!» Ти наш найбільший, найближчий друг і опікун. Це має прозвучати у противагу тому, що коли, таке, думаю, пам'ятають старші люди, валився триклятий Радянський Союз, то устої його найбільше розхитував такий завжди напівп’яний русак Єльцин. Якось у тому страшному болоті найближчий соратник М. Горбачова партійний бюрократ і чинодрал Єгор Лигачов, вийшовши на трибуну партійного з’їзду прорік знамениту фразу щодо діянь могильника компартії: «Боріс! Ти нє прав!»

А ось сер Борис Джонсон, якраз у всьому правий!

Під його керівництвом рідна партія вже в грудні 2019 року отримала на 47 місць більше, ніж мала і встановила своєрідний рекорд в англійському парламентаризму по кількості голосів у нижній палаті Сполученого Королівства. Вічні суперники — лейбористи були повчально биті авторитетом, престижем нового лідера консерваторів.

Я давно маю схильність, щиру повагу до англійської діловитості, рішучості, вміння дружити і бути відданими в побудові парнтнерських сосунків. Свого часу регулярно виступаючи в ролі політолога на телевійзійному каналі 112, а відбувалося це майже щотижня, звертав увагу всіх на те, що тодішня влада під проводом Петра Порошенка невиправдано обходить увагою ділові стосунки з Великою Британією. Так би сказати, не використовує в політичній грі англійську карту., а вона якраз йде у масть. Навіть дивно уявити, що впродовж майже трьох років царювання пана Петра Україна не мала посла у Лондоні. Еге ж, в таке важко повірити, але це факт.

Майже в кожному своєму виступі на телеканалі я наголошував, що це просто провал у міжнародній політиці. А все тому, що якраз тієї пори в одному з судів острівної столиці тривав, можна сказати, віковий показовий процес над убивцею російського шпигуна Литвиненка, якого, і в суді це вміло доводилося, знищили із застосуванням радіоактивної отрути за особистим дорученням головного убивці з Кремля. Лондонські газети, які публікували матеріали процесу буквально розміталися в місті над Темзою. Ось де можливість була показати справжню звірину подобу, сутність рашівського фашизму, котрий і за кордоном полює на незручних йому людей. Бо саме тоді, на додачу до справи Литвиненка уже розгорталися події щодо спроби отруєння радіоактивними речовинами групи ’’Новачок» ще одного кремлівського шпигуна-зрадника та його дочки.

Крім того, відомо, Велика Британія була стороною підписання

Крім того, відомо, Велика Британія була стороною підписання відомого Будапештського меморандуму з гарантії світової безпеки України в обмін на здачу ядерної зброї. Чому вона тепер у стороні, коли тепер нова власниця наших повітряних ракетоносців, атомного потенціалу беззастережно й нахабно загарбує території України?

Мабуть, мої публічні дзьобання тодішньої влади когось таки дістали, розжалобили, оскільки одного разу, під час моєї критики міжнародної діяльності адміністрації президента і беззубості керівництва тодішньої амбасади МЗС у Лондоні, один із ведучих телеканалу заявив: «А вас, пане письменнику, почули. У відповідь на вашу критику міністерства закордонних справ України, яке ніяк не зважиться визначитись з керівником дипломатичної місії у Великій Британії, нам щойно зателефонували з МЗС і повідомили: з кандидатурою посла уже визначилися. Він ближчим часом уже виїжджає до Туманного Альбіону…»

Зауважу, що те було величезним перебільшенням, бо українського посла в Лондоні після цього не було ще з пів року. Як на мене, призначена врешті-решт на цю посаду колишній перший заступник глави МЗС України пані Н. Галібаренко спрацювала вкрай слабо. Хто назве мені бодай одну акцію нашої амбасади в Лондоні за час її перебування? Нуль. Засланий на цю посаду після неї пан В. Пристайко іноді дивує світ такими неадекватними заявами, після яких так і хочеться запитати його: ти кому, курва, служиш — Києву чи Москві?

Але святе місце порожнім не буває. Саме життя висунуло на лобне місце в політичних стосунках України і Сполученого Королівства такого мотористого чоловіка, як прем'єр-міністр Великобританії. Він сам, без допомоги українських дипломатів став всяко зближувати наші береги. Вміло і оригінально. Особливо це стало помітним, коли на горизонті замаячили армади московитських танків довкруги українських кордонів. Мені здається, що Борис Джонсон, як загрозу для рідної Британії зустрів грізьби війни для українського народу. Відтак, можна сказати, що британська розвідка найчастіше била крильми в наші національні вікна, у кватирки печерських вождів. Здобруючи те все конкретними доказами, зафіксованими космічними зйомками. Мовляв, не спіте, браття українці, не проморгайте навалу орків на свої міста і села. Британці були настільки наполегливі, що не звертали увагу на явних московських ворогів у київських офісах, стукаючись в інші двері. Відшукуючи серед українців у владі істинних патріотів, справжніх націоналістів, яких так боялися в Москві…

А сам Борис Пфеффель-Джонсон тим часом сміливо і відчайдушно рвався у бій до самого головоріза Путлєра. Виходив із ним на прямий зв’язок. Не вагаючись казав тому в обличчя, мовляв, кого ти дуриш недолугими, безпорадними, недорікуватими заявами про те, що Росія не наступатиме на Україну. Нам відомий кожен ваш броньований порух. Колошматив тривожними дзвінками тих на Печерських пагорбах у Києві, хто заспокійливо, напевне, виконуючи чиєсь, явно вороже задання, переконував усіх в тому, що начебто загрози від русні немає ніякої. Ми, мовляв, пильнуємо за всіма потугами рашистського зброду, проглядаємо їх на всі 400 кілометрів. То була явно брехня.

Саме Борис Джонсон, мабуть, володіючи даром журналістського передбачення, передчуття загрози першим серед лідерів потужних держав світу запропонував і силами вірних дружбі британців тут же доправив до України, до речі, в останні години перед наступом московських терористів дуже зручну в користуванні бронебійну зброю типу NLAW. Вона врятувала життя сотням і сотням українців. Українці вельми швидко освоїли ці, нового зразка гранатомети. Встановлюють в точності стрільби з них світові рекорди.

І тому, коли прийде довгождана перемога в нинішній уже затяжній війні з московськими ворогами, серед тих, хто в першому ряді повинен сидіти на урочистостях на оновленому Хрещатику, це має бути сер Борис Джонсон, прем’єр-міністр Великої Британії. Найпристрашніший будівничий нашої Грандіозної Перемоги. Це за його вказівкою одна з найпотужніших розвідок світу — англійська успішно працює на Україну. Британський уряд постійно виділяє нашим збройним силам фінансову, матеріальну підтримку, нові види зброї.

Так і хочеться сказати: «О Борисе, ти, звичайно ж, у всьому правий!» Ти наш найбільший, найближчий друг і опікун. Це має прозвучати у противагу тому, що коли, якщо пригадують старші люди, валився триклятий Радянський Союз, то устої його найбільше розхитував такий завжди напівп’яний русак Єльцин. Якось у тому страшному болоті найближчий соратник М. Горбачова партійний бюрократ і чинодрал Єгор Лигачов, вийшовши на трибуну партійного з’їзду прорік знамениту фразу, котру потім усі повторювали: «Боріс! Ти нє прав!»

А ось сер Борис Джонсон, якраз у всьому правий!

(Далі буде).

НА ФОТО:

1). Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон;