Зараз, можливо, я подивую вас химерним запитанням, пані й панове: чи знаєте ви, що таке Шаргород? Де він знаходиться і хто там мешкає?
Не чекаючи на відповіді, поясню сам. Це районний центр на південному заході Вінниччини, регіон поміж знаменитою Жмеринкою і Могилевом-Подільським – містом, що стоїть на самому Дністрі, на протилежному березі якого розкинулася квітуча черешнево-виноградна Молдова.
Століттями Шаргород був унікальним єврейським містечком. Аж по недавні часи. Тут і по нині збереглися наліплені один на одного житлові кособокі приміщення, з вузенькими кривулястими вуличками. Колись за кожним цим порогом обов’язково торгували. Здебільшого, синькою, голками, резинками для панталонів і рейтузів. Найжвавіше йшов бартерний обмін – на курячі яйця і домашню птицю, часник і цибулю, шмат сала чи на домашню ковбасу.
Єврейка брала в руки зозулястку курку у жіночки, вміло запускала руку в її пірячий зад, щупала і голосно казала:
- Маланко! І ш-ш-шо ти несеш продавати? Твій півень задовбав її. На ній тільки пір'я-пух і кістки. Тут навіть на один суп не вистачить...
- А я що мала його від неї відганяти?! - весело відповідала селянка у білій хустинці.
Я починав свою газетярську долю у приміщенні, котре знаходилося саме в єврейському кварталі. Яких лише там історій не начувся, яких діалогів не познав. Один запам’ятав на все життя. Ось він:
Уранці голосистий Ізя кричить до побратима з другого поверху.
-Сьома! Сьома! Што єта за кабан вчєра прієзжал к тебє с Вінніци?
- Ізя, ти што! – озивається зичним голосом приятель - Єто бил не кабан, а таваріш Бовкун – он заведующій отделом агітації і пропаганди обкома партії… Не смей так о ньом паршиво гаваріть… Ісчо услишіт...
Цей діалог чує вся вулиця, в тому числі і я, сидячи біля відкритого вікна у тісненькому кабінетику редакції районної газети, готуючи передову до завтрашнього номера «Комунару».
Немає нині, пані й панове, у Шаргороді євреїв, опустіло колишнє поселення, побудоване за принципом ластівчиних гнізд. Роз’їхалися його мешканці по всьому білому, великому і широкому світу. Найбільше їх, звісно ж, відбуло до Ізраїлю, Багато перебралося до США, Німеччини, Аргентини. Окремі переїхали навіть до далекої-далекої Австралії.
Немає колишнього колориту в давньому містечку. Залишилася лише при злиті двох річечок Ковбасна і Мурашка стародавня Сінагога, споруджена ще 1569 року.
Чесно кажучи, я іноді скучаю за тим, що було, що бачив і чув у молодії роки у цьому неповторному містечку, і тому вряди-годи телефоную до племінника в Шаргород, залюбки спілкуюся з його дружиною – Ольгою Казимирівною Мельник. Вона вже понад двадцять літ трудиться в Шаргородській міськраді, останніх літ вісімнадцять – депутат міської ради, а головне – беззмінний секретар міськради. Це означає, що вся документальна робота на ній зосереджена. То її найперша відповідальність. Хто, коли й куди виїхав, хто назад повернувся, і таке теж трапляється – усе в неї занотовано. А потім, вельми комунікабельна, світла й привітна вона пані, усіх людей добре знає. Бо тут таки народилася і виросла, своє потомство завела, до університету його уже спроваджує. Всі до неї по довідки і інші документи звертаються. Кому що зі спадщиною вирішити, в документації з'ясувати. Ольга Казимирівна вельми порядна і скрупульозна людина – кожному допоможе. Все знає і всіх. Одне слово, добра людина на своєму відповідальному місці...
-А був колись такий товариш Пальтін? – якось весело справляюся в пані-начальниці…
-О. – підхоплює мій грайливій тон у розмові Ольга Казимирівна, - той, котрий працюючи керівником громадського харчування району балував усе обласне і республіканське начальство знаменитими шаргородськими смаженими мізками телячими...
-І бичачими яйцями також, - у тон їй додаю.
-І то справді був винятковий делікатес, - пояснює дружина мого племінника. - На шаргородські обіди з'їжджалися всі, як на спасівський мед. Щоправда, тепер наші кулінари, ще кращими делікатесами частують. Хоч єврейське населення по світах розїхалося, а їхня багата кухня залишилася нашим людям у добрий і непереквітний набуток. Українці залюбки смакують єврейські страви. От сходіть на наше весілля в Шаргороді, обовязково зустріните традиційні єврейські делікатеси: фарширована риба, помідори, фаршировані грибами, або їхній цимес - зажарка з моркви та чорносливу. Трапляється навіть і кошер - єврейський борщ, поруч із нашим українськм борщем...
Секретар міськради при потребі видасть усю необхідну інформацію про родину, а також те, хто й куди переїхав із його рідних та близьких. Якщо потрібно, допоможе налагодити контакт. Хоч і за океаном. Мила пані Ольга чутлива до людських проблем. Кожному прийде на поміч...
Сьогодні у чарівного секретаря Шаргородської міськради Ольги Казимирівни Мельник славний день народження. І я від імені багатьох наших спільних знайомих, родичів та друзів засилаю у незабутній Шаргород їй щирі й сердечні вітання, з побажаннями добра і вдачі. Нехай вам, мила пані, в усьому благородно везе! Щоб довго ще гарні чоловіки танцювали довкруги вас знамениту польку-бабочку.
