Історія з всепогодним календарем Брюса

Учора, 6 жовтня ц.р., мандруючи у власному авто, почув інформацію FM-радіо про погоду. У кінці випуску, як те буває у серйозних медійників, для цікавості мої колеги подали цікаву інформацію: «… а найхолодніше було цієї пори – 6 жовтня 1979 року – 6 градусів морозу». Я пригадав цю пору, і історію пов’язану з тією погодою.

Працюючи власним кореспондентом обласної газети «Вінницька правда» по групі районів в одній гарній місцині мого рідного Поділля, я почув історію про знаменитий у народі погодний календар Брюса. Мені розповідали, що начебто все відбувалося так. Жила міцна і примітна родина грамотних, толкових, дворянських людей на прізвище Брюс. Мали вони цікаве хобі – щоднини обов’язково записували спостереження за погодою. І не тільки температуру вранці, по обіді і ввечері, а й описували коротко загальну екологічну канву доби. Приміром: ніч була зоряна чи темна, світанок з інієм чи теплий, сонце проснулося заспане чи веселе, умите й привітне. Було тихо зранку чи вітряно. А ще, які по небу бігали хмарки і якої пори доби лише покрапало, а коли впала на землю злива зі страхітливою грозою.

Спробуйте завести подібний щоденник і ви доволі швидко помітите, як це все не просто. Розчарування прийде за тиждень, а то й за місяць. Бо прибутку ніякого, а клопоти замало не щогодинні. А ось Брюси виявилися навдивовижу організованими людьми, з покоління в покоління вели подібні скрупульозні спостереження, старанно занотовуючи їх впродовж не одного століття, не дивлячись на власний настрій, стан здоров’я та й клопоти, які обсідали зі зміною епох. І ось котрийсь з потомків роду, зрозумівши, що в нього достатньо зібралося матеріалів для того, аби на підставі щоденникових записів від дідів-прадідів вивести певну схему циклічності, закономірності погоди. Що за посушливими днями бувають «мокрі», що коли такі-то хмари на небі, то може бути вітряно чи сонячно. Якщо по обіді повівець дме з одного боку, то на наступний ранок чекай роси, або ж умитого й усміхненого сонця.

Одне слово, у погоді існує певна циклічність і залізний порядок речей, нічого випадкового і гармидерного, як у поганої господині на кухні. Бог хазяїн красний і все у нього твориться доладно.

Якісь там десяті чи дванадцяті онуки Брюса-натураліста й обсерватора, після зачинателя блискучої  ідеї дослідництва, розклали все по поличках у закономірностях черговості дощів-туманів-мряк-сонячних днин, і, відтак, сотворили на основі багатолітніх ретельних, ревних, пильних спостережень двохсотлітній погодний календар Брюса. Диво з див людських. Начебто, перший примірник такого всепогодника було видрукувано в кінці серпня 1914 року. Його намножили першим для старших офіцерів царської армії, щоб сидячи в окопах Першої світової війни могли вони планувати наступи військ, орієнтуючись з погодою на тиждень і на декади, місяці, квартали.

Я почув цю історію за обіднім столом з двома головами – колгоспу й сільської ради над Бугом-рікою. Ми тільки приступали до гарячого наваристого борщу в тракторній бригаді. Я візьми і скажи, що це, мовляв, буза, якась доладна казочка, позаяк стільки літератури перечитав, а подібного ніколи не зустрічав.

-Що? –аж підскочив голова колгоспу. – А чого ми завжди встигаємо з усіма польовими роботами? У мене, щоб ви знали, за погоднім календарем Брюса два роки наперед розписано: коли дощ, а коли засуха. Все, знаєте, так чітко співпадає з прогнозом Брюса, аж не віриться, що подібне може бути. Іноді трапляються відхилення в погоді на декілька годин, на пів доби.  Але якщо сказано, що нині задощить – то це точно…

-В окремих місяцях, - уточняє голова сільради, - є випадання певних днів. Начебто пропущені вони…

 Керівник господарства усміхнувся про себе:

-Хто знає, - сказав весело, - може й котрийсь із Брюсів, як оце ми з вами зараз не можемо проминути борщ без чарчини, а які після неї можуть бути записи…

-Та ви розводите мене, - сказав я…

-Миколо! – відкладаючи у бік чарку, звернувся до голови сільради головний господарник. – Сідай у мою машину, і поки вкиплять вареники, привези сюди Петровича з його дорогою реліквією. Кажи, що кореспондент не вірить у його чудо…

Далі все було немовби уві сні. Коли привезли цю зжовклу реліквію, віддруковану на благенькому газетному папері, що надзвичайно потерся від часу і перегортань, і ми почали пригадувати, яка була погода вчора, позавчора, співставляти з тим, що передбачалося календарем Брюса, який лежав перед нами, зрозумів: це справді виняткова реліквія. Це диво з див. Ми там тоді прочитали, що той, 1979-ий рік матиме надзвичайно ранню зиму. У двохсотлітнику Брюса було чітко записано, що перший сніг випаде 16-17 вересня. Будуть ранні морози…

Коли випили по чарчині-другій, а дівчата з кухні вдруге принесли вареники з вишнями, я нарешті відважився попросити… на пару місяців календар. Щоб передрукувати його на машинці. Ніяких ксероксів тоді ще не було. Спершу всі сприйняли моє прохання за невдалий жарт. Але щодалі компанія теплішала. Запаси їстивного і питного у тракторній бригаді були гарні, і в кінці застілля голова колгоспу, звертаючись до Петровича, сивого дідуся, поблажливо сказав:

-Петровичу! А може ми повіримо нашому гостю. Статті пише дуже сурйозні… дуже. І коли обіцяє, що кожного тижня мені дзвонитиме, доповідатиме, що календар живий…

Я поїхав додому з календарем Брюса. Було це в перших днях серпня. Але 1979-ий в моєму житті був переламним. Перед цим викликали до обкому партії і повідомили, що направляють на навчання до ВПШ при ЦК Компартії України. На два роки до Києва. Відмовлятись не можна, коли подібне не влаштовує - клади партквиток і марш з роботи.

Отож, наступного ранку дзвінок: 31 серпня з речами треба бути в столиці, на вулиці Мельникова, поселятися в гуртожиток…

Числа 2-3 вересня зустрічаю в ВПШ новоспеченого першого секретаря Жмеринського міському партії Віктора Кулика. Його молодого потягнули на тижневу перепідготовку. Поки стояли  в черзі їдальні, розмовляли, якраз я й згадав про календар Брюса. Пішли до мене, я йому показав цю дивину, розказав про все. Він сів уважно читати, а тоді заходився виписувати. Коли пізно уночі покидав мою кімнату, сказав:

-Піду завтра в ЦК відпрошуватись з курсів. У нас же в полі вісім тисяч гектарів цукрових буряків. Якщо 16-17-го випаде сніг, а тоді вдарять морози – кінець усьому…

Уранці 17 вересня 1979-го Київ засипало снігом. А 6 жовтня, як вчора повідомило радіо в випуску про погоду, температура повітря складала мінус шість градусів…

Календар я повернув вчасно. Майже весь передрукував. Мав два екземпляри. Але почалися переїзди, десь згубилися. Дуже шкодую, але давно не маю жодного.

Через декілька років випадково зустрів Віктора Сергійовича Кулика зі Жмеринки. Як же ж він дякував мені! Основну частину бурякового клину господарства району викопали до середини вересня. Завдяки календарю Брюса, і нашій випадковій зустрічі…