Чому б граблі не повчали, а серце вірить в чудеса…

Дивуюся черговому глупству людей. Мільйонів. Тих, хто бачили, чи навіть брали безпосередню участь у Майдані. Невже останні дев’ять місяців нічому їх не навчили?

Скажіть, хто Росії без бою, без єдиного пострілу здав Крим? Навіть газорозподільчу станцію на материковій частині України в районі Арабатської стрілки? Звісно ж, виконувач обов’язків глави держави, а ще й прем’єр-міністр. Вони ж приймали остаточні рішення. Відносно всього, що відбувалося тоді.

Знаєте чого до вчора найбільше боялися О. Турчинов та А. Яценюк? Та того, що їм доведеться відповідати за державну зраду. Бо без неї росіянам не вдалося б анексувати нашу автономію.

Але таке було до вечора 26 жовтня, до підбиття підсумків позачергових парламентських виборів. От якби їхній якийсь цей дивний Народний фронт, котрий вигулькнув «знівідки» під самі вибори, як Пилип із конопель, набрав, приміром, 4,9 відсотків голосів, то це б означало, що виборці - не стадо круторогих, яких у черговий раз вирішили обвести довкруги пальця хлопаки із Печерських пагорбів. Тоді б вони завертілися, зрозуміли, що справді в житті нової України за все необхідно відповідати. І за здачу Криму, за не організацію захисту Вітчизни, і за відверту зраду її інтересів, насамперед. А ще більше за розвал економіки у період весни-літа-осені 2014-го. Це вже, щоправда, більше стосується незмінного прем’єр-міністра. Ви ж погляньте, які «блискучі» результати має цей організатор виробництва. За часи його правління вартість долара США зросла майже вдвоє, вартість пального подорожчала майже у стільки ж. А на скільки зросли ціни у магазинах і на ринках, комунальні послуги? На скільки дорожчим стало життя в порівнянні з початком нинішнього року?

І ось результати виборів перекреслили всю можливу відповідальність за гріхи цих «вождів» перед народом. Он чому вони такі веселі нині. Тільки й стрекочуть, що про нові портфелі. На фоні того, що напівпорожні газові сховища, що продовжується війна на Сході країни. Що купівельний баланс сімей українців катастрофічно скоротився. Більшість родин уже живе впроголодь, але ще навіть зима не прийшла. Що ми стали платити 1,5 відсотки на війну. А ось завдяки старанням того ж таки «рятівника і благодійника» А. Яценюка будемо ще й сплачувати, лишень запрацює новий парламент, по 26 гривень з кожного квадратного метра житла. Про деталі нової «обдиралівки» більш детально читайте тут. Бо цей вельможний пан навчився лише так керувати: придумувати нові й нові податки для громадян. Фактично переклав усі проблеми держави на простих людей, до речі, скорочуючи відрахування з бізнесу, тобто людей багатих.

Багатомільйонне стадо в чергове купилося на слащаву рекламу про те, що Яценюк найкращий прем’єр за всі часи незалежної України. Смішно і навіть дурновато виглядає та звучить, з огляду на ситуацію, яка складається насправді. Але орава залюбки повелося на такий дешевий трюк. І ви ж погляньте, кожен п’ятий виборець проголосував за цей фейк. Врятувавши тим самим від відповідальності і дружка Яценюка, який допомагав Путіну анексувати Крим. І тепер уже й цей теж хоче золотого портфеля. Ви ж, мабуть, чули заяви…

Не держава мудрих людей, а орава мазохістів з бігу по… граблям. На втіху всім зрадникам і розтягаям держави.

А на затірку скажу й таке.

Була єдина ідеологічна партія в парламенті – ВО «Свобода». Яка за два роки жодним розробленим і внесеним на розгляд законом, жодним голосуванням не дала й натяку на зраду національних інтересів народу, з усіх сил відстоювала державотворчі інтереси України. Відверто і чесно боролася з різних мастей українофобами.  У неділю, 26-го, не проголосували за неї. По суті, мовчки викинули, виперли з парламенту. Що ж, тепер будете, шановні, милуватися комедіями від клоунів Олега Ляшка, насолоджуватись першими ораторськими вправами дивних волонтерок і менеджерів із Самопомочі. Слідкувати за руками наперсточників, яких, ох, як же їх і багато пройшло до парламенту за списками і під вітрилами НФ та БПП. Як на мене, то шило поміняли на шоколадне мило. А все запечатали опозиційним блоком шуфричів та бойків.

Що ж стосується «Свободи», то її вожді та вождики самі в усьому винні. Тому, що не вміють вони працювати з людьми. Докажу це на власному прикладі. Погортайте мої пости блогу. За останні роки я підготував десятки публікацій на підтримку цієї політичної сили, хоча не був членом цієї партії, не знався з жодною живою душею з цього осередку. Іноді робив це в такі моменти, коли їх не підтримував ніхто в Україні. Як, приміром, тоді, коли І. Мірошниченко та Б.Бенюк нам’яли боки одному відвертому українофобу, який пригодувався в кріслі керівника Першого телеканалу. (Про це читати тут. До речі, зверніть увагу скільки людей прочитали ту мою публікацію.) Ви думаєте, хтось колись із керівництва «Свободи» бодай мені подякував чи вирішив хоча б познайомитись з письменником-симпатиком. Ви гадаєте таких багато у них?

Ось тому й програли. Через те, що в одну мить забронзовіли. Який вихід у них? Їхати на східний фронт, спокутувати провину перед народом…