Не те що їсти, гавкати не дають...

Тільки не вважайте мене за циніка, антипатріота, закликаю бути реалістами: Крим уже в Росії, він окупований, це нині чужа територія. І потрібно жити чітко усвідомлюючи цю даність.  А це насамперед означає, що з рашизмом потрібно починати боротися економічно.

Так складається, що замість того, аби годувати Крим із материкової України (знайте, що півострів заробляв сам на себе  лише 2 мільярди гривень, а для прожитку його населенню, не для процвітання – підкреслю, а лише для того, аби прогодуватися, йому потрібно було щорічно через перешийок подати ще 6 млн. гривень із державного бюджету), ми нарешті можемо зекономити цю кількість коштів. І не тільки. Ми маємо заробляти на тому, що Крим для Росії територіально - острів, а для нас - півострів. Що ми справді отримавши його замало не пусткою шістдесят років тому, начинили його рятівним у солончаковій, богарній зоні степу зрошенням, а також енергетичними потужностями. Створили виробничу інфраструктуру іригаційних споруд, дали містам і селам світло і тепло. Значить нині маємо повне право брати за міжнародними стандартами достойну ціну за подачу води, електроенергії, газу.

Росіяни кажуть, що через море кинуть газогони. Для спорудження буцімто газопарової електростанції, оскільки з розвитком "Чорноморнафтогазу", видобутого ним газу може з часом вистачити для місцевих потреб. А ось з самозабезпеченням електроенергією величезні проблеми, в межах до 90 відсотків необхідність зовнішніх потреб.  Так що  нині викладайте, будьте ласкаві, кровні грошики за те, що споживає вами окупована, загарбана, протиправно привласнена територія. Щодо цього не забуду просто таки, як на мене, золоті слова пані Саманти Пауер, представника США, сказані на восьмому лише нинішнього місяця (!) проведеному позачерговому засідання Ради Безпеки ООН із врегулювання російсько-українського територіального конфлікту:  «Злодій може будь-що вкрасти, але це, аж ніяк не значить, що воно йому належить. Такий закон життя…»

Як свідчать попередні підрахунки експертів, перехід на світові ціни у відносинах із Кримом може дати Україні можливість одержати додаткові надходження до державного бюджету в розмірі від 2,6 до 4,7 млрд. дол. США (26–47 млрд. грн.. за курсом 9,95 грн./дол.). При цьому зазначу для порівняння, що в проекті кошторису країни прогноз доходів зведеного бюджету на 2014 рік становить 498,9 млрд. гривень... Підрахуйте, яка це частка…

Я розумію, подібне дещо виглядає схожим на торгівлю власною територією, і що найстрашніше – начебто й долями українців, які залишилися в Криму і далі вважають себе громадянами нашої держави.

Насправді, це зовсім не так. Просто Україна потрапила до ситуації,  аналогів якій у світі майже не було, окрім, можливо, позиції 1921 року, пов’язаної з долею спірних між Фінляндією і Швецією Аланських островів , про що я детально розповідав у ось цьому посту блога – читайте тут. Тому шукати спосіб розв’язання проблеми нашим політикам, керівникам держави потрібно і день, і ніч – і для звільнення півострова від агресорів, і для конкретної допомоги буквально кожній українській сім’ї, котрі опинилися в ролі заручників агресивної окупаційної політики Кремля.

На фоні цих подій мені, як громадянину, ніяк не второпати того, чому так виходить, що буквально весь світ гнівно засуджує рашизм, анексію, нахабне загарбання РФ територій сусідньої незалежної, суверенної держави, а всередині самої України, подекуди на сході і півдні, є люди, які підтримують агресорів. Заплівши помаранчево-чорні смугасті банти власовців, ці пройдисвіти звірячими виразами облич замість державних українських прапорів вивішують над нашими державними установами російські триколори, вимагають в унітарній державі, де можливий лише загальнонародний плебісцит, якихось протиправних регіональних референдумів. Злобна п’ята колона ординців, іще більші вороги нашої незалежності, ніж ті, котрі цілодобово катаються попід українськими територіями на БТРах і танках…

І не відають, либонь, куди рвуться бандюки і недоучки?

Аби краще уяснити, що на них чекає в тій путлерівській раші, поясню картинкою зі свіжого анекдоту.

Виплеканий і ситий херсонський пес вирішив збігати, трошки пожити в Криму за правління москалів.

Через три доби повертається через кордон, ледве ноги волочить. Хвіст не ковбаскою над спиною кручений, як було до цього, а мітлою по землі тягнеться…

Сільська тічня запитує:

-          Тобі що там їсти не давали?

-          Та не тільки. Але й навіть гавкати…

Отож, начувайтеся, агенти Кремля з українськими паспортами в кишенях…