Яких "революцій" ми хочемо? Зміни в країні залежать від кожного з нас

Революції 21 століття демонструють нестабільність політичних систем. Особливо яскраво це проявляється на пострадянському просторі. Україна – дуже молода. Але за свої двадцять «з хвостиком» років кілька разів змінювалася з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку. Сьогодні необхідність нівелювати посаду президента до статусу «весільного генерала» актуальна для України, як ніколи. Прості люди, на хвилі протестів, здатні на унікальну самоорганізацію, самомотивацію і самоврядування.

У країнах ЄС сьогодні – практично досконалий рівень самоорганізації населення для захисту своїх прав і свобод. Грубо кажучи, це діюча система: людина – профспілка і громадянський рух – соцмережі. І така система працює. В Європі кожен громадянин усвідомлює свій маленький вплив на політику ЄС, власний уряд і, в результаті виходу на вулиці, домагається переговорів, реакції влади і, відповідно, змін.

Проблема України в тому, що влада вкінець знахабніла і навмисно ігнорує власний народ. Ми, і це правда, маємо справу зі злочинцями. Більше того, у відповідь на народне обурення, або просто переступає через закони, або карає «стрілочників». Наразі це ніяк не можна назвати адекватною відповіддю на запит суспільства до змін.

Саме тому українцям необхідно і далі діяти самостійно, не сподіваючись на «доброго царя».

Тому, потрібно продовжувати самоорганізовуватися для захисту своїх законних прав. Як показує практика, Майдан живе своїм самостійним життям, навіть коли влада його намагається не помічати.

Досягти своїх цілей Майдан може, по-перше, за допомогою соціальних мереж і «сарафанного радіо», коли працює самоорганізація українців. Так, вже сьогодні, люди «з вулиці» збирають кошти на те, щоб зігріти і нагодувати Майдан, забезпечити учасників акцій медичною допомогою, правовим захистом та охороною тощо.

По-друге, враховуючи, що від неділі до неділі на Народні Віче збираються сотні тисяч людей, працює і самомотивація – шлях від «так потрібно» до «так хочу». Це спільна мета – покарати винних у розгоні Євромайдану 30 листопада і провокаціях 1 грудня, а також тих, хто віддав злочинний наказ. На Майдані, і у всієї України існує ще більша мета – змінити себе, змінити свій спосіб життя, насправді, стати європейцями тут і зараз.

По-третє, на Майдані працює самоврядування. Люди самі вирішують, хто буде працювати на кухні, а хто – охороняти периметр. Саме таких народних ініціатив боїться влада (замість того, щоб скористатися їх досвідом). Більш того, народну ініціативу влада всіляко намагається стримувати. І навіть проголошує народ своїм ворогом!

Що ж, можливо, ми сьогодні для влади вороги. Але для Майдану головне сьогодні – не зупинятися. Коли кожен учасник акції, його родичі, близькі та знайомі, перейматимуться цими трьома складовими – самоорганізація, самомотивація та самоврядність – зміни в Україні буде не зупинити. Ми починаємо змінювати країну з себе. І шлях до цієї мети, пройдений разом, стає значно коротшим.