Українська профтехосвіта – неприваблива та нецікава. Й непотрібна?

Вчити практичного досвіду нічим, дітям здобуття такої освіти нецікаве,викладачі у відчаї.

Рік тому, на початку своєїкаденції депутата Київської обласної ради, я почала активно боротися за захистпрофесійно-технічної освіти, утримання якої всіляко намагалися передати нарівень комунальних закладів та залишити в містах обласного значення.

Ця ситуація несла собою загрозу тим, щоголови міст, керівники відповідних департаментів та областей, неусвідомлюючи загальну ситуацію із освітою ПТУ в країни, могли мимоволі знищитиїї. Але всі ми, небайдужі, боролися разом спільно з профспілками, й цього недопустили.

Наразі я не зупинилася надосягнутому й почала розбиратися з тим, які першоджерельні причини плачевноїситуації стану профтехосвіти в Україні й в Київській області зокрема.

Як виявилося, основною проблемою українськоїпрофесійно-технічної освіти є її неконкурентноздатність. Діти незацікавлені йти вчитися в заклади профтехосвіти, адже вони не мають цікавихпрограм навчання, немає належної матеріально-технічної бази, яка б надавала нетільки базові знання, а й гарну сучасну практику.

Минулого року в складі робочоїделегації я відвідала Німеччину, де розповіла баварським партнерам, що вУкраїні дійсно є проблематика з розвитком профтехосвіти й галузь знаходиться вповному занепаді. Німецька сторона запропонувала нам допомогу й з часом будестворена спільна робоча група, яка опікуватиметься розвитком нових сучаснихпрограм.

Паралельно я провела опитуваннязакладів професійно-технічної освіти на тему: «Що саме їм не вистачає для того,щоб вони, створивши матеріально-технічну базу, могли повноцінно надаватипрактичні навички своїм учням». Зібравши інформацію, я взяла її до загальногобалансу та відправила зверненням до Київської обласної державної адміністрації,як до розробника регіональних програм розвитку освіти, щоб вони врахували впрограмах на 2017р. реальні потреби закладів ПТО в матеріально-технічномузабезпеченні.

Нашим закладам профтехосвіти невистачає банальних речей: нових швейних машинок, на яких би дівчата мали змогуладно шити, кухонної техніки як-то міксерів та тестомісів для кулінарів,тракторів для майбутніх пахарів,  – всьоготого, що допомагає здобути практичні навики застосовуючи теоретичні знання.

Також, для того, щоб створити в Київськійобласті майданчик для спілкування викладачів та керівників професійно-технічнихзакладів, їх студентів, роботодавців, що зацікавлені в працівниках-спеціалістах,я ініціювала закласти в програму розвитку освіти Київщини на 2017р. проведеннятак званих форумів-ярмарків по профорієнтації.

 Суть їх полягає в тому, що збираються разомпредставники бізнесу певного напрямку та галузей та разом із викладачами такерівниками ПТНЗ та студентів визначають напрямки, які є необхідними для роботодавців,корегують діючи навчальні програми, створюючи таким чином такі, яких потребуєконкретно замовник, тобто бізнес.

Так, треба визнати – в нас немаєсучасних швачок, сантехніків, електриків, але нажаль ніхто нічого не робить втому напрямку, щоб змінити якість підготовки кадрів. Тому, наше основнезавдання – не постійно висловлювати своє незадоволення, а починати реальнозмінювати ситуацію.

Що робити?

Розробляти нові навчальні програми.

Запроваджувати в Україні дуальну освіту – це освіта, яка дозволяє здобуватитри дні на тиждень базових теоретичних знань, а два дні з тижня проводитипрактичні заняття.

Створювати саме ті програми, якими є необхідними сьогоднішнім роботодавцям,та які будуть виробляти саме ті навички, що потрібні самому працівнику всучасному світі.