Луснув банк, а платить бізнес?

Останні декілька років український бізнес зазнає істотних ризиків не тільки від держави та недобросовісних партнерів, а ще й постійно наражається на небезпеку втрати власних коштів у банках. Статистика сумна: з 2014 року в Україні більше 60 банків стали неплатоспроможними. При цьому наше законодавство хоч і зобов’язує тримати кошти на банківських рахунках та здійснювати платежі у безготівковій формі, але покладає усі негативні наслідки кризи банківської системи на вкладників: адже ніяких юридичних гарантій повернення грошей, якщо банк «накаже довго жити», просто не існує.

Нещодавно визнано неплатоспроможним один із великих банків України  - Фідобанк. Цікавим є момент, коли саме банк припинив здійснювати платежі – наприкінці дня 16 травня, тобто коли до граничного строку сплати податку на прибуток за 1 квартал 2016 року залишалися лічені дні. Тобто вкладники - платники податків перерахували кошти на сплату податків та зборів, банк прийняв їх квитанції, а пізніше ці гроші не перерахував та, звісно, не повернув. І хоч платник податків виконав усе залежне від нього і в цьому разі не може бути винен, податківці на це не зважають і вимагають повторної сплати.

Тож, попри втрати власних коштів, підприємці наражаються на ризик стати об’єктом переслідування податкової, якщо банк, перш, ніж стати «проблемним» офіційно, не проведе платіж по сплаті податків.

Так, наприклад, в листі ДФС від 13.08.2014 №1128/5/99-99-20-03-01-16 зазначено, що «незважаючи на причину несплати податкових зобов'язань, зокрема, у разі порушення банком строків виконання доручень клієнтів на переказ коштів, Кодекс не звільняє платника податків від обов'язку сплатити основну суму податкового зобов'язання або податкового боргу, а податковий орган, відповідно, - від стягнення такого податкового боргу. У разі ненадходження грошових коштів на бюджетні рахунки органу державного казначейства і незарахування їх до дохідної частини державного або місцевого бюджетів податкові зобов'язання або податковий борг не можуть вважатися погашеними.». Близька за змістом позиція висловлена ДФС і в листі від 20.11.2015 № 24785/6/99-99-10-03-02-15 .

Логіка фіскалів проста – розбиратися з банком довго і складно, а от з живого працюючого підприємства ще раз взяти податки більш реально. І тут починається: податкова вимога, опис майна в податкову заставу, дзвінки і погрози арештувати рахунки.

Саме в таку ситуацію потрапив наш постійний клієнт. Не плекаючи надій щось довести в фіскальних органах вищого рівня, ми оперативно звернулись до суду, оскарживши рішення податкової інспекції.

Повідомлення про судову справу утримало податківців від подальших активних дій. А саму справу в суді першої інстанції нам вдалося виграти та довести, що клієнт ні в чому не винен, а рішення фіскалів є неправомірними, адже податки підприємство сплатило і нести тягар подвійної сплати не мусить.

Суд підтримав заявлену нами правову позицію, та зазначив, що враховуючи, що позивач сплатив зазначене у спірній вимозі податкове зобов’язання у визначений ПК України строк, проте на рахунок одержувача зазначена сума не надійшла не з вини платника податків, а з вини банку, отже позивач звільняється від відповідальності, що вказує на необґрунтованість та протиправність оскаржуваної податкової вимоги та акту опису майна у податкову заставу. 

Як висновок: не слід сліпо «вестися» на погрози податківців, які прагнуть перекласти відповідальність проблемного банку на плечі підприємця. Оперативне реагування, якісне та аргументоване відстоювання інтересів в суді дозволить крок за кроком перемогти у війні з фіскальною машиною та ненадійною банківською системою.

Передрук матеріалів цієї статті без чіткого посилання на ім’я автора та компанію, у якій автор працює, а також джерело запозичення - є порушенням авторських прав та тягне за собою відповідальність передбачену чинним законодавством. У разі виявлення подібних фактів автор статті  залишає за собою право діяти в рамках українського законодавства.