"Червоний" проти Українства

З ідеологічноїточки зору фільм «Червоний - прекрасний витвір пропаганди українства, яке єчесним, заповзятим та завжди бореться проти системи. Прекрасно розкрита темаросійськомовних українців, які спочатку були «за Сталіна», а потім згадали своєкоріння, та кримських татар, які пліч о пліч стають з українцями у боротьбі протимосковітів. Паралелі доволі топорні, але зрозумілі, якраз такі, щоб пересічнийукраїнець все зрозумів і відчув гордість за себе.

Ну, і звичайно,в кінці фільму ворог знищений, etc.

Але якщо все ж замислитись над співвідношеннямукраїнства та героя-упівця «Червоного», то перед нами відкриється доволісуперечлива картина. І вона складається з декількох елементів:

По-перше,якось же всі ці прекрасні люди і герої у цей концентраційний табір потрапили. Апотрапили доволі просто - ведучи нерівний бій із переважаючими силамисупротивника в той час, як більшість українців (відсотків так 90), або лишилисьпо хатах, або вступили до лав Червоної Армії і бадьоро крокували в бік смертіпід «Марш слов’янки», але в напрямку Будапешту.

По-друге, ті,хто залишились по хатах, дуже плідно співпрацювали з НКВС і розбудовували радянськесвітле майбутнє активніше, ніж будь-який москаль з-під Коломни.

І, по-третє,навіть, якщо б герої фільму «Червоний» повернулись додому, що доволі сумнівно,їх за півгодини здав би сусід. Звичайно, він би пояснив це собі та дітям, щотреба було захисти себе та родину, що його б і так спіймали. А здобуття Україноюнезалежності, розповідав би, як весь час боровся в підпіллі з радянщиною. Такийсобі «підпільний Кіндрат».

І виходить, щоЧервоний не уособлення українства, а його найбільший антагоніст. Тому що вінпротиставляє боротьбу мовчазній згоді, мовчання на противагу «стукачєству» тавбивство ворога - конформізму.

Українці – ценащадки тих дев’яноста відсотків, які мовчки розбудовували комунізм та стукалина сусіда. І це треба прийняти. Не живуть у Львові нащадки листопадового чину,так само, як і в Одесі майже немає нащадків тих, хто героїчно її боронив віднімецьких загарбників у 1941 році, тай в Києві не так вже багато людей, які цемісто будували роками.

Ми інші. Минащадки тих, хто вмів пристосовуватись. Хтось більше, хтось менше. І зрозумівшице, в нас є можливість, працюючи над собою, передати нашим дітям якості, якібули в Червоного, прищепити їм ген порядності та чесності перед самим собою.

Але навіть ізтаким складним минулим ми вистояли на Майдані, йшли з дерев’яними щитами накулі вбивць і шляхом титанічних зусиль зупинили ворога на Сході та ПівдніУкраїни, та звільнимо нашу землю від внутрішніх та зовнішніх окупантів. Ікожного вечора ми на день ближче до перемоги.

Слава Україні!