Право на правду

Вільна людина тільки тоді є вільною, коли може спокійно і вільно висловлювати свої думки. Свобода слова та віросповідання - це фундамент нової української нації. Тієї нації, яка в муках народжувалась під кулями на Інститутській. Свобода – це наркотик, і якщо ти хоч раз відчуєш її смак, ти не зможеш більше жити без неї. Право говорити та бути почутим, право захистити свою думку і не боятись отримати за це по зубах, чи бути звинуваченим у співробітництві із ФСБ, СБУ або марсіанами - ось саме це право є однією з базових складових геному нашої нації.

Як це не дивно, але влада вже упродовж останніх двадцяти років намагається цього права українця позбавити. Нехай, це робили Кучма чи Янукович, врешті від останнього ніхто і не вимагав розуміння тонкої душевної організації українця та знання творів Шевченка. Врешті-решт у глибині душі всі ми розуміли, що спокійне життя в Україні «проффесору» точно не загрожує.

Коли майже не щодня ми змушені чути від геращенків-луценків-порошенків про недопустимість критики влади, про гру на руку Кремля, та  побажання всім відправлятись на фронт, у нас, не згодних з офіційною і прямою лінією партії, виникають питання: «Хто Ви такі? Хто дав Вам право узурпувати правду? Чому в Україні поступово вводиться монополія на слушну думку? Чому замість того, щоб дослухатись до українців, влада нищить соціальні ліфти, та закриває комунікаційні шлюзи? Чому замість того, щоб виховувати вільного українця, Ви випестуєте лизоблюдів та посіпак?»

На жаль, ця влада приречена. І не тому що вона добра чи погана. Зовсім ні. Її проблема в космічній неефективності. Адже важко зараз знайти країну в світі, де б народ дав такий гандикап довіри для проведення реформ, а можновладці, замість того, щоб вхопитись за цей шанс та разом із країною здійснити цивілізаційний прорив, м’яко кажучи, його змарнували. Реформи підмінили симулякрами, патріотизм - підлабузництвом.

За влучним висловом Валентина Гладких: «революція відбулась не через те, що в Президента прізвище починалось на Я, а тому що створені умови позбавляли українця можливості нормально жити». На жаль, влада не розуміє цієї аксіоми, та продовжує за допомогою проплачених ЗМІ та блогерів душити відмінну від неї думку. «Зрада», - єдиний термін, яким можна охарактеризувати дії Банкової, - перетворено в мем. Добровольців перетворено мало не на маргінес,  волонтерам чітко вказано, що в їх послугах держава більше не має потреби.

Чергова кліка, яка за жартом долі прийшла до влади і, не усвідомлюючи того, що колись за свої вчинки доведеться сплатити, продовжує показувати нам свій зад, при цьому посміхаючись білозубою посмішкою «західним партнерам». Але прийде час, коли громадянське суспільство пред’явить рахунок до сплати і дасть копняка всім коаліційним шулерам. І не допоможуть ані стогнання про гру на руку Кремля, ані скавчання про те, що не слід розгойдувати лодку, в якій люди гроші перевозять. Нічого не допоможе. А армії відгодованих журно- та блогошлюшок увіп’ються в горло колишнім власникам, адже своя сорочка завжди ближча до тіла. Чи не так?