Про складність в оцінках моралі, Instagram-спільноту, приватність та культуру відмови

Коли стало відомо про проведення БДСМ-вечірки українських Instagram-мільйонників, я подумала про декілька речей. Про очевидну та свідому спланованість появи цього контенту в публічному доступі. Про те, що, на жаль, цей антиморальний вчинок здійснили люди, які є моделлю поведінки для багатьох підлітків. І про складність у вимірюванні самого поняття «моралі». Про те, що, швидше за все, cancel culture – культура відмови – не спрацює для ведучого та учасників гучної туси. Й про те, чому в принципі все це відбулося. 

Отже, в суботу, 27 листопада, коли Україна відзначала День пам’яті жертв Голодомору, у львівському Будинку вчених відбулась гучна вечірка в стилі БДСМ на честь дня народження одного із західноукраїнських блогерів-мільйонників. Ведучим був Володимир Остапчук, на ній були присутні  декілька інших Instagram-селібрітіз з 1+млн підписників. Все це транслювалось в Instagram stories фігурантів вечірки. 

Проведення таких святкувань не заборонено в День пам’яті, коли державні прапори вивішують з чорною стрічкою, коли покладаються вінки й проходить хвилина мовчання. Блогери та організатор не могли не знати, що це за день, проте свідомо провели гучне святкування й свідомо транслювали його в Instagram. 

Коли про це стали писати у медіа, ініціатор цього дійства став виправдовуватися, що він не винен, що День пам’яті припав саме на його день народження і він нікому не дозволить його зіпсувати. Пікантності історії додалися фото з Instagram ведучого Володимира Остапчука з підписами про «голодну тусу».

Коли я прочитала про все це спершу в Instagram, потім в медіа, у мене виникло море запитань. 

До прикладу, про те, що блогери-мільйонники (а їх там було більше ніж 5, про що згадують в медіа) дуже добре знали, що ця історія розлетиться по Instagram. Мені особисто їх блогерами назвати важко, бо я там блогів не бачу, лише цифрове беззмістовне сміття без суті і сенсів, на яке підписані мільйони людей. Але нехай вони будуть блогерами – їх так прийнято називати. Чи була ця акція свідома щодо її наслідків? Чи ми бачимо глибоке переконання в тому, що будь-який розголос, навіть такий – це добре? 

Коли пан Баранський розмістив в декількох stories антиукраїнські заяви, його звільнили і це було певним проявом cancel culture – культури відмови – явища, яке передбачає відмову мати справу з людьми, чиї цінності не співпадають з цінностями роботодавця чи рекламодавця. Декілька років тому популярна англомовна фітнес-блогерка розмістила фото із роздягальні спортзалу із старшою повнуватою напіводягненою жінкою на задньому плані та приписом про те, що їй гидко на таке дивитись. В результаті через обурення підписників блогерка вибачилась, але ще їй довелось відповідати в суді за розміщення фото без згоди тієї жінки та сплатити чималий штраф. 

Якими будуть наслідки цього вчинку для українських Instagram-селібрітіз? Я чомусь думаю, що ніякими. Було б добре, якби рекламодавці, завдяки яким ці юні особи можуть собі дозволити те, що не може дозволити в Україні лікар чи професор, відмовилися від співпраці з ними. Звісно, можна сформулювати це пафосніше – що реакція на такий вчинок є іспитом українського суспільства на зрілість та моральність. Проте я не буду кидатися такими заявами. Та я й не впевнена, що цей іспит ми складемо. 

Мене особисто найбільше засмучує те, що ці люди є величезними авторитетами та навіть кумирами для підлітків. Прикладом, моделлю поведінки для тих, кому 13 чи 15 років. Коли батьки розповідають про якісь історії майже 100-річної давності, а люди, на яких дівчата та хлопці хочуть бути схожими, не лише не згадують ті історії, але й гучно святкують, то це ж мозок може вибухнути. Кому вірити? На кого орієнтуватися? 

Моралі в цій історії про моральність немає. Є кейси для лекцій. Є історії для роздумів. Хотілося б почути позицію рекламодавців. Проте без особливих сподівань.