Чи можливо реформувати суддівську систему таким чином, щоб не виникало питань що до поточної ефективності, і відповідності основним принципам: незалежність, самостійність судів, рівність перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, прав
Відповідно до положень Конституції України, правосуддя в Україніздійснюється виключно судами. Суди складають третю, незалежну від інших гілкувлади в Україні. Структура, та основні принципи здійснення правосуддявизначаються Конституцією України, законом України „Про судоустрій та статуссуддів”.
Чи відповідає реальний стан суддівської влади в Україні законам,Конституції? Чи є позитивні зміни, пов’язані зі змінами як і в політичномужитті країни, так і у свідомості українців? І чи можливо реформувати суддівськусистему таким чином, щоб не виникало питань що до поточної ефективності, івідповідності основним принципам: незалежність, самостійність судів, рівність перед законом і судом, гласностіі відкритості судового процесу, право на оскарження судового рішення, забезпечення доведеності вини, змагальністьсторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судомїх переконливості, підтримання державного обвинувачення всуді прокурором, забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язковість рішень суду?
Причини неефективності суддівської влади та кроки до їїреформування. Заразце питання є нагальною потребою, тому що виконавча та законодавча влада вже зазналикардинальних змін, крім того, великі надії на успішне оновлення влади в країніпокладені на результати дострокових президентських та парламентських виборів.
По-перше.Виникає питання кадрового оновлення. Але, враховуючи кількість суддів в України(13 тисяч осіб), відразу постає питання: а хто буде професійно здійснюватиправосуддя? І яким чином (повністю чи вибірково і за яким принципом) будутьоновлюватись лави тих, хто здійснює правосуддя.
Однозначно,зміна ВСІХ членів Вищої ради юстиції (далі – ВРЮ) та Вищої кваліфікаційноїкомісії суддів України (ВККСУ) – це перший крок для кадрових змін у суддівськійсистемі, так як ВРЮ – орган, що відповідає за формування суддівського корпусута здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів ВСУ та вищих спеціалізованих судів,а стосовно апеляційних та місцевих судів - розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарноївідповідальності. Тобто, ВРЮ – є органом,який РЕАЛЬНО впливає на професійну діяльність суддів та має достатньо інструментівдля реагування на підтверджені факти порушення присяги суддею.
Інший, не меншважливий орган, що впливає на формування суддівського складу, є Вищакваліфікаційна комісія суддів України, яка здійснює добір кандидатів на посадусуддів, вносить рекомендації до ВРЮ щодо кандидатів на посаду суддів, порушуєдисциплінарні справи та веде дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих таапеляційних судів, затверджує порядок проходження спеціальної підготовки напосаду судді. Вочевидь, перед кадровими змінами слід змінити (удосконалити,або, фактично, привести у відповідність до існуючих реалій) законодавство щодоскладу ВРЮ та ВККСУ. Діюче законодавство передбачає, що до складу цих органівмають входити, в тому числі, і судді, а до ВРЮ – і Генеральний прокурор. Втакому випадку залишається дуже велика ймовірність «рокіровки» посад з метоюнедопущення зламу існуючої системи. Тим більше, що кадрові зміни необхіднопроводити в комплекті з процесом люстрації механізм і правові засадиякої не визначені.
Тому, фактично, втрачається весь існуючийсуддівський корпус (а це – професійні судді, практика яких однозначно єздобутком) та всі адміністративні посади в суддівській владі. З іншого боку очевиднавибірковість люстрації та кадрових змін несе реальну загрозу неефективності реформуваннясуддівської системи.
В такому випадку,можливо, буде корисним залишити кваліфіковані суддівські кадри на громадськихзасадах, без наділення їх реальної владою, а лише з дорадчими функціями(звісно, за їх попередньої згоди) при нових адміністративних суддівськихпосадах.
Крім того,недооціненим, на мій погляд, на сьогодні є орган суддівського самоврядування –Рада суддів. Корисним буде розширити її вплив на формування нового суддівськогокорпусу та участь у притягненні суддів до відповідальності. Але, знову ж таки,такі норми потребують законодавчого закріплення.
Неоднозначною, на мійпогляд, є і діяльність Конституційного суду України. Декларативно – це орган,який забезпечує верховенство Конституції України над всіма іншими правовиминормами. Але вже декілька років цей орган є інструментом закріплення дужесумнівних норм та способом легітимізації суперечливих норм шляхом визнання їхконституційності. Діяльність КСУ в такому напряму призвела до повної втрати нимавторитету, більше того, в умовах досить сумних прогнозів фінансового стануУкраїни, було б корисним призупинити (скасувати – цей більш радикальний крок)роботу КСУ, вивільнивши тим самим такі необхідні для бюджету кошти, що йшли напідтримання КСУ, утримання його апарату. Серед фахової спільноти вже деякий час формується думка, що в даних реаліях, КСУ являє собою «Колос на солом’яних ногах».
Таким чином, ці крокипо відновленню авторитету та ефективності суддівської влади в Україні необхідновпроваджувати негайно, разом з прийняттям закону про люстрацію, відповідно доякого (і після прийняття якого) слід починати втілювати такі радикальніреформи.
