До осені сфера комунального міського пасажирського транспорту може бути доведена до межі, за якою її відновлення буде уже неможливим. І те, що країну може охопити транспортний катаклізм, якщо до вересня не буде вирішено проблему із заборгованістю з виплати
До осені сфера комунального міського пасажирського транспорту може бути доведена до межі, за якою її відновлення буде уже неможливим. І те, що країну може охопити транспортний катаклізм, якщо до вересня не буде вирішено проблему із заборгованістю з виплати заробітної плати транспортникам є цілком реальним.
Транспортна галузь занепадає через те, що підприємствам не вистачає обігових коштів. Причина - значна затримка, а то й не отримання взагалі державних субвенцій за перевезення пільговиків. В результаті маємо катастрофічну заборгованість із виплатою заробітної плати, а також відсутність будь-якого оновлення парку тролейбусів, трамваїв та автобусів.
За даними моніторингу НФПУ, заборгованість із виплатою зарплат лише у 13 областях України, де є найбільша заборгованість, складає понад 105 млн. гривень. Особливо заборгували своїм працівникам «Київпастранс» - 40,9 млн. грн., «Дніпропетровськийелектротранспорт» - 19 млн. грн., Харківське КП «Міськелектротранспорт» - 11 млн. грн., Севастопрольське КП «Севелектроавтотранспорт» - 10 млн. грн.. На сьогодні, заборгованість по зарплаті транспортникам складає від двох до п’яти місяців.
Тому, не дивно, що трудові колективи залишають досвідчені водії, транспортний парк перебуває у аварійному стані, а умови праці для транспортників за останній час значно погіршились.
Пройде ще три місяці, завершиться сезон відпусток, і навантаження на комунальний транспорт збільшиться. І якщо брати до уваги, що стан комунального транспорту в Україні є найгіршим за всі роки його існування - міські тролейбуси та автобуси, або перестануть працювати, або стануть загрозою для життя пасажирів.
Знайти вихід, щоб зберегти галузь та вивести її на належний рівень можна. Для цього, по-перше, необхідно забезпечити належне виконання бюджету, зокрема, у частині компенсування витрат за перевезення пасажирів пільгових категорій. Причому дане питання повинно бути взято під особистий контроль Прем’єр-міністра. По-друге, необхідно запровадити пряме дотування комунального транспорту, як це існує, зокрема, у багатьох країнах ЄС.
Крім того, варто було б розглянути можливість альтернативних механізмів компенсації витрат на перевезення пільговиків, наприклад, впровадження адресної фінансової допомоги.
