Великий переділ світу: тепер у режимі онлайн

Нещодавно екс-голова Google та Alphabet Ерік Шмідт висловив припущення про роздвоєння Інтернету на паралельні американський та китайський сегменти уже до 2028 року. Як це позначиться на вільному статусі глобальної павутини, і до якого із сегментів належатиме Україна?

Колишній CEO компанії Alphabet і голова Google Ерік Шмідт на одній із своїх недавніх зустрічей передбачив поділ інтернету на два великих сегменти. У першому буде головувати США та американські фірми, а на чолі другого стане Китай. Такий сценарій, хоч яким би фантастичним він не скидався на перший погляд, насправді все ж має високу ймовірність справдитись.

По-перше, на сьогодні інтернет-ринок Китаю вже і так є доволі відособленим. Мова не лише про так званий «великий китайський фаєрвол», що блокує доступ до багатьох ресурсів, серед яких Facebook, Google та YouTube. Справа у тому, що на даному етапі ці сервіси навіть потенційно не змогли б ефективно конкурувати на внутрішньому ринку Піднебесної з уже існуючими та популярними місцевими аналогами.

В 2006 році Google намагався потрапити на ринок Китаю. Але в 2009 доступ до пошуковика стали блокувати після того, як він відмовився виключити із видачі опозиційні сайти. Далі його частка на ринку впала майже до 0%, а короткий період «відлиги» не закінчився нічим, окрім нового блокування. Сьогодні частка Google в Китаї все ще досить низька, натомість на ринку головує справжній місцевий гігант – китайська пошукова система Baidu.

В дечому схожа доля спіткала і Uber. Американський сервіс перевезень намагався підкорити Піднебесну, але йому стали чинити законодавчі перепони. При цьому місцевим аналогам, серед яких Didi, ніхто подібних палиць в колеса не ставив. В 2016 році, втративши близько 2 млрд USD за півтора роки, Uber продав свою китайську дочку місцевому лідеру Didi Chuxing та пішов з ринку.

Так само в Китаї не дуже-то користуються звичними нам месенджерами на кшталт Viber, Telegram чи WhatsApp. Замість цього місцеві жителі переписуються через WeChat та QQ – продукти китайської фірми Tencent Holdings Ltd.

Варто наголосити, що у більшості випадків іноземні фірми не можуть ефективно працювати в Піднебесній зовсім не через культурні особливості або обсяг ринку. Найчастіше вони зустрічаються із непереборною адміністративною силою. Таким діям з боку китайської влади є декілька популярних пояснень.

Найперше – це протекціонізм. Логіка за цим аргументом проста – навіщо віддавати гроші із потенційно найбільшого онлайн-ринку по кожному із сегментів за кордон, якщо їх можна залишати всередині економіки, в тому числі генеруючи робочі місця в Китаї.

Друга версія – це жага влади до тотального контролю. В цьому випадку, американські чи європейські фірми є потенційно набагато менш принадними в питаннях потурань цензурі. Із теорій змови – це існування в місцевих продуктах так званих «бекдорів», через які влада потенційно може у декілька кліків дізнатись про всі переписки, переміщення чи банківські рахунку будь-кого із громадянина.

Але набагато більш вірогідною є комбінація обох версій. І гроші за кордон витрачати не хочеться, і цензурити інтернет потрібно. Також сюди треба додати фактор м’якої сили – впливу Китаю на сусідні країни та регіони. Виходячи на іноземні ринки із власними IT продуктами та займаючи там значні частки, Китай може ефективно формувати навколо громадян і суспільств інформаційні кокони. Тобто, якщо американський підхід і фірми ратують саме за всеосяжність та загальнодоступність інформації, Китай може робити ставку на протилежному варіанті. Поступово, за рахунок своїх сервісів, він може формувати у населення певних держав прихильну позицію, а також регулювати їхнє відношення до тих чи інших подій.

З іншого боку, інтернет уже давно і так не є однорідним. Наприклад, поруч із відомим нам сегментом Surface Web, який можна відобразити у стандартних браузерах та знайти через Google, існує так званий DarkNet. В ньому можна придбати майже все та за 20 хвилин сеансу не менше, аніж декілька разів порушити закон. Існування цього сегменту у вигляді паралельного – доступного технічно, але такого, що не перетинається із традиційним вебом – гарна ілюстрацію того, якою може стати глобальна павутина через 10 років.

Що стосується України, то ми, очевидно, будемо жити в американському сегменті, адже давно потрапили саме в нього. Ми шукаємо інформацією через Google, використовуємо пошту на Gmail, ставимо друзям лайки в Instagram та Facebook, катаємось на Uber і щоденно спілкуємось через WhatsApp. Таким чином, доволі зрозуміло, що нашими головними провайдерами послуг в інтернеті є американські фірми, і даний тренд уже нікуди не подінеться. А якщо китайці все-таки намагатимуться просувати у нас свої сервіси, скоріше за все вони робитимуть це шляхом демпінгу. В цьому сценарії ми отримаємо просто більший вибір софту та продуктів за порівняно менші кошти.

Із мінусів для нас – фактична неможливість, якщо поділ все-таки остаточно закріпиться, працювати одразу на два ринки. Так чи інакше, але українським стартапам треба буде сегментуватися або в Азію, або робити ставку на США, Європу і Австралію. Натомість американські фірми отримають серйозне обмеження потенціалу захоплення нових ринків. Це, у свою чергу, не зможе не відобразитись на впевненості інвесторів і, як наслідок, на вартості їх акцій.

Сучасний світ вступив в нову фазу глобалізації завдяки інтернету. І тому досить іронічно, що саме глобальна павутина може стати фактором нового поділу – на китайський та американський сегменти. А якщо враховувати, наскільки сьогодні популярними та всеосяжними є інформаційні технології, стає очевидно, що такий переділ, якщо він все-таки станеться, то буде не точковим, а системним. І, цілком імовірно, позначиться на розвиткові світу набагато більше, аніж навіть Brexit чи торговельний протекціонізм Трампа.