Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.09.2012 10:32

Літак “Україна” повинен нарешті злетіти

Народный Депутат Украины 6 созыва, фракция "Реформы ради будущего"

Я хочу розповісти вам про реалії, які є в нашій державі, щоб ми спустилися з примарних небес, навіяних політиканами або подекуди безвідповідальними тимчасовими представниками влади, і подивилися в очі правді.


  Я хочу розповістивам про реалії, які є в нашій державі, щоб ми спустилися з примарних небес,навіяних політиканами або подекуди безвідповідальними тимчасовимипредставниками влади, і подивилися в очі правді.

  Я багато подорожую Україною, проводжу зустрічі. І кожнатериторіальна громада, колектив з яким я зустрівся, дарує мені ще більше новихемоцій, переконань або підстав для роздумів. Можливо саме під цим впливом  я хочу в стислій письмовій формі, в режимістенограми однієї з зустрічей із педагогічним колективом школи Бердичівськогорайону, розповісти вам про свої переконання, - політичні і економічні.Розповісти вам про реалії, які є в нашій державі, щоб ми спустилися з примарнихнебес, навіяних політиканами або подекуди безвідповідальними тимчасовимипредставниками влади,  і подивилися в очіправді.

 Про що миговоримо між собою? Ми настільки політизовані, що знаємо все про всіх.Приходячи додому ввечері або спілкуючись із колегами, смакуємо останні дрязги вПарламенті або Уряді, місцевих осередках виконавчої влади або органів місцевогосамоврядування. І на всі наші біди ми знаходимо винних. Наші вердикти прості:Вона винна, чи Він, депутати винні,  чиперсонально Кучма, Єхануров, Ющенко, Тимошенко, Янукович, Азаров,  Путін, Барак Обама, Перес Де Куєльяр... ми говоримо про якихосьмільйонерів,  хто де вчиться, в кого що є– проте ми не говоримо лише про наші проблеми, що оточують нас, від яких намстає все гірше і гірше.

Давайте зараз переглянеморетроспективу, яка називається «Україна 1991–2012 року». Уявіть, що сьогодні1991 рік, ми з вами тільки-но вийшли з виборчої дільниці після голосування наРеферендумі. Проголосували за незалежність України, а також проголосували зароздержавлення сучасної економіки, якщо пам’ятаєте. Пішли додому, випили чарку,лягли спати.

Прокинулися вчораввечері – 2012 рік. Вийшли на вулицю і спитали в друзів, а де я? Що з Україною?Чи перегнали ми Китай? Росія позаду чи попереду?

Не будемо в нашихдискусіях торкатися питань корупції, імперських амбіцій (які, запевняю, мимали), не кажучи про ядерну зброю та систему колективної безпеки, які у насбули. Поговоримо про соціалку і економіку.

Отже, 91 рік,як ми засинали ?

Перше – в 91-му мипишаємося власною державою, ми знаємо, що ми попереду всіх і, що Україна обженеРосію, тому що в Росії немає, скажімо так, працьовитого українського народу. БоУкраїна має все для того, щоб бути першою: кращу землю, освічене населення,технології і проектні інститути, космос і авіацію, розвинену енергетику і…бажання мати Незалежність.

Ми пишаємося тим,що Україна виробляє найдорожче, що можна виробляти, – розумовий продукт. Мипродаємо технології. (Я відкрию вам можливо секрет, що на виробництві булочокчи молока грошей не заробиш, заробляють, окрім монополій і надр, лише на чомусьвищому – технологіях, виробництві, патентах). Ми продаємо технологію і навіть говоримо про те, що всі науковці,наприклад Японії, ганяються за нами, щоб «вкрасти» наші технології.

Ми живемо в державі,яка займає двадцяте місце в світі за рівнем промислового виробництва. Попередулише велика шістка (Росія стане сьомою лише через декілька років), і мивиробляємо станки, обладнання, комбайни, інструменти, усе це продається на весьсвіт.

При цьому Держава –учасник соціально-економічних відносин, побудованих в Україні. Ми маємо майже100-відсотково державну форму власності на засоби виробництва. Існує системадержавного замовлення на сільськогосподарську, промислову  продукцію, на освіту, на прикладну науку,створення робочих місць. Держава виконує функцію головного цінорегулюючогооргану.

Ми навчаємося увищих навчальних закладах, і разом із нами вчаться студенти, які розмовляютьіншими мовами – українська, китайська, німецька, португальська, англійська. Чому?Тому, що український диплом можна обміняти на роботу, при цьому це можназробити не тільки в Україні, але і закордоном. Тому до нас їдуть представники111 країн світу.

Село живе і маєгроші. Ми живемо на селі, де біля нас знаходиться надвелика кількістьінфраструктурних об’єктів, які перебувають не в тому стані, як зараз, а «трохив іншому». На селі функціонують  школи,подекуди технікуми, а 8 сіл в Україні мають філії ВИШів.

Діє системакооперації при колективній обробці землі, крупно товарного сільськогосподарськоговиробництва. Інфраструктура та територіальна громада  живуть за рахунок прибутку, якийотримують  колгоспи і радгоспи. Селяни вперіод урожаю здебільшого заробляють більше, ніж у місті. Я, будучи студентом у1989-1991 роках, їздив до студентських будівельних загонівПетропавловська-Камчатського, Харкова, Пітера. Ми працювали на селі. Чому? Бо молода людина, будуючи  на селі корівники, ферми, будинки, дороги моглазаробити до півтори тисячі карбованців за три-чотири місяці. Де можна було заробити таке? Це було абсолютнонереально в місті. На селі були гроші!

До речі, щодогрошей. Дохідна частина державного бюджету 1991 року дорівнювала 675млрд карбованців або 888 млрд доларів (курс 0,76 крб/$).

Все. 1991 рікзакінчився. 

Уявіть собі, щоми сьогодні прокинулися у 2012 році.

Почнемо зтехнологій. Технології ми більше не продаємо, бо їх нема. Останні прикладніінститути, скажімо так, призупиняють свою діяльність остаточно, бо державногозамовлення на їх специфічну продукцію нема вже багато років. Проектні інститутипродаються нечистими на руку чинушами за приміщення, щоб зробити в них черговийрозважальний центр або базар. Вчених, які ще 20 років тому несли «золоті яйця»для держави та були предметом гордості, зробили жебраками, як і сільськихголів, - «Дайте хоч щось, хоч якусь зарплату». І городів своїх у них немає.Тому й високий відтік закордон. Люди розбігаються нібито із тонучого корабля.

Друге питання. Зарівнем промислового виробництва Україна посідає 163 позицію в світі. Попереду двікраїни Африки. Ми вже не виробляємо станків, обладнання, інструментів такомбайнів. Споживаємо імпортне, здебільшого китайське. Наприклад в Житомирській області дивлюся з зацікавленістю,коли бачу китайський тракторець, навіть хочу зупинитися, спитати, скільки ж тивіддав за це? І скільки ж воно буде працювати? При цьому ми ще донедавна маливласні потужності для виробництва подібної техніки. Немає про що навітьговорити, але, ще 10 років тому, ми казали один одному: нічого, що комбайнів непродаємо, ми все ще займаємо перше місце в світі за рівнем експорту прокату:труби, катанки, арматури, прутка тощо. На сьогодні ми втратили і це. Боздебільшого експортуємо металевий концентрат. Зараз ведуться переговори ізРосією та Німеччиною про продаж сирої руди. Як бачите, рівень промисловоїдеградації не тільки вражає, але і вбиває. І це, друзі, відбулося не за 200років, і навіть не за 100, а за 21 рік незалежності. Шлях із зірок виробництвадо сировинного придатка.

Ми живемо вдержаві, в якій біля нас у вищих навчальних закладах вже не вчаться студенти,які розмовляють іншою мовою, бо український диплом не можна поміняти на роботунавіть в Україні. На сьогоднішній день, якщо молода людина приходить до роботи,де вже немає державних місць, їй кажуть: «Три місяці стажу потрібно». А звідкийого взяти? Намалювати самому чи що?

Ми живемо всистемі, в якій молодий фахівець не може отримати ні квартири, ні соціальногопакету, нічого. Бо держава самоусунулася від виконання своїх завдань. Відповідьна все одна: грошей у бюджеті нема.

Село. Страшна картина. Кооперації нема, інфраструктурначастина знаходиться у зруйнованому стані. Ви самі все бачите. Чому на селінемає грошей? Бо прибутків немає. Бо виробництво забили, наче скотину. Бо нічимприкрити срамоту і починити клуба. Бо розучилися працювати колективно.  Бо тотальне безробіття і відсутність будь-яких перспектив. Сільський голова з сільською радою перетворилися на хлопчиківдля биття. Вони, маючи функціональні обов’язки, нічого не можуть, бо грошейнема. Збирають гроші на гробки, на огорожу, на смітники… і чекають черговоготраншу субвенції із бюджету згори, які приходять все рідше і рідше.  Продали все. Але це не вирішить питання посуті, бо село здебільшого можна порівняти із родиною, в якій одночасно не сталогрошей. Можна міняти, можна продавати, можна проїдати, але воно закінчується.Село жебракує. Майже  52%  жителів сільської місцевості України живутьза межею бідності, 98,2% бідують. Тобто ми, маючи ще 21 рік тому величезнийпотенціал, будучи державою, що займала 17 позицію в світі за рівнемагрокультурного виробництва, дійшли до такого? Ми бідні, як церковні миші. Всядержава на сьогодні деградувала, впавши до рівня країни Африки.

Рівень нашоїдеградації, до речі, і моральної, досяг межі. Коли, наприклад, в одному з сілБердичівського району, розповідаючи про нашу всеукраїнську ініціативу «Рукадопомоги», яка тільки в Житомирській області обстежила 11,5 тисяч Житомирян, япідняв питання: хто був на акції «Рука допомоги»? Всі мовчать, а один чоловік ікаже - я був. Я питаю: а звідки ви взнали про акцію? Село дружнє? Із сусідамидружите?  Він відповідає: взнав про акціюз оголошення в районній газеті. Село дуже дружнє. Сусіди спілкуються кожногодня. Тоді я питаю: «а сусід ваш був?» Він каже: «ні». А чому? Він каже: «боне знав ». Уявіть собі… Або інший випадок. При проведенні акції водній із лікарень на вході лежала непритомна дитина. Дитина 6-ти років безсвідомості. Скільки людей пройшло – невідомо. Не менше 10-ти. І лише літняжінка з паличкою підняла крик.  Це ж неп’яничка. Це ж дитина. Уявіть собі, кожен вважав, що хтось інший, а не сам,повинен допомогти. А дитинка лежить. За радянських часів вбили б за такубайдужість, ну просто вбили б. Але сьогодні це для нас норма. Безумовно, не длявсіх. Але запевняю, піраміду Маслоу ніхто не відміняв. Бо лише неголодна людиназдатна піднятися до рівня соціалізації. Або віра в Господа. Я, до речі, віруючалюдина.

Черствістьз’явилася. Знаєте чому? Тому, що економічне підґрунтя змінилося, і мисприймаємо світ зовсім по-іншому. Бо економічна складова впливає на нашусвідомість.

Щодо держави та їїролі взагалі все недобре. Державна форма власності на засоби виробництваскоротилося до 3-4% (майже до нуля). Ціновим регулюванням держава неопікується. Система державного замовлення в сферах прикладної науки, освіти,утворення робочих місць, сільськогосподарської та промислової продукції  зруйнована або ведеться в невеликих обсягахчерез посередників. Дохідна частина державного бюджету, у порівнянні із 1991роком, скоротилася у 20 разів і складає трохи більше ніж 46 млрд. доларів (у1991 – 888 млрд. доларів). Все сказане є наслідком того, що держава,відсторонившись від виконання притаманних їй функцій – фактично перестала самазаробляти кошти та втратила свою здатність нагодувати медицину, освіту, науку,село, розвиток та перспективи України в цілому, та позбавила себе самогоголовного почесного права – піклуватися за рівень життя громадян України.

Підведу підсумкипорівняння моделей 1991 та 2012 років:

Навіщо я вамнамалював таку страшну картину? Бо ви все це знаєте і без мене. Можливо лишебез деяких цифр або порівнянь. Я хочу, щоб ми зрозуміли, що непомітно, кожногодня впродовж 21 року, ми деградували не тільки в економічному сенсі, але й уінших напрямках буття. І перший, хто подав нам приклад, – сама державнасистема. То хто ж винен? Що з цим робити? Як нам вийти з ціє ситуації? Про цепоговоримо далі.

 


Показник, характеристика

Україна 1991 року

Україна

2012 року

Інші країни

Дохідна частина  державного бюджету

675 млрд. крб.

370 млрд. грн.

 США – 14,7 трлн. $

або в валюті

888 млрд. $

46 млрд. $

Державний сектор

97%

3-4%

США – 29,6 %

Німеччина – 30,4%

Франція – 40-50%

Швеція – 64%

Державна система регулювання цін та ціноутворення на товари, послуги

100%

0%

США – 5-10%

Франція – 20%

Греція – 20%

Японія – 20%

Система державного замовлення без посередників

100%

3%

США    20%

Франція – 24%

Німеччина – 15%

Природні копалини та монополії (державний видобуток, виробництво)

100%

4%

За розрахунками незалежних американських експертів, у країнах з розвиненою економікою рівень приватизації ренти досягає 1/3 національного доходу. В інших (сировинних) країнах ця цифра істотно вище.

 

Сучасний світ іУкраїна.

Напевно нормальна зточки зору психологічного стану людина, на питання хто ж винний у тому, щовідбулося, надасть відповідь: Тимошенко, Янукович, Ющенко, Кучма, Кравчук, Єхануров, Азаров, депутати… Всі, окрімсамого себе. А я вам стверджую, що будь-хто з перерахованих політиків нездатний на зміни такого масштабу та таку деградацію. Бо винний кожен з нас:наше рішення 91 року про роздержавлення економіки та системи регулювання, непасе задніх наша млявість та байдужість або неактивність, коли ми всі все щечекаємо, що хтось за нас підніме яблуко і дасть його нам до рота. Бо миприйняли хибне рішення в 1991 році щодо роздержавлення. Бо ми 21 рік летимо вбезодню, економічну безодню. Всередині літака міняються команди харизматичнихполітиків. То Вона зверху, то Він. Ми політизувалися, і дивимося шоу, бігаючикомандами за кожним з них. Але літак «Україна» падає. І він впаде, якщо не буде кардинальних змін у системі державнихзаробітків, регулювання та активної позиції.

Пам’ятаєте такуустанову, яка називається Міжнародний валютний фонд? Знаєте таку? Чим вамзапам’ятався Міжнародний валютний фонд минулого року? Нам говорили: хочетеотримати позичку – 7,5 млрд. доларів? Хочете? Ви ж бідні та можете житисьогодні тільки за рахунок податків та позичок. А ну піднімайте вік пенсійнийдля жінок до 60 років. А в цьому році що пропонує МВФ?  Хочете мільярд баксів? Ну тоді перенесіть стовідсотковувартість газу на населення. Знаєте, що це значить? Для того, щоб рядовамешканка наприклад Одеси, яка має пенсію 1150 і платить за двокімнатну хрущобу620 грн. на місяць, платила 920 грн. Я перекладаю для вас людською мовою:  щоб вона фізично вмерла!

 А що пропонував МВФ у 1991 році? Оці заклики,що були – «Держава є поганим власником». Говорили про те, що лише вільний риноквідрегулює все. Говорили, що держава повинна відмовитися від практикидержавного регулювання, планування, ціноутворення. І держава відійшла,відсунулася, втекла. І усі ми проголосували за стовідсоткове роздержавлення. Ащо ж відбулося в економічних системах країн–засновників МВФ? Можливо, в нихтака сама ситуація? Бо ми так виховані, що коли пропонуємо другу чи подрузіщось, радимо найкраще. Тобто в економічній системі усіх країн-учасників МВФповинно бути 0% державної форми власності на засоби виробництва,відстороненість від ціноутворення, планування, регулювання, замовлення??? Тодавайте подивимось на ці країни.

 Сполучені Штати Америки за підсумками 2012року в сукупному державному бюджеті мають майже 30% доходів, отриманих саме зарахунок державного сектору. А у нас 3%. Тобто, нам показали, куди рухатися, алесамі туди не пішли. Можливо у Німеччині щось не так? У Німеччині теж більше30%. Франція – 47%. Швеція – 64%. Тобто виходить, що для того, щоб виживати,всі сучасні економічні держави обов’язково мають у своєму кошику, державномубюджеті не менше 30% доходів з власного виробництва.

Я наведу вамприклад. Скажімо, на селі мешканці мають доходи від  720 до 1250 грн. Яких звичайно не вистачає, іщо ж ви робите? Щось вирощуєте для того, щоб продати. Що ще? Їдете назаробітки. Що ще? Тобто, ви можете поїхати на заробітки, ви можете позичити, виможете піти і шукати іншу роботу, можете щось розпродати, а якщо нема? Тоді випочинаєте поратися на городі, тримаєте домашнє господарство. Цибуля, часник,картопля, теля, порося, кури. Вам що — подобається гнути спину? Чи може вамподобається рано вставати? Навіщо? Бо хочете вижити! Тобто, ви фактичностворюєте гарантовану частку доходів сімейного бюджету, яку спрямовуєте назахист свого життя: щоб там не було, я з’їм і виживу. Власне господарство є вашим порятунком. І длядержави, за аналогією, порятунком може стати лише власне виробництво, якеповинно формувати 30% частку доходів державного бюджету. Якщо цього «теля»нема, то державі нічого їсти.

Потрібно, щобз’явилася система державного замовлення, система державного виробництва,система державного планування, без цього майбутнього в України нема, бо цереальний досвід всіх інших розвинених держав .

Сьогодні основнимджерелом наповнення державного бюджету України є податки. У системі, де державане сприяє розвитку підприємництва, а лише збільшує податковий тиск – природно,що бізнесмени усіх рівнів, як риби, ховаються під корягами, рятуючись відрозорення. У такій системі, де бюджет формується силовими методами, не можебути стабільності й завжди існуватиме корупція. Стабільною дохідною частиноюбюджету, як ви бачите з таблиці, може бути лише власне державне виробництво, контрольнад природними копалинами та ключовими монополіями, а їх в Україні нема.

Цікава річ. Алерозвинені капіталістичні держави світу крім власного виробництва (в середньому30%), що гарантує власні видатки на соціальну сферу, розвиток держави та оборону,мають інше джерело доходів – природні копалини та монополії. Так, у Німеччиніця стаття державної політики додає до державного бюджету до 32% доходів. Бо закожну тону металевого концентрату  бюргермає заплатити до державного бюджету 45 Євро. А в Україні – майже нуль. Тому, щоплата за отримання ліцензії коштує копійки. Чи то по-держав-ному? Чи такийпідхід може бути притаманним бідній державі, яка має при цьому такі багатікопалини та надра? Чому ці надра передані 250-ти родинам у безкоштовне користування- в той час, коли 45 млн. людей потерпають? А чи ви знаєте, що зміна наповернення природних копалин і монополій до реальних доходів державного бюджету– це лише одне голосування 226 депутатів Парламенту за проект закону «Прореальні рентні платежі на природні копалини»? Такі норми законодавчої змінистримуються ось уже 16 років поспіль парламентськими партіями без винятку, самечерез наявність у кожній із них лобі земельного, природних копалин тавиробництв, що живуть за рахунок субвенцій з державного бюджету. Виходить дивнаріч: парламентські політичні партії шкодять розвитку власної держави. Саме так.Тому, що ставлять інтереси партії вище, ніж інтереси держави. Як ви бачите,змінити таку ситуацію в парламенті може лише група депутатів, на кшталт сьогоднішньоїгрупи «Реформи заради майбутнього», проте яка буде мати не 19 депутатів, яксьогодні, а 119 або 150. Депутатів, обраних за одномандатними округами,депутатів, як не мають партійної, фінансової та кримінальної залежності таоб’єднаних єдиною метою – будівництвом України. Які будуть здатні не тількизламати хатки згідно з 46 законами, як це зробили «Реформи заради майбутнього»(серед них ЗУ «Про ринок землі», «Біометричні паспорти», «Приватизаціювійськового майна» тощо), а продавили би та розчавили це ганебне лобі,повернувши українцям право на надра, монополії та відродивши на законодавчомурівні державний сектор.

А тепер давайте нажиттєвому прикладі розглянемо головне питання.

Коли ми йдемо наринок чи у магазин, у нас є якась передбачена на це кількість грошей. Як завждитреба купити все. Що ж ми робимо для того, щоб не вийти за межі бюджету? -Беремо папірець, олівець і складаємо список. Підраховуємо витрати, ще разкоригуємо покупки і врешті-решт приходимо до остаточного списку.  Тобто ми не тільки плануємо, заощаджуємо таекономимо, але й чітко уявляємо собі, що ми хочемо купити, його кількість,якість, колір і навіть запах. Ми уявляємо кінцевий продукт в усіх йоговідтінках за декілька годин або й днів до придбання. Така ж сама процедура намивикористовується, наприклад, при будівництві будинку, сараю, собачої буди.Розробляючи паперовий проект  ми тимсамим формуємо уявлення про кінцевий продукт в усіх його тонкощах: розміри,потреба в матеріалах, послідовність робіт. Чому ми це робимо? Бо знаємо, щодосягнути того, чого не уявляєш, не можна.

А тепер питання: вичули колись, яку державу ми будуємо 21 рік поспіль? Яка вона – Українамайбутнього? Скільки в ній вікон, дверей, з чого вона зроблена? Як держава заробляєгроші на утримання безкоштовної освіти або медицини, які джерела фінансуваннясоціального сектору, прикладної науки, розвитку, промисловості, села? В якихнапрямках ми маємо бути першими у світі через 10 років? Відповідь проста: МИНЕ ЗНАЄМО ЯКА ВОНА, УКРАЇНА МАЙБУТНЬОГО, яку треба побудувати. Побудувати, розробивши чіткий нарис кінцевогопродукту,  розбивши цей продукт начастини і задавши просте питання: що треба зробити, щоб кожна частина в насз’явилася – розробити Проект розвитку держави із усіма ризиками, ресурсами,відповідальними, термінами та витратами. Так виходить, що 21 рік поспіль, з1991 по 2012 змінилося безліч урядів, провладних команд, політиків, а Україна,наче підбитий літак, летить вниз. Наче нас усіх у 91 році посадили в ящик, в чемодан, дали нам копняка, і мипливемо по річці, такі горді, знаєте... один берег, інший, і ми, опустивши очі, пливемо - втотальну бідність і деградацію. Бо ми нічого не робимо для того, щоб поплисти вінший бік, бо ми не розуміємо куди і як.

Ми не поставилиперед собою мету, ми проїдаємо самі себе. 21 рік поспіль кожен, хто приходив довлади, казав: «Я зроблю вам майбутнє». Напевне, думаючи, що гроші для такихзмін можна взяти з державного бюджету наче з тумбочки, як в анекдоті пробілявку.  На передодні виборів політикимасово їдуть у найвіддаленішу глибинку із питанням: «Ну що у вас тут? Дорогинемає? Зробимо. Що у вас, оперного театру, як в Одесі, немає? Зробимо, тількиоберіть». Зрозумійте, це лише бажання прийти до влади, а потім не знати, якпристосувати владні повноваження до розбудови, бо не знаючи, куди плисти, мивсі пливемо разом за поводирем не в той бік - і це горе української політики.

Для того, щобзмінити ситуацію, треба зрозуміти, що саме змінювати, яка це Україна 2030 року? Моє бачення я виклав у власній передвиборчій програмікандидата в депутати. Але базові риси можна визначити одним реченням: держава,будуючи економіку змішаного типу, контролюючи природні копалини та ключовімонополії, повернулася до виконання своїх функцій, про які забула за 21 ріканархії, непрофесіоналізму та безкарності.

1.   Визнавши хибність шляху на тотальне роздержавлення тасамовідсунення від регуляції економічних процесів в Україні, взято курс навідновлення державного впливу на економічні процеси, бо тільки з гарантованихдоходів (власне виробництво, кооперація з сільським виробником, природні копалини та монополії) можна гарантованопідтримувати високі стандарти розвитку України.

2.   Відновлена та діє система державного замовлення у прикладній науці, освіті, медицині, виробництві,системі колективної та внутрішньої безпеки, сільськогосподарському виробництві;

3.   Відновлена та діє система державного планування,ціноутворення та регуляції.

4.   Відновлено контроль держави над проривними копалинами таключовими монополіями;

5.   Пріоритетними напрямками розвитку України стали: власне(державної форми власності) виробництво в інноваційних напрямках та монополіях ; прикладна наука; енергетика; сільське господарство;космос; авіація; транспорт та логістика; IT -технологіїта комунальне господарство.

6.   Державні фінанси мають чіткий рівень доходів із таких джерел: державне виробництво (більше 30%); природнікопалини та монополії (більше 30%); податки та збори, кордони та ліцензії, іншіджерела доходів (до 40%). Дохідна частина державного бюджету зростає кожногороку не менше ніж на 10 млрд. US $ з метою досягнення 2030 року показника у 230 млрд. US $.

 

На завершення.

Вихід є. Україну щеможна врятувати. Але зміни повинні робити живі люди. Тому потрібно, щоб упарламенті нарешті з’явилася група соціально зрілих людей, які здатні змінюватиі хочуть цих змін. Які не мають партійної, фінансової, кримінальної залежності,які поставили Україну вище, ніж все, що у них є в житті. І саме такапатріотична група незалежних депутатів розпочне тяжкий процес змін нашогопохмурого майбутнього на справжнє, на те майбутнє, про яке усі ми мріємо. 

Моєму сину сьогоднічотири роки. Якщо він стане дорослим, і раптом на той час, не дай Боже, удержаві нічого не зміниться на краще, якщо я йому про все це розповім, то вінскаже: «Тату, цього не може бути. Ти ще тоді все знав? Чому ж ви так нічого іне зробили?»   І я не буду знати, що йомувідповісти. Бо тоді я помру від сорому за сьогоднішню слабкість ібезпорадність.

Тому я жадаю змін.Не завтра. Сьогодні. Зараз. Бо  яукраїнець, і хочу жити в щасливій, сильній і справедливій державі. У великійукраїнській родині, біля моїх рідних і близьких, які не знають жаху відсутностіправа на життя.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net