Після поразки Клінтон у США вибухнули антитрампівські акції протесту. Хтось може побачити в цьому лише прозаїчну поведінку тих, чий кандидат програв. Одначе за цими протестами стоять дуже серйозні тенденції, які стосуються усього Заходу.
Після поразки Клінтон у США вибухнули антитрампівські акції протесту. Хтось може побачити в цьому лише прозаїчну поведінку тих, чий кандидат програв. Одначе за цими протестами стоять дуже серйозні тенденції, які стосуються усього Заходу.
Типовими учасниками антитрампівських протестів є чорношкірі американці та іммігранти. Акції протесту та відверті погроми за участі чорношкірих уже стали для США буденними речами. Тому на те, що сьогодні відбувається під хештегом # TrumpProtest, можна дивитися як на відлуння заворушень у Фергюсоні та Балтиморі (листопад 2014 року і квітень 2015-го) чи навіть масових безладів, які відбулися за півтора місяця до виборів в місті Шарлотт в Північній Кароліні. Під США закладена порохова діжка соціально-расового протистояння. Політика “позитивної дискримінації” відносно чорношкірих лиш заохочує їх ще активніше протистояти білій частині населення. Іммігранти вмотивовані виступати проти Трампа, розуміючи, що його президентство може завадити їхній натуралізації.
Тут важливо зазначити, що в разі перемоги Клінтон корінні американці могли б назавжди позбавитися можливості обрати президента, налаштованого захищати кордони. Потрапляння до США ще більшого числа іммігрантів, їхня швидка натуралізація і надання їм соціального забезпечення перетворило б американців на електоральну меншість, нездатну захистити власні права через звичні демократичні процедури.
Отож, одна зі складових антитрампівських протестів — це лобіювання окремими групами американського населення своїх етнічно-расових і соціальних інтересів. Хтось вийшов на вулиці, відстоюючи свої інтереси як іммігранта, хтось — мотивуючись чорним расизмом або побоюючись, що соціалістичним ініціативам демократів настане кінець.
Але для нас найцікавіша участь у протестах представників не соціальних низів і кольорових етнічних груп, а саме білих і переважно небідних американців.
На антитрампівських протестах можна помітити символіку ЛГБТ, транспаранти з феміністичними гаслами і... наругу над американською символікою. Спалення прапорів США стало родзинкою тих акцій, де активну участь брали студенти. Також можна помітити перевернуті прапори з нанесеними на них лівацькими знаками.
Дивлячись на цей “антиамериканський” вимір антитрампівських протестів, пригадуєш лозунги в стилі “Я не британець — я європеєць” під час мітингів проти Brexit. Ненависть до власної нації і країни стала одним із важливих трендів серед частини університетської молоді на Заході. Наявність суспільних груп, агресивно налаштованих відносно консервативних політичних сил, є характерною не лише для США та Західної Європи, але й для Центральноєвропейського регіону. Але, коли ми звернемо увагу на риторику протестів проти “Права і справедливості” у Польщі, то побачимо там намагання оскаржити “монополізацію” патріотизму правими силами. Противники ПіС виходять на вулиці, говорячи “Ми також польські патріоти!” (нехай ці слова і не завжди відповідають дійсності). А от ближче до Атлантичного океану потреби називати себе патріотом немає — проголошуючи свою відданість ідеям та цінностям гендерної теорії, ЛГБТ та мультикультуралізму, можна відверто зневажати власну націю і висміювати патріотизм як явище.
За іронією долі американці першими випробували політику позбавлення народу права на національну гордість. З подачі США після Другої світової війни Німеччина стала експериментальним майданчиком самозаперечення і самобичування народів Західної цивілізації. Денацифікація не обмежилася покараннями реальних злочинців та знищенням структур, пов'язаних із NSDAP, — німців змусили соромитися власної німецькості. Те, що було апробовано на німцях, стало універсальною схемою нав'язування народам Західної цивілізації комплексу історичної провини. Не стали винятком і американці. Багато з них перетворилися на таких собі мисливців за привидами, для яких “White supremacy” — один із найстрашніших фантомів.
Поєднання ненависті до власної національної і расової приналежності з іншими ліво-ліберальними установками створює ідейно-ментальну основу для виникнення явища анти-народу. Анти-народ тісно взаємодіє з представниками етнічних меншин — як маргіналізованими, так і такими, що продовжують жити у закритих спільнотах з високим рівнем солідарності та плекання власної ідентичності.
Функціональна сутність анти-народу полягає у стримуванні будь-яких здорових ініціатив по зміцненню національної ідентичності корінного народу, відновленню його суверенітету, поверненню суспільства до базових, природних норм та цінностей. Те, наскільки наявність анти-народу залишатиметься для Трампа викликом, залежить від того, наскільки сам Трамп буде вірним своїм обіцянкам оздоровити Америку.
Загалом же, існування анти-народу (у більш чи менш вираженій формі) є викликом для будь-яких сил, що стоять на позиціях порятунку Західної цивілізації. Комусь може здаватися, що, опинившись при владі, ці сили мають іти на значні компроміси в ім'я короткочасної політичної доцільності. Але реальність є такою, що, не вибивши опору з-під ніг анти-народу, через десять-двадцять років врятувати народи Заходу від зникнення буде неможливо. Враховуючи загальні тенденції до посилення правих сил, варто сподіватися, що вони йтимуть на мінімум компромісів, адже на кону дуже велика ставка.
