Спогади про моє перше судове засідання в суді касаційної інстанції

Більшість судових засідань досвідченного адвоката проходять для нього досить звично та буденно. Готуючись до судового засідання ми, адвокати, вже наперед здогадуємось, як воно буде проходити та що на ньому буде відбуватись. І досить часто все так і відбувається. Однак інколи, до чого адвокат завжди має бути готовим, виникають непередбачувані речі, які потребують від нього орієнтування по ситуації, певного креативу та швидкої реакції. На мою думку це і є однією з ознак досвідченості та професіоналізму адвоката.

Однак для юриста, який тільки починає шлях у професії, кожне нове судове засідання - це як стрибок у невідоме. Тому, мабуть, перші засідання так добре запам'ятовуються молодим юристам.

У продовження своїх попередніх публікацій, хотів би згадати свій перший похід до суду касаційної інстанції, який у мене, тоді ще молодого і недосвідченого, не пройшов без певних казусів.

Справа в тому, що прийшовши до цієї поважної установи - тоді це був Вищий господарський суд України, я виявив, що забув довіреність на представництво в суді.

Повертатися до офісу вже не було часу.

Обстановка навколо і так була такою, що викликала хвилювання: вища судова інстанція; відповідальність за результат; біля залу судового засідання скупчились серйозні та досвідчені колеги-юристи, які очікували свох судових засідань, а тут ще й таке - я без довіреності!

"Оце я буду посміховиськом, коли мене не пустять у судове засідання" - з жахом думалось мені. І тут ще я помітив, що неподалік, біля іншого залу судових засідань сиділа, очікуючи розгляду своєї справи, керівник судового відділу Південно-Західної залізниці, де я працював в одному з відокремлених підрозділів.

Жах захопив мене ще сильніше. "Це ж вона зараз стане свідком такої ганьби свого підлеглого". Я почервонів і спітнів. Потрібно було щось робити. Тим часом вийшли сторони по справі, яка розглядалась перед моєю.

Через деякий час відчинились двері і з них показався секретар судового засідання, який голосно запросив представників по моїй справі.

Я невпевнено підійшов до нього і тихенько, на вухо, повідомив, що я...забув довіреність.

- "Чи можу я попросити свого колегу направити вам на електронну пошту скан-копію довіреності?" - благаюче запитав я. Секретар виявився доброю людиною і допоміг мені вийти з цієї неприємної ситуації, роздрукувавши мою довіреність.

Не пам'ятаю, який був результат тієї справи, але засідання по ній пройшло за моєї участі і це для мене була вже маленька перемога.