Про мову

Яке має бути відношення українців до своєї мови та інших мов.

Мене дивує відношення деяких українців до української мови. Деякі громадяни нашої держави принципово розмовляють російською мовою навіть тоді, коли з ними розмовляють українською; відстоюють ідею російськомовних шкіл; закликають щодо можливості не використовувати українську мову у публічних сферах суспільного життя; а дехто з громадян відверто висловлює нелюбов і презирство до своєї мови.

У мене виникає питання: чому? Адже це мова не чиясь чужа, а своя!

Доречі, я не розумію, як можна відчувати презирство до мови взагалі? Адже мова – це засіб спілкування. Я, наприклад, нічого не маю проти будь якої з існуючих мов і поважаю людей, які знають їх багато. Сам, окрім української, досконально знаю російську і досить часто нею спілкуюсь, а також трохи знаю англійську, якою також спілкуюсь, коли у тому виникає потреба.

Але ж у нас є своя держава – Україна і нашою державною мовою є українська. І мені здається правильним та й більш логічним розвивати саме свою мову. А мова більше всього розвивається та поширюється тоді, коли нею користуються.

Я вважаю, що для того щоб зрозуміти природу тих чи інших речей, необхідно дивитись в корінь. Держава – це складна організація суспільства. Однак, згідно однієї з теорій походження держави – патріархальної, до якої я схиляюся, держава виникла в процесі поступового об’єднання нескладних організацій – сімей (родів) у більш складні – селища (племена), а далі – у ще більш великі та складні організації. Навіть чинне на сьогодні законодавство України, зокрема ст. 3 Сімейного кодексу України визначає сім’ю первинним та основним осередком суспільства.

Тому на прикладі сім’ї легше зрозуміти деякі речі, які складніше розуміються стосовно держави. У кожної сім’ї є свої звичаї, свій лад, свої цінності, які склалися у процесі існування сім’ї (роду) і було б дивно, у такому разі, підглядати до сім’ї сусіда та користуватись його сімейними звичками та цінностями, відмінними від своїх, а тим паче, при цьому, ще й зневажати свої, чи не так?

Українська мова є частиною того суспільного ладу, який виник в результаті об’єднання спільних  звичаїв, цінностей, традицій тих сімей, результатом організації яких є сьогоднішня Україна. Наші пращури обрали засобом спілкування – Українську мову. Тож давайте поважати їх вибір.

Однак, вважаю, що питання мови не має викликати конфліктів. Якщо громадянину більш зручно розмовляти російською – це нормально, це його право. І жодних нарікань з цього приводу бути не може.

При цьому, як встановлено в ст. 10 Конституції України органи державної влади зобов’язані забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

А в деяких сферах життя, зокрема в публічних, використання української мови має бути обов’язковим, як-то: при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування; у навчальному процесі; на загальнонаціональних телеканалах тощо.

Разом з цим, з огляду на все більшу глобалізацію світу, держава повинна також підтримувати та допомагати громадянам України у вивченні інших мов, зокрема мов міжнародного спілкування.