Про мову

Мене дивує відношення деяких українців до української мови. Деякі громадяни нашої держави принципово розмовляють російською мовою навіть тоді, коли з ними розмовляють українською; відстоюють ідею російськомовних шкіл; закликають щодо можливості не використовувати українську мову у публічних сферах суспільного життя; а дехто з громадян відверто висловлює нелюбов і презирство до своєї мови.

У мене виникає питання: чому? Адже це мова не чиясь чужа, а своя!

Доречі, я не розумію, як можна відчувати презирство до мови взагалі? Адже мова – це засіб спілкування. Я, наприклад, нічого не маю проти будь якої з існуючих мов і поважаю людей, які знають їх багато. Сам, окрім української, досконально знаю російську і досить часто нею спілкуюсь, а також трохи знаю англійську, якою також спілкуюсь, коли у тому виникає потреба.

Але ж у нас є своя держава – Україна і нашою державною мовою є українська. І мені здається правильним та й більш логічним розвивати саме свою мову. А мова більше всього розвивається та поширюється тоді, коли нею користуються.

Я вважаю, що для того щоб зрозуміти природу тих чи інших речей, необхідно дивитись в корінь. Держава – це складна організація суспільства. Однак, згідно однієї з теорій походження держави – патріархальної, до якої я схиляюся, держава виникла в процесі поступового об’єднання нескладних організацій – сімей (родів) у більш складні – селища (племена), а далі – у ще більш великі та складні організації. Навіть чинне на сьогодні законодавство України, зокрема ст. 3 Сімейного кодексу України визначає сім’ю первинним та основним осередком суспільства.

Тому на прикладі сім’ї легше зрозуміти деякі речі, які складніше розуміються стосовно держави. У кожної сім’ї є свої звичаї, свій лад, свої цінності, які склалися у процесі існування сім’ї (роду) і було б дивно, у такому разі, підглядати до сім’ї сусіда та користуватись його сімейними звичками та цінностями, відмінними від своїх, а тим паче, при цьому, ще й зневажати свої, чи не так?

Українська мова є частиною того суспільного ладу, який виник в результаті об’єднання спільних  звичаїв, цінностей, традицій тих сімей, результатом організації яких є сьогоднішня Україна. Наші пращури обрали засобом спілкування – Українську мову. Тож давайте поважати їх вибір.

Однак, вважаю, що питання мови не має викликати конфліктів. Якщо громадянину більш зручно розмовляти російською – це нормально, це його право. І жодних нарікань з цього приводу бути не може.

При цьому, як встановлено в ст. 10 Конституції України органи державної влади зобов’язані забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

А в деяких сферах життя, зокрема в публічних, використання української мови має бути обов’язковим, як-то: при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування; у навчальному процесі; на загальнонаціональних телеканалах тощо.

Разом з цим, з огляду на все більшу глобалізацію світу, держава повинна також підтримувати та допомагати громадянам України у вивченні інших мов, зокрема мов міжнародного спілкування.