Звичайною практикою та розповсюдженим явищем в країнах із ринковою економікою є отримання бізнесом (або ж звичайними домогосподарствами) кредитів на свої різноманітні поточні потреби – починаючи закупівлею сировини підприємцями і закінчуючи купівлею мобільного телефона студентом.
В цьому немає нічого дивного, адже кредитні кошти є тією рушійною силою що може дати поштовх і ресурс бізнесу, що тільки почав розвиватися, або ж задовольнити споживчу потребу громадянина, на яку «отак відразу» коштів зібрати немає змоги.
Проте, ні для кого не секрет, що зовсім не завжди такі кредити позичальниками повертаються банкам або ж іншим кредитним товариствам вчасно і в повному обсязі.
Навпаки – досить поширеною є практика коли позичені кошти взагалі ніколи і ні в якому вигляді більше не повернуться до установи що їх позичила. Причин для цього може бути безліч. Із найпоширеніших – спади в економіці, девальвація національної валюти, безробіття, тощо.
Такі явища найболючіше б’ють по гаманцю роздрібних позичальників-фізичних осіб, для яких джерелом погашення позик є заробітня плата, а її відсутність, затримки або обезцінення унеможливлює якісне обслуговування позичальником свого боргу.
З іншого боку, причиною великої кількості прострочених або ж взагалі безнадійних боргів фізичних осіб перед банками стала надмірна закредитованість населення «споживчими» незабезпеченими позиками, які є привабливими для кредитора завдяки їх високій прибутковості.
З огляду на значний обсяг таких «поганих» кредитних портфелів, відсутність адекватних застав по кредитах та практичну недоцільність стягнення таких боргів у судовому порядку, у банків не залишається іншого виходу як стимулювати позичальника сплатити хоч частину боргу за умови списання залишку. В інших випадках – списати або ж анулювати весь безнадійний кредит фізичної особи, адже це дешевше та простіше ніж довгі роки «тягнути» такий борг в балансі банку та формувати за ним спеціальні резерви.
При цьому, здійснюючи такі операції, банки мають пам’ятати – що сума прощеного фізичній особі боргу є її доходом, з якого має бути сплачений податок в порядку визначеному законодавством. Важливо відмітити, що такий податок має сплатити сама фізична особа позичальник, але лише у тому випадку коли банк повідомить боржника про те, що його заборгованість прощено, надасть докази такого повідомлення та у встановленому порядку прозвітує про такі доходи до фіскального органу за своїм місцем обліку.
В інших випадках, кредитор у якості податкового агента має сплатити до бюджету суму податку з доходів у вигляді такого прощеного боргу, і що важливо, ненадання до фіскального органу зазначених документів, навіть з метою неухильного дотримання банківської таємниці, не звільняє банк від такого обов’язку.