Пайові внески на розвиток населених пунктів – крок до розвитку чи до стагнації?

В який раз доводиться персвідчуватись в гіперторфованій системі прийняття рішень практично на усіх рівнях владних повноважень

З практично, від усіль лине пісня про українські реформи та їх успішність. І однією з таких реформістких мелодій урядовців є законодавчі новели, що правда поки у вигляді законопроекту про вилучення норм, що регулюють пайову участь у розвитку інфраструктури населених пунктів.

Трохи по суті

Будемо відвертими, хто б що не говорив, але економічний поступ в Україні є. Не такий оптимістичний на який сподівається пересічний мешканець, але є.

І цілком логічно, що існує тісний зв'язок між розбудовою інфраструктури території та економічним зростанням. Десь зростають у небо багатоповерхівки, десь розвивається транскордонна логістична чи рекреаційна мережа (наприклад, м.Святогірсь, Донецька обл..), а десь ще недавно було чути постріли (наприклад, м.Маріуполь, Донецька обл.). і практично, проходить лінія розмежування.

Зрозуміло, що певні території є більш привабливими для інвесторів ніж інші. Десь девелопери, компанії з розвитку територій, забудовники працюють більш охоче, а десь ні. Так от одним з таких дієвих інструментів за допомогою якого можна залучати додаткові кошти до місцевого бюджету, робити територію інвестиційно привабливою є пайова участь у розвитку інфраструктури населених пунктів. Наявність такої пайової участь є цілком логічною.

Якщо наприклад, забудовник збудував багатоповерховий будинок – його ціль на цьому заробити. І це правильно, інвестиції мають окуповуватись, до того ж якнайшвидше. Пайовий внесок для такого підприємця – обуза., зменшує власні прибутки. З іншого боку якщо паралельно не розвивати транспортну мережу, систему дитячих та спортивних майданчиків, не формувати благоустрій така територія, хоч і заселена мешканцями буде «мертвою». Саме на наповнення життям забудованого простору йдуть пайові внески.

Таким чином, що Бюджетний кодекс, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказують на те, що внески від пайової участі є тим джерелом наповнення місцевих бюджетів яким активно можуть користуватись органи місцевого самоврядування для створення привабливого та комфортного громадського простору.

Що пропонується?

А пропонується банальщина. Тут ми і приходимо до тієї гіпертрофованої тези з якої починали. Пропонується банально вилучи з ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльност» статтю 40. Не модернізувати, не вдосконалити, а буквально дослівно «виключити». Саме цікаве, що при цьому норма про пайові внески до бюджетів розвитку у Бюджетному кодексі залишається! Що виходить: пайові внески ніби є і в водночас їх немає. Таким чином на законодавчій розтяжці в розкаряку, що забудовники, що органи місцевого самоврядування. Ось така інвестиційна привабливість в нас виявляється з’являється. Ми ж залишаємось з необладнаними майданчиками, неосвітленими вулицями, відсутністю підключень до води чи опалення в поверхових забудовах, школах. Така собі а-ля совдепія, як це і зараз трапляється по усій території України.

Не зрозуміло - це децентралізація, чи централізація?

Чесно кажучи в усій цій завареній каші не розумію одного. Добре, урядовці підняли шум, що пайові внески це погано тому, що іх наявність знижує інвестиційну привабливість територій, буцім то 10 % пайового внеску від вартості забудови це дуже багато. Погоджуюсь, але органи місцевого самоврядування вправі самостійно приймати рішення про розмір збору чи частки і тим сами впливати на інвестпривабливість. Якщо ми говоримо про децентралізацію то більше повноважень по прийнятю рішень потрібно передавати на місця. Ось саме це впливає на рейтинги «Ведення бізнесу», а не регуляторна діяльність з центру.

В Донецькій області у м. Маріуполь місцевою радою встановлено мінімально можливий пайовий внесок на рівні 1 гривні для будь кого, в м. Краматорськ 6 % для нежитлової забудови і 1 % для житлової, в рекреаційному та лісистому м.Святогірську максимальний - 10 % і 4 % відповідно. На мій погляд різниця в розмірі часток пайових внесків, це і є інвестиційна привабливість території в комплексі з іншими соціально-економічними та природними факторами. До того ж можна підійти диференційно в кожному окремому випадку до встановлення частки пайової участі. Наприклад, в порядку про визначення розміру пайового внеску органом місцевого самоврядування можна закласти наступну регресивну шкалу.

Такий самий підхід можна застосувати і до житлової забудови. Опрацювавши ще інші альтернативні варіанти ми можемо отримати і інвестиції, і інфраструктуру.

Трохи про індустріальні парки

Припустимо, народні депутати проголосували за виключення норми про пайові внески. Разом з статтею 40 вище згаданого закону, звичайно виключили норму про те, що до пайової участі не долучаються об’єкти у межах індустріальних парків. Ця норма ледь не єдина, що приваблювала, в тому числі іноземних інвесторів, тобто робила привабливою таку інвестиційну діяльність Як бути з тими хто вже почав щось робити, розуміючи, що має преференцію, а тепер він такий як і всі? В такій ситуації ставка на індустріальні парки, як фундамент модернізаційного розвитку країни, практично стає фікцією. Але страшно не це, страшніше, що такі підходи до прийняття, без глибинних, виважених аналітичних дискусій у підсумку, впливають на довіру, як пересічних громадян, так і  інвесторів. В результаті буде як завжди: ми залишимось і без пайових внесків, і без індустріальних парків, і без милих вуличок та двориків.