Презумпція правомірності платника податку

В Україні не часто застосовуються загальні принципи права. Можливо, це пов’язано з позитивізмом, що домінував у праві Радянського Союзу та неправильною думкою про те, що кожний аспект відносин повинен бути чітко врегульований нормами закону.

Розглянемо поодинокі випадки, коли суди все ж таки застосували як мінімум один принцип податкового законодавства при вирішені спорів з податковою.

Якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПКУ).

У разі коли норми ПКУ суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 ПКУ).

Різні ставки податку .

В 2014 році був період, коли в ПКУ діяли одночасно різні ставки податку за користування надрами.

Підприємство застосувала нижчі ставки та сплатила меншу суму податку. ДФС, ясна річ, поправила підприємство та застосувала вищі ставки податку.

ВАСУ в ухвалі від 12.07.2017 , з посиланням на презумпцію правомірності рішень платника податку, зазначив: «Таким чином, при одночасному регулюванні спірних правовідносин положеннями підрозділу 9-1 розділ ХХ «Перехідні положення» та ст. 263  ПК України , які по різному встановлюють ставку податку за користування надрами, застосуванню підлягають положення ст. 263  ПК України , які є більш сприятливими для платника податків ».

Транспортний податок  VS in dubio pro tributario .

З однієї сторони, з 2015 року в Україні запроваджено транспортний податок, який потрібно платити.

З іншої сторони, транспортний податок – це місцевий податок, рішення про встановлення якого віднесено до компетенції місцевої влади.

У відповідності до приписів ПКУ, якщо місцева влада в цьому році прийняла рішення про встановлення податку (і обов’язково до 15 липня цього року, а не будь-коли протягом року), то починати платити такий податок потрібно лише з наступного року.

Оскільки транспортний податок з’явився в ПКУ лише в 2015 році, і рішення органів місцевої влади, відповідно, також почали з’являтися в 2015, то обов’язку платити транспортний податок саме у 2015 році не повинно було виникнути, якщо застосовувати норми ПКУ про «наступний рік» після прийняття рішення місцевою владою.

Проте, в ПКУ є й інші норми. Так, в пп. 12.3.5 ПКУ вказано: у разі якщо міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків, такі податки справляються виходячи з норм ПКУ  із застосуванням їх мінімальних ставок .

ВАСУ в ухвалі від 21.06.2017 з цього приводу зазначив наступне: «Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Принципи , проголошені у  статті 4 Податкового кодексу України , повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Крім того, положеннями податкового законодавства закріплений і принцип in dubio pro tributario, тобто презумпції правомірності рішень платника податку...

Отже, з урахуванням наведеної практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника,  колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції  про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік ».

Анулювання банком боргу та нечіткість правової норми .

Аваль банк анулював фізичній особі частину боргу по кредиту (пеню по кредиту, а не сам кредит) та повідомив про це ДФС, котра вирішила, що особа отримала додаткове благо, а ПДФО забула нарахувати. Тому ДФС винесла ППР на 405 тисяч грн.

З однієї сторони, особа тепер не повинна платити пеню по кредиту, що їй економічно вигідно, тобто особа отримала додаткове благо.

З іншої сторони, до оподаткованого доходу включається сума прощеного банком боргу, а чи входить пеня у поняття «борг» не було визначено нормами ПКУ на той момент (до 2015).

ВАСУ в ухвалі від 10.05.2017 зазначив: «Разом із тим судова колегія вважає, що положення  ПКУ в редакції до 01.01.2015,  не давали чіткого визначення складу боргу.

Пеня , яка нараховується банком за несвоєчасне виконання  боржником грошового зобов'язання, є засобом забезпечення виконання такого зобов'язання, вона боржнику не виплачується, тобто не збільшує показники фінансового та/або майнового стану боржника, а отже, не є його доходом.

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

З огляду на встановлені обставини та наведені вимоги податкового законодавства колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення ».

Якщо останній день подання скарги – субота, то можна і в понеділок .

Платник отримав рішення податкової про нарахування йому пені по єдиному внеску. Останнім днем подання скарги на таке рішення був вихідний день, тому Платник подав скаргу в понеділок, але ДФС зазначила про пропуск граничного строку подання скарги та відмовилася її приймати до уваги.

ВАСУ в ухвалі від 09.03.2017 зазначив: «З урахуванням існуючої невизначеності правового регулювання порядку обчислення строків оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів, передбачених Законом № 2464-VI (про облік єдиного внеску), колегія суддів вважає обґрунтованим, з урахуванням принципу, встановленого п.56.21 ст.56 ПКУ (всі сумніви на користь Платника), застосування судами попередніх інстанцій правила п.56.13 ст. ПКУ (строк оскарження рішення ДФС) щодо обчислення та закінчення строків у процедурі адміністративного оскарження контролюючих органів, відповідно до якого у разі коли останній день строків, зазначених у цій статті припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

Також, за вищевказаними обставинами підлягають врахуванню положення ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України щодо закінчення строку, якою встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день » .

Крім того, якщо останній день сплати податків припадає на вихідний, то останнім днем вважається операційний день, що настає за вихідним – ухвала ВАСУ від 15.03.2017 .

Плата за користування землею в зоні АТО .

Рада прийняла Закон про тимчасові заходи на період проведення АТО, яким звільнила осіб від сплати орендної плати за землю, що знаходиться в зоні АТО. Але, ніяких змін до ПКУ не внесла, тому ДФС застосувала норми саме ПКУ, а не цього Закону, та нарахувала особі плату за землю. Крім того, Закон не прописав порядок звільнення від сплати плати за землю.

ВАСУ в ухвалі від 28.02.2017 зазначив: «Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Законом не внесені зміни до податкового законодавства України, а тому у податкових  спорах необхідно керуватись виключно Податковим кодексом України.

Але Донецьким апеляційним адміністративним судом не враховано, що  відповідно до пп. 4.1.4 ст. 4, пп. 56.21 ст. 56 Кодексу, рішення приймається на користь платника податків.

З таких підстав, висновки суду першої інстанції щодо поширення на позивача приписів статті 6 Закону № 1669 є правильними і  повністю узгоджуються з приписами податкового законодавства, а відсутність порядку звільнення від сплати за користування земельною ділянкою під час проведення АТО, не дає підстав не застосовувати цей Закон ».

Презумпція неправомірності рішень . Приємний бонус.

Ухвала ВАСУ від 04.04.2017 : «Адміністративне судочинство вирішує спори «особи проти держави» і діє у сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі - її владним інститутам, захищаючи свої права, свободи та інтереси.

В адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень ( стаття 71 КАС України ), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду їх правомірність.

З огляду на вищезазначене, позиція відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, ґрунтується на сумнівах щодо реальності відповідних господарських операціях, однак конкретних фактів з цього приводу не наведено, обов'язку щодо доведення правомірності оскаржуваних податкових-повідомлень рішень не виконано ».

Отже, зазвичай, принципи права є прогресивними нормами, що більшою мірою враховують права та інтереси особи, аніж конкретні норми податкового законодавства. Крім того, неможливо в законах передбачити всі випадки та нюанси, тому застосування принципів податкового законодавства треба поширювати. Ніхто так не зацікавлений в цьому, як сам Платник.

Попередній допис:  Витрати на юридичні послуги. Підтвердження реальності