Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд – ч. 3 ст. 6 ЦК України.
Судова практика.
Сторони в договоріможуть відступити від положень актівцивільного законодавства іврегулювати свої відносини на власнийрозсуд – ч. 3 ст. 6 ЦК України.
Але спочатку листВГСУ від 07.04.2008 № 01-8/211: «сторони не можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд не тільки тоді, коли внормі сказано "сторони в договорі не можуть відступити від положень..." або міститься подібний вираз (наприклад, частина четвертастатті 216 ЦКУ), а і тоді, колиобов'язковість для сторін положень певної норми випливає з її змісту - тобто тоді, коли зізмісту норми можна зробити висновок, щонорма є імперативною. Зокрема, якщо законом встановлені істотні умови договору, то недосягнення згоди з усіх істотнихумов означає, що права та обов'язки за договором не виникли, оскільки договір є неукладеним в силу імперативноївказівки закону (частини першої статті 638 ЦКУ).
Якщо ж, навпаки, в нормі сказано "якщо інше не встановлено договором"або міститься подібний вираз, то цевказує на те, що норма не є імперативною, і сторони в договорі можуть відступити від їїположень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Часто в нормі не сказано прямо ні "сторони в договорі не можуть відступити від положень...", ні "якщо інше не встановлено договором", та не містяться подібні вирази. Питання проте, чи є така норма імперативною абодиспозитивною, слід вирішуватишляхом аналізу змісту цієї норми вкожному окремому випадку.
Отже, зміст частинитретьої статті 6 ЦКУ полягає у законодавчому закріпленні співвідношення між диспозитивними та імперативниминормами: імперативна норма встановлює правила, які не можуть бути змінені сторонами в договорі, а диспозитивна норма дозволяє таку зміну. До набрання чинності ЦК України це співвідношення відображалосялише у теорії права».
Тепер судова практика.
Договір оренди нерухомого майна. В законодавстві є загальна норма - якщо протягом 1 місяця після закінчення діїдоговору жодна зі сторін договору незаперечує, то договір вважається продовженимна той самий строк (ст. 764 ЦКУ, ст. 284 ГКУ).
Але в даному Договорі зазначено протилежне - строк дії даного договору не може бути продовжений автоматично. Фактичне використання майна післязакінчення дії договору не єпродовженням договору на новий строк.
Орендодавець звернувся до суду, щоб визнати вказаний пункт договору незаконним та нечинним, але програв.
ВГСУ в постанові від 28.03.2012у справі № 12/17-3778-2011 зазначив: «Такимчином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності,повинна ґрунтуватися на повно тадостовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином імперативного припису законодавства чи укладення певного правочинувсупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства,регулювання їх іншим чином, не свідчитьпро суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільногозаконодавства, а також моральним засадам суспільства.
Враховуючи, щоположення пункту 10.4 договору оренди узгоджуються з вимогами чинногозаконодавства та не суперечать ним, приукладенні договору оренди позивач не заперечував проти його умов, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновоксудів про відсутність правових підстав для визнання вказаного пункту договорунедійсним.
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України,зобов'язання припиняється частковоабо у повному обсязі на підставах,встановлених договором або законом».
Договір поруки. Відповідно до ст. 558 ЦКУ, поручитель має право на оплатупослуг, наданих ним боржникові.
Оскільки договором поруки не врегульовані умови оплатиборжниками послуг поручителів, поручитель звернувся до суду, щоб визнатинедійсним договір поруки.
Але ВСУ в постанові від 20.02.2012по справі № 6-51цс11 зазначив: «Протечинним законодавством імперативно не зобов’язанопоручителя укладати договір поруки на відплатнійоснові, а також не забороненовиступати поручителем безвідплатнона підставі ч. 3ст. 6 ЦК України, відповідно доякої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільногозаконодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Викладена позиція не суперечитьзагальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільногозаконодавства щодо здійснення цивільних прав, у тому числі права особи відмовитися від свогомайнового права (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 12 ЦК України)».
Кредитний договір. До вимог про стягнення пені застосовується спеціальнийстрок позовної давності в один рік(ст. 258 ЦКУ). Але в Договорі прописано трироки.
ВСУ в постанові від 24.02.2016зазначив: «Виходячи з аналізу зазначенихправових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма абоокремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 ічастини першої статті 259 ЦК України,то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі,ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.
За таких обставинвисновок апеляційного суду про те, що стягнення неустойки (штрафу та пені) обмежуєтьсяостанніми 12 місяцями передзверненням кредитора до суду, не можнавизнати обґрунтованим».
Висновки судівбез деталізації предмету спору.
ВГСУ в постанові від 17.07.2013по справі № 5010/1373/2012: «Вказаноюстаттею Цивільного кодексуУкраїни закріплено положенняпро співвідношення договору і законув тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільногозаконодавства, але сторони бажаютьза згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору:використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносинабо за власним розсудом відступити відположень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі іншихправил поведінки, ніж цепередбачено законодавством».
Верховний Суду України в постанові від 28.01.2015по справі № 6-230цс14: «Отже принцип свободи договору відповідно достатей 6, 627 ЦК Україниє визначальним таполягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше:можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору навласний розсуд, враховуючи при цьому зустрічнуволю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору,встановлені законом.
Таким чином сторони не можуть на власний розсудврегулювати у договорі свої відносини, лишеу випадках якщо:
·існує прямазаборона, встановлена актом цивільного законодавства;
·заборона випливаєіз змісту акта законодавства;
·така домовленість суперечитьсуті відносин між сторонами».
Цікавим залишається питання, чи можна в договорі передбачити,що у разі порушення його умов, сторона не платить 3% річних та інфляційнівтрати, що передбачені ст. 625 ЦК України.
