Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.08.2012 12:38

Проблемні питання стягнення коштів з держави

Про труднощі, що виникають при відшкодуванні коштів за рахунок бюджету

 

     Темою цієї статті буде одна з проблем, що стосується ухвалення та виконнаня судових рішень про відшкодування особам приватного права коштів  за рахунок державного бюджету України. Ми не будемо вдаватись до обговорення реальних шансів на отримання такого відшкодування та випадків, коли це можливо, або неможливо в принципі – це тема окремого дослідження.

     Право фізичних та юридичних осіб, зокрема, на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України.     Згідно ст.56  Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Ця норма кореспондується з нормами низки інших законів, але насамперед -  з положеннями ст.1173 ЦК України, згідно якої  шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. На перший погляд, ці правовідносини повністю врегульовані – але це не зовсім так. І проблеми тут починаються з визначенням кола осіб, що можуть бути відповідачами по справам такої категорії.

     Згідно ст.2, ст.170 ЦК України,  учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, можна зробити висновок, що стороною у судовій справі (у нашому випадку - відповідачем) повинна бути держава в особі відповідного органу державної влади .   І ось тут починається незрозуміле.

     Наприклад, згідно ст.21 ГПК України ,  с торонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Тобто якщо, наприклад, підприємець зазнав збитків через дії держави в особі органу ДПС або митниці, він має право подати відповідний позов – але до якої організації, в розумінні Кодексу? Як це відомо, первинними є норми матеріального права, а процесуальні норми є похідними. А згідно норм ЦК України, потенційним відповідачем може бути держава (в особі органу державної влади), ніякі « підприємства та організації » у подібних правовідносинах не зазначені. Крім того, згідно ч.2 ст.176 ЦК України,  ю ридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Тобто якщо позов буде подано до державного органу як організації, то він не підлягає задоволенню на підставі ч.2 ст.176 ЦК України,   а якщо в позові буде зазначена держава в особі державного органу, то формально така справа не підсудна господарському суду за ознаком складу сторін.

     Аналогічна сітуація і в   адміністративно му судочинств і. Згідно ч.3 ст.50 КАС   України ,           в ідповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тобто гипотетично орган державної влади може бути відповідачем, якщо позов про відшкодування шкоди заявлений одночасно  з адміністративн им позовом. Але якщо таке не сталося (наприклад, адміністративн ий позов був вирішений раніше) – така справа не може розглядатись в порядку адміністративно го судочинств а. 

     Але найбільш невизначена ця сітуація в загальному судочинстві. Згідно ч.2 ст.30, п.2 ч.2 ст.119 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Позовна заява повинна містити: ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі. Тобто органи державної влади, через які держава здійснює свої повноваження (зокрема, як відповідач) згідно ст.2, ст.170 ЦК України, взагалі не згадуються. А тепер спробуйте викласти у позовній заяві найменування та поштову адресу держави, як відповідача – що з цього вийде?

     Тому по цій категорії справ набула поширення практика, умовно кажучи, «звичаєвого права», тобто в залежності від виду судочинства держава як відповідач набуває статусу або організації, або  суб'єкту владних повноважень, або власне держави в особі відповідного органу. Цей звичай був впроваджений постановою Пленума Верховн ого Суд у України  N 4 від 31.03.1995 р. « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди », де у п.10-1 було, зокрема, зазначено,   що у випадках, коли шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

     Але тут виникає інше питання. Якщо орган ДКУ виступає відповідачем від імені держави, то які кошти та яким чином повинні стягуватись на відшкодування завданої державою шкоди? Питання це совсім не риторичне, тому що від правильного формулювання суті задоволених позовних вимог залежить подальше виконання судового рішення! І ось тут виникла ціла низка неузгодженостей. Справа в тому, що у виконавчому документі повинен зазначатись стягувач та боржник, а також спосіб виконання рішення. І якщо зі стягувачем ніяких проблем немає, то з боржником – виникають деякі, не зовсім зрозумілі питання. По-перше, з кого повинні бути стягнені кошти? Якщо з боржника – органу казначейства, як юридичної особи, то це буде порушенням  тих же норм ч.2 ст.176 ЦК України,   оскільки казначейство, як організація, ніяким чином не порушувала прав стягувача. Якщо з державного органу – то це формулювання не тотожне поняттю «юридична особа», оскільки у деяких випадках державний орган взагалі не має статусу організації (наприклад, орган міліції або слідчий органів внутрішніх справ не є тотожним управлінню внутрішніх справ, як юридичній особі). Якщо з держави – то така «особа» взагалі не була стороною по справі. Тому набула поширеності практика, умовно кажучи, «віртуального боржника», яким у різні періоди вказували то Державний бюджет України, то незрозумілі «відповідні (реєстраційні) рахунки казначейства», то «державу в особі державного казначейства». Слід зауважити, що ця проблема не вирішена до поточної дати. Зокрема,  практика касаційних судів у визначенні питання, яким чином слід відшкодувати шкоду, завдану громадянам діями або бездіяльностю органів державної влади , є неоднаковою.

     Так, в ухвалі ВСУ від 19.04.11 р. судова колегія погоджується з відшкодуванням з держави через Головне управління Державного казначейства України на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн., аналогічно в ухвалі ВСУ N 6-15129св09 від 07.07.2010 р. залишено в силі рішення, яким стягнуто з держави на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн. шляхом списання коштів зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного казначейства України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.  Ухвалою ВСУ від 15.09.09 р. залишено в силі рішення, яким стягнуто із Державного бюджету України через Державне казначейство України на користь позивача 10 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.   Аналогічною ухвалою ВСУ від 14.12.09 р. залишено в силі рішення, яким стягнуто з держави в особі Державного казначейства України з коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_4 на відшкодування матеріальної шкоди 7972 грн., стягнуто з держави в особі Державного казначейства України з коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 2000 грн.Ухвалою ВСУ від 10.11.09 р. відмовлено в перегляді рішення, яким  стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті вартості судово-психологічної експертизи в розмірі 7 грн. 14 коп.

     Таким чином, касаційні суди погоджувались з рішеннями, резолютивна частина яких у східних правовідносинах відрізнялась у формулюваннях, а саме : або стягнути з держави в особі Державного казначейства України, або стягнути з Державного бюджету України , або стягнути з держави шляхом списання коштів зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного казначейства України.

     Разом з тим слід зауважити, що у всіх перелічених випадках способом поновлення порушених прав позивачів є у кінцевому результату стягнення коштів Державного бюджету України. Незалежно від того, буде судом здійснено стягнення з держави шляхом списання Держказначейством України коштів бюджету, або з держави в особі Держказначейства України, або безпосередньо з Державного бюджету України, у всякому випадку майнову відповідальність нестиме держава за рахунок коштів Державного бюджету України.

     Але через нормативну невизначеність у цих правовідносинах можливо виникнення і справжніїх «юридичних цугцвангів». Зокрема, ще у 2007 р. був задоволений позов громадянина про стягнення з держави завданої моральної шкоди у сумі 5000 грн. Оскільки на той момент розпорядниками коштів держави були обласні підрозділи ДКУ, резолютивною частиною рішення було визначено: стягнути кошти за рахунок державного бюджету, зобов'язавши головне управління ДКУ в області провести виплату з відповідного рахунку. Але, оскільки при виконанні рішення було припущено зволікання (причини та наслідки якого є темою окремої розмови), а через деякий проміжок часу обласні управління ДКУ втратили повноваження по розпорядженню коштами державного бюджету, боржник - головне управління ДКУ в області  внесло подання до суду про заміну боржинка у виконавчому провадженні на належного боржника – ДК України. Суд (на абсолютно законній підставі) відмовив у задоволенні подання, оскільки ДК України є іншою юридичною особою, яка не була стороною у справі, та відносно якої не ухвалено відповідного рішення на користь стягувача. Таким чином, склалася абсолютно безвихідна правова сітуация: первісний боржник по справі не може виконати рішення за суто технічних обставин, новий розпорядник коштів державного бюджету не може виконати рішення, оскільки не є боржником, а стяувач не може подавати позов відносно  нового розпорядника коштів державного бюджету, оскільки рішення, у якому відповідачем (!!!) була держава, вже винесено. А оскільки законодавець визнав відповідачем саме державу, то заміна одного уповноваженого органу на інший не змінює суті правовідносин – отже, подача позову тим же позивачем, за тим же предметом позову та до того ж відповідача за загальними правилами судочинства не допускається.

     Який же вихід? Необхідно на законодавчому рівні закріпити положення, згідно якому Державна казначейська служба України володіє коштами державного бюджету України та коштами місцевих бюджетів на праві оперативного управління, як юридична особа (організація). Тобто на окремих рахунках будуть обліковуватись кошти ДКСУ  як організації, а на окремих – кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Тоді не буде виникати жодних процесуальних проблем по справам про стягнення коштів бюджету – відповідачем буде ДКС України (або її територіальні органи), як юридична особа, резолютивна частина рішень судів буде формулюватись «стягнути з ДКС України кошти державного (місцевого) бюджету», а реквізити відповідних рахунків будуть визначатись у процесі виконавчого провадження.

     До речі, розглянута проблема – якраз з категорії тих, які можуть бути вирішені, як кажуть, одним розчерком пера, але зведуть нанівець цілу низку труднощів та невиправданих витрат. Хоча – може, для нашої влади є вигідним їх існування?

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net