Неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт

Верховний суд: неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт, як поважна причина пропуску строку на прийняття спадщини

19 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 570/5553/19, провадження № 61-20213 св 21 (ЄДРСРУ № 112369970) та від 09 жовтня 2023 року у справі № 671/208/22, провадження № 61-8385св23 (ЄДРСРУ №  114020974) досліджував питання щодо поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини, як неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт. 

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. 

Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності. 

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. 

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. 

Згідно з пунктами 2.2 та 3.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. 

Отже, за змістом наведених нормативних актів нотаріус або уповноважена особа органу місцевого самоврядування має вжити заходів із повідомлення спадкоємців про заповіт саме у межах строку для прийняття спадщини, проте, як встановлено у межах розгляду цієї справи, такі дії не були вчинені взагалі, що об`єктивно позбавило позивача можливості подати заяву до нотаріальної контори у встановлений законом строк. 

Завданням цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». 

(!!!) Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо. 

При вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. 

Указане відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17. Ця судова практика залишається незмінною й у практиці Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, провадження № 61-38298св18 та багатьох інших. 

ВИСНОВОК: Неповідомлення нотаріусом спадкоємця про заповіт свідчить про те, що спадкоємець не знав про нього, а отже є всі підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Ця судова практика стала тривалий час і незмінна, висловлена Верховним Судом України у постановах: від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, і у подальшому підтримана Верховним Судом у постановах: від 26 липня 2021 року у справі №405/7058/19 (провадження № 61-18000св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 703/4978/19 (провадження № 61-13783св21).