Правочин що порушує публічний порядок

Вина сторони правочину, що порушує публічний порядок повинна бути встановлена лише вироком суду, який набрав законної сили.

08 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-12868/12/2670, адміністративне провадження №К/9901/1167/18 (ЄДРСРУ № 83552488) досліджував питання правочинів що порушують публічний порядок.

Частиною першою статті 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК України).

Отже зміст наведених норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Необхідно зазначити, що у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18, ЄДРСРУ № 82424016) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 95, 96).

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін й повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині першій статті 62 Конституції України.

Окремо слід вказати, що 31 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-12329/09/0470, адміністративне провадження №К/9901/7257/18 (ЄДРСРУ № 77537821) вказав, що надаючи оцінку господарським правовідносинам і стверджуючи про нікчемність правочинів, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо права визнання недійсності (нікчемності) таких правочинів. Висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, а податковому органу законодавством таких повноважень не надано.

ВИСНОВОК: Верховний Суд вказує, що ухилення від сплати податків (безпідставне формування валових витрат та сум податкового кредиту і зобов`язань з ПДВ), на обставини чого посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, а тому за обставин визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.