Припинення провадження у справі та ефективний спосіб захисту

ВСУ: припинення провадження у справі та ефективний спосіб захисту порушеного права.

04.10.2017 р. Судова палата у господарських справах ВерховногоСуду України в контексті справи № 3-568гс17 дослідиладекілька важливих питань щодо припинення провадження у справі та ефективногоспособу захисту порушеного права.

Суд вказав, що за змістом положень ст.ст. 1, 4, 12, 13 ГПКмісцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають згосподарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальнимзаконом до їх підсудності, а отже розглядають справи в порядку позовногопровадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК, аправовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Припинення провадження у справі – це форма закінчення розгляду господарської справи безприйняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження усправі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Так, відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 80 ГПК господарський судприпиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарськихсудах України.

Тобто провадження у справі підлягає припиненню, якщо при їїрозгляді буде встановлена непідвідомчість господарському суду (ст. 12 ГПК).

Оскільки внаслідок припинення провадження у господарській справіз підстави непідвідомчості господарському суду повторне звернення догосподарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тихже підстав не допускається, суд має визначити, до юрисдикції якого судувіднесено розгляд таких справ.

У порушення наведених норм права у справі, що розглядається, судкасаційної інстанції свого обов’язку не виконав та не зазначив, до юрисдикціїякого суду віднесено розгляд цього спору, чим порушив право позивача наефективний засіб правового захисту, передбачений ст. 13 Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

ВИСНОВОК 1: в разі прийняття судом рішення про припинення провадженняу справі останній має визначити, до юрисдикції якого суду віднесено розглядтаких справ та роз’яснити сторонам процесуальні наслідки цього рішення.

Що стосується питання належності/неналежності обраного позивачемспособу захисту свого права/інтересу слід виходити з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людиниі громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненимизаконом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправнихпосягань.

Статтею 16 ЦК, положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 ГК, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистомсвого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способизахисту  прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільнеправо або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного правазалежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа,так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов’язаний з'ясуватихарактер спірних правовідносин (предмет і підстави позову),наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість йогопоновлення/захисту в обраний спосіб.

Отже, саме по собі формулювання позовної вимоги, без з’ясуваннясудом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справіабо для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому Судова палата у господарських справах Верховного СудуУкраїни виходить  саме із положень ст. 13 Конвенції, відповідно до якоїкожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має правона ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо такепорушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особоюспособу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал протиОб'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадананорма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійсненняправ і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чиномвони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статтізводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національномурівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по сутіскарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист,хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, якимчином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Судуказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можутьзабезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчіобмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересупідлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 КонституціїУкраїни та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право наефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищуюридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріальногоправа суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільногоінтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом,зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, щовідповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам,спричиненим цим порушенням.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного СудуУкраїни від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 тавід 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

ВИСНОВОК 2: Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту таобґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, іце означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати зміступорушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеногоправа, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливістьотримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, порушення права чи інтересу підлягають судовому захисту іу спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який єефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеногоправа, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Матеріал по темі: «РАДИКАЛЬНИЙСПОСІБ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ»