Податкові спори: «фатальність» збитковості господарської операції

Позиціяфіскального органу: витрати на придбання активів,здійснені без мети їх використання у господарській діяльності або придбаннятаких активів поза межами господарської діяльності платника податків не даютьправо на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку.

В обґрунтування вказаних доводів податковийорган посилається на те, що господарська операція є збитковою, а томусуперечить меті господарської діяльності та духу підприємництва.

Позиціязахисту: Відповідно до ч. 1 та 2 статті 3 ГосподарськогоКодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктівгосподарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення тареалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру,що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється длядосягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку,є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарськадіяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційнагосподарська діяльність).

Згідно з ст. 42 Господарського кодексу Українипідприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюєтьсясуб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних ісоціальних результатів та одержання прибутку.

В свою чергу, як зазначив Вищийадміністративний суд України в ухвалі від 29.06.2016 р. по справі № К/800/28251/15та  від 06.07.2016 р. по справі № К/800/33144/15 господарська діяльність згідно зпідпунктом 14.1.36 ПКУ - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом(виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг,спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознакагосподарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумноїекономічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарськихоперацій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності),то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції.

Розглядувана позиція випливає зі зміступідпункту 14.1.231 ПКУ, відповідно до якого розумна економічна причина (діловамета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків маєнамір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічноїпричини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операціїплатника податків на отримання позитивного економічного ефекту.

Разом з цим, відповідно до підпункту 14.1.27пункту 14.4 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь - яких витрат платника податку угрошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадженнягосподарської діяльності платника податку, в результаті яких відбуваєтьсязменшення економічних вигод у вигляді вибутті активів або зменшення зобов’язань,внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

В свою чергу, поняття економічного ефекту нерозкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеруекономічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - цеприріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так самостворення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

ВАЖЛИВО:Не обов'язково навіть аби економічний ефектспостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефектнастане в майбутньому або в результаті об'єктивних причин економічний ефектможе не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це єодин із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Так, як слідує зі змісту постанови ВерховногоСуду України від 28 лютого 2011 року у справі № 21-13а11 за позовом дочірньогопідприємства "Пілснер Україна" до Сквирської міжрайонної державноїподаткової інспекції Київської області про скасування податковогоповідомлення-рішення, за заявою підприємства про перегляд постанови Вищогоадміністративного суду України від 2 грудня 2010 року, Верховний суд України погодився із висновками судів у цій справі,згідно яких збитковість господарської діяльності не може бути підставою длявизначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємствомдоходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операціяне пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненнігосподарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід відконкретної операції.

Треба відмітити, що у вищевказаних ухвалах Вищийадміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справахпро протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноваженьобов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльностіпокладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикоюЄвропейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Судвизначив, що «…адміністративні суди, якірозглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, маютьповну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення.Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довестинаявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податковихштрафів має саме податкове управління.».

Між тим, необхідно враховувати і висновок Колегіїсуддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати угосподарських справах Верховного Суду України висловлений в рішенні від09.062015 р. у справі №817/2197/13-а, який полягає в тому, що при здійсненніплатником податку господарської діяльності можливі збиткові операції, але… віднесення збиткових операцій догосподарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічнихпричин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності)укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

ВИСНОВОК: Таким чином, не зважаючи на ст. 71 КАС України та практикуЄвропейського суду з прав людини щодо обов’язку доказування, платник податків підчас судового розгляду зобов’язаний довести та обґрунтувати належними тадопустимими доказами наступне:

- наявність у платника податку, при здійсненні господарської діяльності,  розумної економічної мети, спрямованості надосягнення економічного ефекту, тобто отримання прибутку;

- реальність такої господарської операції та її обґрунтованість в межахекономіко – соціальних відносин;

-  взаємозв’язок між витратами  платникаподатків на придбання товарів/послуг, пов’язаних з його господарськоюдіяльністю та наміром останнього отримати в майбутньому економічну користь відпридбаних активів.